Розумна імплементація

Стандарти забезпечення позову при порушенні прав інтелектуальної власності: чи потрібні зміни до КАС і КПК?

Представники Мінекономіки, патентні повірені та адвокати, котрі спеціалізуються у сфері інтелектуальної власності, зібралися, щоб обговорити законодавчі зміни, у напрямку яких рухається Україна. Поки що питань більше, ніж відповідей.

Змінити все й відразу

У Національній асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл, присвячений європейським стандартам захисту прав інтелектуальної власності в Україні та новим законопроектним ініціативам.

Організації заходу передував цілий ряд подій або ж, навпаки, їх відсутність. Так, однією з проблем, яка потребує негайного вирішення, є створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності та приведення процесуального законодавства у відповідність до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

У серпні 2021 року Міністерство економіки опублікувало для публічного обговорення проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності», метою якого є імплементація до національного законодавства положень вищезазначеної угоди та директиви 2004/48/ЄС Європейського парламенту від 29.04.2004 про захист прав інтелектуальної власності.

Водночас у травні — червні 2021 року у Верховній Раді було зареєстровано 5 законопроектів, які вносять зміни до законодавства про авторське право та суміжні права (№№5552 та 4 альтернативних) і також містять положення щодо захисту прав інтелектуальної власності. Саме ці підстави слугували підґрунтям для фахового обговорення, яке тривало майже чотири години.

Представники Мінекономіки презентували ключові положення законодавчої ініціативи щодо посилення захисту прав ІВ. Так, ст.231 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності знаходить своє відображення в ст.57 проекту №5552-4. Виходячи з норм цієї статті, сторони угоди мають визнавати особами, уповноваженими здійснювати запит про застосування заходів, процедур та засобів захисту:

• власників прав ІВ згідно з нормами застосовного законодавства;

• усіх інших осіб, уповноважених на користування цими правами, зокрема ліцензіатів, настільки, наскільки це дозволено відповідно до норм законодавства;

• професійні органи захисту, які відповідно до вимог права визнаються такими, що мають право представляти власників права ІВ.

Стаття 235 угоди ТРІПС трансформувалась у ст.84*1, яка отримала назву «Право на отримання інформації у справах про порушення прав інтелектуальної власності». Виходячи з положень цієї статті, під час розгляду справи про порушення прав ІВ, за вмотивованим клопотанням позивача, суд може постановити ухвалу про витребування інформації щодо походження й мережі розповсюдження товарів або надання послуг, що порушують право ІВ. Або щодо яких існують достатні підстави вважати, що вони порушують такі права.

У випадках, коли інформація, отримана в результаті застосування заходів, передбачених цією статтею, є таємною чи належить до інших видів інформації, що охороняється законом, розгляд справи проводиться у закритому судовому засіданні повністю або в частині, під час якої відбувається оголошення зазначеної інформації.

Види забезпечення позову та заміна одного заходу забезпечення позову іншим відображені в ст.150 та ст.156 означеного проекту та перекочували сюди зі ст.236 ТРІПС.

Формально — ні, фактично — так

Про нові стандарти забезпечення позову детальніше розповіла Ю.Прохода. Так, патентний повірений порівняла забезпечення позову з поняттям interlocutory injuction. А також звернула увагу на випадки, коли в Україні забезпечення позову не можливе. Так, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Якщо ж виходити з тих пропозицій, які закладені в новому законопроекті, то тут висувається ідея, за якою позов забезпечується забороною особі, чиї послуги використовуються відповідачем з метою порушення права ІВ, надавати відповідачу послуги, які використовуються ним при порушенні права ІВ чи при створенні загрози його порушення. Прикладом такої логічної ланки, в якій виникають порушення може бути зв’язок між веб-сторінкою, торговельним майданчиком та хостинг-провайдером.

Але питання полягає в тому, чи дійсно достатньо пропонованих змін, для того, щоб справді відобразити всі принципи, закріплені в директиві ЄС «Про реалізацію прав на інтелектуальну власність». Адже, виходячи із цієї директиви, у разі порушення, учиненого в комерційному масштабі, держави-члени забезпечують, що якщо потерпіла сторона продемонструє обставини, які зможуть загрожувати відшкодуванню збитків, судові органи можуть розпорядитися щодо запобіжного вилучення рухомого та нерухомого майна ймовірного порушника, включаючи блокування його банківських рахунків та інших активів. Із цією метою компетентні органи можуть розпорядитися надати банківські, фінансові чи комерційні документи або відповідний доступ до відповідної інформації.

Також Ю.Прохода звернула увагу на те, що законопроект зачіпає лише норми Цивільного та Господарського процесуальних кодексів, однак є доцільним внесення таких змін до двох інших.

Так, на думку спікера, є ряд рішень, які можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, в межах яких може знадобитися забезпечення позову. КАС передбачає можливість забезпечення позову, однак не усіма способами, які можуть бути доречними у випадках спорів щодо прав ІВ. Аналогічно виглядає ситуація з КПК, де накладення арешту на майнові права ІВ стало популярним заходом в порядку ст.170 КПК. Але, знову ж таки, тут може йти мова тільки про предмети, які були об’єктом кримінальних протиправних дій, гроші, цінності та інші речі. Тобто формально зараз КПК взагалі не дозволяє нічого робити з майновими правами на ІВ. А суди, не зважаючи на це, застосовують такі заходи. Якщо є прагнення щодо введення єдиних стандартів щодо забезпечувальних заходів, то КПК також має потрапити у фокус уваги прав ІВ.

Якщо мова йде про перегляд стандартів, то, на думку Ю.Проходи, доцільно було б вирішити питання щодо стандарту доказування, який базується на балансі інтересів, нагальності загрози та ймовірності успішного результату. Такий стандарт спікер проілюструвала двома прикладами.

Так, у практиці Великої Британії йдеться про «баланс імовірностей» (balance of probabilities), який вимагає визнавати факт доведеним тоді, коли комплекс наданих стороною доказів дає змогу судді дійти висновку, що спірний факт ймовірніше існує, ніж не існує. А в США застосовується принцип «превалювання доказів» (preponderance of evidence). Він дає змогу встановити після того, як всі докази подано, чи виконано стороною свій обов’язок та чи достатньо доказів для встановлення певного факту.

Та чи запровадять один із цих видів стандарту доказування? Усе залежить від того, коли ж нарешті запрацює Вищий IP-cуд. Поки що багато сподівань експертів покладені саме на цей крок у сфері інтелектуальної власності.