Покарання за ухилення

Ухвала як про задоволення, так і про відмову в задоволенні подання про обмеження в праві виїзду за кордон може бути оскаржена в апеляційному порядку. Такий висновок зробив ВС в постанові №522/8802/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

4 серпня 2021 року      м.Київ            №522/8802/17

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ФАЛОВСЬКОЇ І.М.,

суддів: ІГНАТЕНКА В.М. (доповідач), КАРПЕНКО С.О., МАРТЄВА С.Ю., СТРІЛЬЧУКА В.А.,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 8.04.2021, встановив:

Описова частина

У лютому 2021 року Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа боржника Особи 1; стягувач — Особа 2.

Подання мотивоване тим, що на примусовому виконанні у Першому Приморському ВДВС у м.Одесі знаходиться виконавчий лист №522/8802/17-ц, виданий Приморським районним судом м.Одеси 28.02.2019 про стягнення з Особи 1 на користь Особи 2 боргу за договором позики у розмірі 107021,0 грн. Боржник ухиляється від виконання зобов’язання, на виклики державного виконавця не з’являється.

Ухвалою Приморського райсуду від 4.03.2021 подання Першого Приморського ВДВС у м.Одесі залишено без задоволення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Особою 2 було подано апеляційну скаргу.

Ухвалою ОАС від 8.04.2021 апеляційну скаргу Особи 2 на ухвалу Приморського райсуду від 4.03.2021 у справі за поданням Першого Приморського ВДВС у м.Одесі про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа боржника Особи 1, стягувач — Особа 2, повернуто до Приморського райсуду для виконання вимог п.15.11 розд.ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу.

Повернуто Особі 2 судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Приморського райсуду від 4.03.2021 у сумі 454,00 грн.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження в праві виїзду за межі України не відноситься до визначеного ч.1 ст.353 ЦПК переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а тому відповідно до п.4 ч.5 ст.357 ЦПК апеляційна скарга підлягає поверненню.

У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню (п.15.11 розд.ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20.04.2021 представник Особи 2 — Особа 3 — надіслала засобами поштового зв’язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу ОАС від 8.04.2021.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу ОАС від 8.04.2021 та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд порушив право на апеляційний перегляд справи. Пунктом 31 ч.1 ст.353 ЦПК передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, в тому числі і ухвали про відмову у задоволенні відповідного подання щодо боржника у виконавчому провадженні.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду також суперечить правовому висновку, викладеному у постановах ВС: від 30.09.2020 у справі №488/926/16-ц; від 21.10.2020 в справі №295/6031/18, від 3.03.2021 в справі №522/16061/18.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою (ст.2 закону «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення (п.8 ч.2 ст.129 Конституції).

Можливість (право) оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розд.V ЦПК, якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 353 ЦПК визначено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Згідно з п.31 ч.1 ст.353 ЦПК окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 6.12.2007 у справі «Volovik v. Ukraine», п.45). Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21.10.2010 у справі «Diya 97 v. Ukraine», п.47).

Пунктом 5 ч.1 ст.6 закону «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, — до виконання зобов’язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України — це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв’язку з ухиленням особи від виконання зобов’язання, зокрема виконання судового рішення.

Відповідно до ч.4 ст.441 ЦПК ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника Особи 1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, Перший Приморський ВДВС у м.Одесі посилався на ухилення нею за виконавчими провадженнями від виконання зобов’язань, покладених судовим рішенням.

ВС у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12.09.2018 у справі №752/1016/17 сформував правовий висновок про те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для оскарження ухвал, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв’язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження таких ухвал підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Тлумачення п.31 ч.1 ст.353 ЦПК має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

ЄСПЛ вказав, що відповідно до §1 ст.6 конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов’язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених ст.6 конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою («Volovik v. Ukraine», пп.53, 55).

Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, з поданням про ухвалення якого звернувся Перший Приморський ВДВС у м.Одесі до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.

У зв’язку із цим ухвала суду як про задоволення, так і про відмову у задоволенні подання державного чи приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Подібні правові висновки викладені у постановах ВС: від 30.09.2020 у справі №488/926/16-ц; від 21.10.2020 в справі №295/6031/18; від 3.03.2021 у справі №522/16061/18.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

У справі, що розглядається, стягувач Особа 2 відповідно до ст.353 ЦПК скористався своїм правом на оскарження в апеляційному порядку ухвали Приморського райсуду від 4.03.2021 про відмову у задоволенні подання Першого Приморського ВДВС у м.Одесі про тимчасове обмеження боржника Особи 1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу на підставі п.4 ч.5 ст.357 ЦПК, зазначеного не врахував та помилково вважав, що ухвала суду про відмову у задоволенні подання щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду <…>.

Керуючись стст.406, 409, 411, 416, ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 8.04.2021 скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.