Закон і Бізнес


Воля та сваволя,

або Які норми КПК допоможуть протидіяти завідомо незаконному затриманню


Затримати підозрюваного — півсправи. А друга половина — правильно скласти протокол.

№39 (1545) 25.09—01.10.2021
Станіслав СВИРИДЕНКО, адвокат, к.ю.н.
3579
3579

На початку вересня міністр внутрішніх справ Дмитро Монастирський репрезентував ключові проекти, які реалізовуватимуть за його керівництва. Одним із пріоритетних напрямів визначено прискорення впровадження інформаційної системи Сustody Records. Що це дасть і кому вона піде на користь?


Захист на автоматі

Сustody Records — автоматизована система забезпечення захисту та дотримання прав і свобод затриманих осіб шляхом відеофіксації всіх дій, які вчиняють стосовно особи з моменту затримання в органах поліції. Її важливість полягає в тому, що система спрямована на виконання вимог п.1 ч.1 ст.23 закону «Про Національну поліцію». Адже уможливлює забезпечення ефективної превентивної та профілактичної діяльності задля запобігання вчиненню правопорушень чи зловживань під час затримання особи поліцією. Водночас вона захищатиме й самих поліцейських — від можливих провокацій.

Зауважимо, що про цей проект говорять починаючи з 2017 року та поступово впроваджують у кожному відповідному підрозділі поліції. Указом Президента від 24.03.2021 №119 затверджено Національну стратегію у сфері прав людини, відповідно до якої розроблено план дій щодо її реалізації на 2021—2023 роки. Серед поточних проблем, зокрема, заначено наявні випадки свавільного позбавлення волі (ідеться в тому числі про насильницьке зникнення, незаконні затримання та тримання особи під вартою).

Попри обов’язок розвивати та зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, дотепер констатуються численні факти порушень вимог кримінального процесуального законодавства під час затримання особи. Вони вже знайшли своє відображення в деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.

Останній неодноразово підтверджував порушення прав, визначених у ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наприклад у справах «Ус проти України» (рішення від 9.01.2020), «Корбан проти України» (від 4.07.2019), «Смолик проти України» (від 19.01.2012), «Гриненко проти України» (від 15.11.2012), «Макаренко проти України» (від 30.01.2018) та ін.

Наголосимо, що відповідно до ч.2 ст.176 Кримінального процесуального кодексу затримання є тимчасовим запобіжним заходом, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим кодексом. Згідно з приписами ст.207 КПК ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Водночас перелік випадків затримання уповноваженою службовою особою є вичерпним і чітко зазначеним у ст.208 КПК. Якщо ж мова йде про затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, за який передбачене основне покарання у вигляді штрафу в розмірі понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то воно можливе виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов’язків, покладених на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.

За приписами ст.209 КПК, особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному такою. Отже, можна зробити висновок, що на національному рівні законодавець передбачив певні запобіжники проти недопущення завідомо незаконного затримання. Також органами державної влади ведеться активна робота в напрямку покращення та вдосконалення відповідних правових норм.

Разом із цим, зважаючи на деякі рішення ЄСПЛ та результати досудового розслідування в кримінальних провадженнях за ст.371 Кримінального кодексу «Завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою», доводиться констатувати неефективність реалізації вказаних норм.

Статистика незаконності

У щорічній доповіді уповноваженого Верховної Ради з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні за 2020 рік зазначено, що до омбудсмана надходили звернення щодо порушень прав людини в місцях несвободи. Зокрема, щодо порушення кримінального процесуального законодавства, а саме:

• неправомірних затримань осіб без відповідної ухвали слідчого судді, суду через тривалий термін після фактичного скоєння злочину;

• порушення вимог КПК при складанні протоколів про затримання;

• порушення права на захист;

• неналежної організація надання медичної допомоги (ігнорування вимог лікарів щодо здійснення додаткових обстежень осіб, яких тримають в ІТТ, неналежного забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії).

Порівняно з минулим роком кількість таких повідомлень зросла майже вдвічі — до 3154 проти 1775 у 2019 році. З них щодо додержання прав людини в УВП — 1884, у СІЗО — 504; в ІТТ — 103, в інших місцях несвободи — 663. Кількість повідомлень щодо порушення прав людини працівниками поліції протягом 2020 року не зменшилась і становить 1814 (у 2019-му — 1652). Значна їх частина стосувалася порушення права на свободу та особисту недоторканність, оскільки продовжували мати місце незаконні затримання та зізнання під тиском працівників поліції.

Не додає оптимізму й офіційна статистика Офісу Генерального прокурора стосовно кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачено в ст.371 КК. Зауважимо, що суб’єкт указаного злочину є спеціальним — уповноважена службова особа органів досудового розслідування, слідчий, прокурор, а у випадку незаконного тримання під вартою — і керівник відповідної установи.

Так, за офіційними даними, за період із січня до серпня 2021 року обліковано 71 таких кримінальних правопорушень, повідомлено про підозру — одній особі, з обвинувальним актом — одне правопорушення, закрито — 25. У 2020-му обліковано 107, повідомлено про підозру — 4, з обвинувальним актом — 3, закрито — 74.

Оскільки суб’єкт указаного злочину є спеціальним, у переважній більшості випадків відповідно до вимог п.1 ч.4 ст.216 КПК здійснення досудового розслідування таких кримінальних правопорушень покладено на слідчих органів Державного бюро розслідувань. Отже, порівнявши статистичні дані, можна зробити припущення, що ДБР проводить досудове розслідування лише щодо кожного десятого правопорушення. Проте навіть за таких обставин їх ефективність є вкрай низькою.

Чинник зловживань

Можна припустити, що однією з причин такої ситуації є також неефективна робота органів прокуратури. Так, у ст.2 закону «Про прокуратуру» визначено, що однією з основних функцій, які покладаються на прокуратуру, є нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. При цьому ч.2 ст.36 КПК чітко регламентує, як має діяти прокурор, виконуючи цей обв’язок. Він же забезпечує проведення досудового розслідування в розумні строки (ч.2 ст.28 КПК).

Таким чином, убачається, що неефективна робота правоохоронних органів є додатковим чинником, який дозволяє поліцейським зловживати своїм службовим становищем і застосовувати процедуру завідомо незаконного затримання з чітким розумінням того, що покарання за такі дії є малоймовірним.

Для забезпечення дотримання прав і свобод людини під час затримання закон установлює низку імперативних процесуальних гарантій та правил. Серед них насамперед необхідно звернути увагу на затримання без ухвали слідчого суді, суду. Адже найчастіше саме цей вид затримання відбувається з порушенням прав і свобод людини. Також наголосимо, що правомірність затримання без ухвали слідчого суді, суду є досить важливим фактором, який суттєво впливає на кінцевий результат кримінального судочинства.

Нагадаємо, що особа вважається затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи у визначеному нею приміщенні. Разом із цим остання зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудового розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година та хвилини) доставлення й інші відомості, передбачені законодавством.

З метою з’ясування типових помилок, допущених працівниками правоохоронних органів, проведемо короткий аналіз деяких судових рішень у відповідних провадженнях.

Незабезпечення права на захист

Для прикладу візьмемо один з поширених видів порушення під час затримання — права на захист.

«Слідчим суддею встановлено, що 16.07.2017 відповідно до протоколу обшуку працівниками поліції в період з 14:12 до 17:30 за адресою мешкання Особи 2 здійснювався обшук помешкання в рамках кримінального провадження за №*0046 за фактом учинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК. У протоколі зазначено, що Особа 2 фактично затриманий о 18:10. Протокол складений о 21:15—21:40. Орган, уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, був повідомлений про затримання о 19:24. Отже, Особа 2 незаконно був затриманий більше 6 год. без складання протоколу, без повідомлення Херсонського обласного центру БПД, що є порушенням ст.28 Конституції та ст.11 КПК... На підставі викладено слідчий суддя приходить до висновку, що затримання відбулося з порушенням, оскільки під час обшуку, який проводився з 14:12, був змушений через підкорення наказу залишатись поряд із працівниками поліції, чим позбавлений можливості вільно пересуватись і користуватись правом на захист».

«З протоколу затримання від 24.09.2019 встановлено, що під час затримання Особи 1 роз’яснювалися підстави затримання відповідно до вимог ч.4 ст.208 КПК. Однак, усупереч вимогам ч.2 уповноважена службова особа, що здійснила затримання неповнолітньої особи та зобов’язана була негайно повідомити про це його батьків, повідомила про затримання Особи 1 його матір лише через 4:20, а саме — о 9:40. Орган, уповноважений на надання безоплатної правової допомоги, повідомлено о 14:19. Дана обставина відображена в протоколі затримання… Крім цього, дана обставина не оспорювалася в судовому засіданні. Суд констатує, що, на порушення вимог ч.4 ст.213 КПК, при затриманні неповнолітнього не було належним чином забезпечено його право на захист».

«25.06.2021 о 14:52 до Дзержинського районного суду м.Харкова надійшла скарга, мотивована тим, що Особу 1 затримано в порядку ст.208 КПК 25.06.2021 о 1:30 за Адресою 1 та складено протокол слідчим СВ… 25.06.2021, о 2:50, у приміщенні кабінету СВ ХРУП №3 ГУНП у Харківській області за адресою…. Однак зазначений протокол затримання слідчим складено з порушенням. Невиконані частково вимоги стст.104, 208, 210 КПК, а саме: затримання відбувалось без будь-яких понятих, фактично Особа 1 була незаконно затримана більше 5 год. та за Адресою 1, фактично без складання протоколу затримання особи, підозрюваної в скоєнні злочину, та не роз’яснені права Особі 1, як того вимагає ч.4 ст.208 КПК... Крім того, зазначений протокол не містить відомості щодо всіх обставин затримання, переміщення та перебування місця знаходження Особи 1, а також ким саме він був затриманий. З 19:00 24.06.2021 до 2:20 25.06.2021 Особа 1 перебував під наглядом представників правоохоронних органів без можливості вільно пересуватися та без пояснень йому його правового статусу та можливості отримання правової допомоги. У цей час здійснювалися слідчі дії за його участю, що є неприпустимим».

Указані випадки дають змогу стверджувати про поширеність порушень права на захист затриманої особи. Адже в ч.4 ст.208 КПК закріплено, що особа, яка здійснила затримання, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та в скоєнні якого злочину він підозрюється. Крім того, роз’яснити право мати захисника, одержувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього та нагадати про інші процесуальні права, передбачені КПК.

Зауважимо, що недотримання встановлених норм є в тому числі й порушенням Інструкції з організації діяльності чергової служби органів (підрозділів) Національної поліції, затвердженої наказом міністра внутрішніх справ від 23.05.2017 №440.

Ані місця, ані часу…

У переважній більшості випадків суди вказують на порушення права затриманої особи на захист, якщо протягом кількох годин після затримання не було повідомлено орган, уповноважений на надання БПД. Утім, у ч.5 ст.208 КПК не визначено чіткого строку, протягом якого має бути складений протокол затримання особи, що може призвести до невиправданого затягування забезпечення й реалізації затриманим права на захист.

Так, за даними ОГП, факти незазначення в протоколах фактичного місця й часу затримання особи відповідно до положень ст.209 КПК є одними з найпоширеніших порушень процесуального закону. Це дає змогу працівникам поліції не виконувати вимог ч.4 ст.213 КПК та не повідомляти негайно центри БПД про затримання особи. Більше того, аби приховати час фактичного затримання особи, до журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених уносяться відомості про час перебування особи у відділах (відділеннях) поліції, що не відповідає дійсності.

Негайно — не через 4 доби!

Також у судовій практиці непоодинокими є випадки звільнення з-під варти особи, яку було затримано у випадку, передбаченому абз.3 ч.1 ст.208 КПК через недодержання вимог кримінального процесуального законодавства.

«Відповідно до протоколу затримання від 10.05.2019 Особу 1 затримано 9.05.2019 о 23:50 в смт Коцюбинське за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК. Досудовим розслідуванням установлено, що 5.05.2019, у вечірній час, Особа 1 наніс кілька ударів кулаком в область голови Особі 3. Пункт 2 ч.1 ст.208 КПК передбачає можливість затримання особи, яка щойно скоїла злочин, при наявності ознак безпосередньо після скоєння злочину. Затримання, що відбулося через 4 доби після вчиненого, даним вимогам не відповідає. Отримання свідоцтва про смерть потерпілого не є підставою для зміни порядку затримання. За таких обставин затримання є незаконним».

«Відповідно до ч.3 ст.278 КПК наслідком невручення повідомлення про підозру протягом 24 год. після затримання є обов’язок установи негайно звільнити вказану особу. З урахуванням пояснень слідчого про намагання вручення повідомлення про підозру 20.04.2017 та того факту, що підозрюваний зайняв позицію не підписувати жодного документа, відсутні підстави вважати затримання підозрюваного незаконним через порушення вимог ч.3 ст.278 КПК. Разом з тим затримання Особи 2 19.04.2017 здійснене з порушенням вимог стст.207, 208 КПК, оскільки вказані норми передбачають затримання безпосередньо після скоєння злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі. Убачається що злочин був скоєний 12.04.2017, принаймні ще з 18.04.2017 щодо Особи 2 проводилися слідчі та розшукові дії, а за такого його затримання 19.04.2017 на законних підставах могло відбутися виключно з дозволу слідчого судді».

«21 січня Особа 2 затриманий за кримінальне правопорушення, вчинене 15 січня. Тому на час його затримання були відсутні такі обов’язкові підстави затримання, як безпосередність учинення кримінального правопорушення. Не береться до уваги пояснення слідчого, що затримання здійснено за вчинений ним щойно збут наркотичних засобів... оскільки ця підстава, на порушення вимог ч.5 ст.208 КПК, не відображена в протоколі затримання. Ураховуючи викладене, скарга в частині звільнення затриманого підлягає задоволенню, оскільки слідчим у належній формі не доведено існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді (п.1 ч.5 ст.206 КПК)».

Отже, якщо поліцейськими не було затримано особу під час скоєння злочину або безпосередньо після, вони обов’язково повинні одержати відповідну ухвалу.

Професійна некомпетентність

Поряд із зазначеними причинами, які слугують підставами для реального порушення прав затриманих, важливу роль має також низька професійна компетентність працівників правоохоронних органів. Це відображається в тому числі й у затримані без складання відповідного протоколу чи заповнення такого протоколу зі значними помилками.

«Протокол огляду місця події та відповідний запис слідчої дії не відображають первинного затримання обвинуваченого та безпосереднього виявлення в нього наркотичного засобу, а тому є недопустимими доказами. Заява затриманої особи про добровільну видачу наркотичного засобу є недопустимим доказом, якщо така особа під час її складання була неосудною».

«Під час судового розгляду Особа 1 повідомив слідчого суддю про те, що в ніч з 25.03.2018 на 26.03.2018, близько 24:00 та 1:00, у м.Києві, за адресою проживання... відносно нього було вчинено незаконне, без складання відповідних процесуальних документів, затримання із застосуванням спецзасобів (наручників). Після чого йому надали час одягнутися та одразу повезли до відділу поліції у м.Лозова Харківської області, де він перебував у одному з кабінетів до часу доставлення його до слідчого судді. Перевіркою матеріалів, наданих суду, установлено, що протокол про затримання Особи 1 у порядку ст.208 КПК із зазначенням підстав затримання (ухвали слідчого судді) в них відсутній. Саме ці обставини прокурор підтвердив у судовому засіданні, зазначивши, що це право працівників поліції — складати чи ні такий протокол. При цьому не пояснив, яким чином судом повинен зараховуватися зазначений термін затримання в подальшому».

«Особа 1 був затриманий 1.02.2021 о 12:48 за Адресою 1, після інциденту з поліцейськими інспекторами ВРПП Прилуцького РВП, які зупинили автомобіль близько 10:10 цього ж дня. Даний протокол частково складався у відділі поліції без самого затриманого, та в нього вносилися певні відомості, а остаточне заповнення відбулося в лікарні, де знаходився затриманий, куди слідчим були запрошені поняті. Протокол він оголошував о 21:50, хоча такого часу й місця слідчий в протоколі не вказав, а сказав про це тільки в судовому засіданні. Затримання Особи 1 відбувалося без понятих, про що сказав слідчий, а поняті були тільки в лікарні, де підписували всі сторінки протоколу. Виходячи зі встановленого, Особа 1 фактично була незаконно затримана більше 8 год., без складання протоколу та роз’яснення всіх прав, зазначених у самому протоколі. Отже, слідчим порушені та частково не виконані чіткі вимоги стст.104, 208, 210 КПК. Крім того, зазначений протокол містить неповні відомості щодо всіх обставин затримання, переміщення та перебування місця знаходження Особи 1, та складено такий без зазначення місця складення, та його часу».

Зауважимо, що у випадку затримання особи поліцейським час такого затримання має рахуватися відразу з моменту фактичного затримання особи.

В умовах активної фази реформування правоохоронних органів питання підвищення рівня професіоналізму та компетентності їх працівників для нашої країни стає одним із пріоритетних напрямів. Така реформа, безумовно, має стосуватися й реалізації ефективного прокурорського нагляду за законністю затримання особи.

Труднощі тлумачення

Крім описаних проблем, які, як правило, мають суто практичний характер та в більшості випадків залежать від людського фактору, виникають і проблеми суперечності кримінального процесуального законодавства. Вони полягають у різних підходах до тлумачення норм права КПК слідчим, прокурором, слідчим суддею, адвокатом тощо.

Так, законодавство містить низку таких слів, як: «негайно», «невідкладно», «у найкоротший строк», «якнайшвидше», «завчасно», «заздалегідь». Не дивно, що в практичній площині безпосередні учасники кримінального процесу стикаються з труднощами однакового розуміння вказаних правових конструкцій. Адже на законодавчому рівні відсутні чіткі визначення часових проміжків.

Конституційний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини. Тож сподіватимемося, що законодавець у найближчому майбутньому внормує та приведе до спільного знаменника відповідні часові проміжки. Це дасть змогу усунути різне тлумачення згаданих норм учасниками кримінального процесу. Адже вбачається, що ця проблема є одним з головних чинників відсутності нормативного забезпечення захисту та додержання прав і свобод затриманих осіб.