Закон і Бізнес


Порнопомста колишнього

ЄСПЛ радить криміналізувати злочини щодо кібернасильства як такі, що несуть реальну загрозу потерпілим


Три роки поспіль кіберманіяк руйнував життя жертви, перебуваючи по той бік екрана.

№39 (1545) 25.09—01.10.2021
Діана Платонова
2394

Безчинство стосовно жінок в Інтернеті загалом не визнано окремою формою насильства. Створення фейкових профілів у соціальних мережах, розміщення на них інтимних фото як засіб шантажу та залякування залишалися поза увагою правоохоронців. З подібним зіткнулася росіянка, ставши жертвою кіберманіяка.


Від тортур до знущань онлайн

Стосунки Валерії Володіної з Рашадом Салаєвим почалися в листопаді 2014 року. Й, звісно, що у букетно-цукерковий період жінка намагалася сподобатися палкому азербайджанцеві й, напевне, залюбки позувала без одежі, аби він міг згадати її на відстані.

Та вже у квітні 2015-го усе змінилося: коханий почав піднімати на неї руку. Побої повторювалися кожні 3—4 місяці. Уперше після інциденту В.Володіна звернулась у поліцію 1 січня 2016 року. Тоді вона ще не могла сповна уявити, на що ще здатен кривдник і наскільки безпомічними та байдужими виявляться органи досудового розслідування та місцеві суди.

Правоохоронці не стали порушувати справу. Як наслідок, взаємини жертви та кривдника набрали нових обертів: викрадення жінки, яка вимушена була тікати в інше місто; жорстокі побиття, після яких стався викидень на той час вагітної жінки. І навіть ці події не стали приводом для порушення кримінальної справи, як і друга спроба викрадення.

Незабаром її сторінка «ВКонтакте» була зламана Р.Салаєвим. Він виклав туди її особисті дані та інтимні фотографії. До контактів профілю додав однокласників її 12-річного сина та його класного керівника. Тоді постраждала знову звернулася до поліції та знову дістала відмову

Московські поліцейські, як і їхні ульяновські колеги, уперто відмовлялися порушувати кримінальну справу стосовно Р.Салаєва — і через напад на жінку в липні 2016 року, і через знайдений в її сумці пристрій для стеження, і через погрози вбивством і навіть зіпсовані гальма в її автомобілі.

Протягом трьох наступних років провадження то порушували, то припиняли, то закривали, мотивуючи це тим, що заявлені загрози є результатом особистих неприязних стосунків і проявом ревнощів, а діяння не містять ознак злочину.

Не домігшись справедливості й захисту, наприкінці 2018 року В.Володіна виїхала з Росії. Відкриті погрози припинилися, але її телефон регулярно намагалися зламати. Її матері періодично надзвонювали з невідомих азербайджанських номерів.

Поліцейські не сприймали серйозно проблему домашнього насильства, зокрема через соцмережі. У них побутує думка, що в таких випадках жертва та кривдник сьогодні «сваряться», а завтра «сходяться». Крім знущань і сарказму, від них більше нічого не почуєш.

В.Володіна та її син постійно носили із собою газові балончики. На брата потерпілої був здійснений напад у під’їзді її будинку. Проте справи також не порушили.

Докази, результати експертиз весь час губилися, деякі з них відкрито ігнорувались. Ситуація стала дійсно безвихідною.

Жінок нарешті почуто

У рішенні від 14.09.2021 у справі «Володіна проти Росії» Європейський суд з прав людини встановив, що відсутні будь-які суперечки щодо порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у цій справі («Право на повагу до приватного і сімейного життя»).

Суд у першому рішенні зазначив, що публікація інтимних фотографій заявниці без її згоди підриває її гідність і повагу до неї. Дії Р.Салаєва, з відстеженням через GPS включно, погрози смертю в соцмережах і напади викликали в заявниці почуття тривоги, страждання, невпевненості та приниження. При цьому органи влади не вжили достатніх заходів, щоб покласти край втручанню та запобігти його повторенню.

ЄСПЛ уважає, що акти кібернасильства були достатньо серйозними, щоб вимагати реакції на них правоохоронних органів. Інтереси захисту вразливих жертв від правопорушень, посягань на їх фізичну або психологічну недоторканність потребують належного захисту: стримування від серйозних порушень і притягнення винних до відповідальності.

Не можна сказати, що розслідування, яке проводилося з 2018 року, було оперативним або достатньо ретельним. Допит заявниці та перевірка підроблених сторінок провели тільки через 2 роки з моменту скарги. Загалом досудове розслідування щодо інших правопорушень, про які В.Володіна повідомила поліцію, не призвело до відкриття кримінальної справи, констатували у Страсбурзі.

Натомість ЄСПЛ наголосив: не має значення, чим була викликана дворічна затримка в розслідуванні справи — відсутністю чітких правил для розслідування злочинів в Інтернеті чи небажанням поліцейських братися за справу. Адже державні органи несуть відповідальність за забезпечення належних заходів захисту жертв домашнього насильства У переважній більшості держав — членів Ради Європи жертви домашнього насильства можуть подати клопотання про негайне розпорядження щодо стримування або про захист, яке здатне запобігти повторенню інцидентів.

Надто мляве реагування

Водночас Суд не може встановити, що такі заходи дають достатній захист жертвам домашнього насильства. Наказ обмежений сферою кримінального права. Його наявність залежить від порушення кримінальної справи.

Однак, як видно з обставин справи, влада може затягнути або відмовити у відкритті кримінальної справи, у тому числі в разі серйозних інцидентів, таких як погроза смертю, злісне видавання себе за іншого або переслідування за допомогою пристрою відстеження.

Більше того, також важко очікувати, що такі розпорядження можуть бути надані на практиці з терміновістю, яка часто є важливою в ситуаціях із домашнім насильством. Обмежувальні приписи також залежать від процесуального статусу злочинця. Оскільки справа проти Р.Салаєва не вийшла за межі стадії підозри, недоліки попереднього розслідування негативно вплинули на шанси заявника застосувати до нього такий запобіжний захід.

Євросуд установив, що реакція російської влади на ризик повторного насильства з боку колишнього партнера була явно неадекватною. Через і та невжиття заходів щодо стримування Р.Салаєв мав змогу безперешкодно та безкарно продовжувати погрожувати, переслідувати й нападати на жінку. Цей висновок стосується тих обставин справи, коли влада жодного разу не розглядала, що можна й що потрібно зробити, аби захистити заявницю від повторюваного насильства в Інтернеті.

Поліція довільно піднімала планку щодо доказів, необхідних для відкриття кримінального провадження, стверджуючи, що погрози смертю повинні бути «реальними та конкретними», аби притягнути людину до кримінальної відповідальності.

Унаслідок повільного розслідування фальшивих профілів у соцмережах обвинувачення врешті-решт стало застарілим. Кримінальну справу проти Р.Салаєва було закрито через сплив строків давності. Хоча його причетність до створення підроблених профілів, схоже, була встановлена.

ЄСПЛ визнав порушення зобов’язання проводити ефективне розслідування у справах, коли провадження тривало дуже довго або закінчилися строки давності, що дозволило винуватцям уникнути відповідальності. Принцип ефективності означає, що влада ні в якому разі не повинна бути готова допустити, аби фізичні або психологічні страждання залишилися безкарними.

Через неналежну ретельність російська влада несе відповідальність, бо не забезпечила притягнення винного в кібернасильстві до відповідальності. Безкарність поставила під сумнів здатність держави справляти стримуючий ефект для захисту жінок від насильства.

У результаті у Страсбурзі визнали, що невиконання своїх зобов’язань правоохоронними органами РФ за ст.8 конвенції є порушенням. Євросуд постановив, що держава-відповідач має виплатити заявниці €7500 як компенсацію за моральну шкоду. Ще майже €5,4 тис. припало на судові витрати.