Закон і Бізнес


Голова Ради суддів України Богдан Моніч:

«Доки закон не визнаний неконституційним, маємо його виконувати»


№38 (1544) 18.09—24.09.2021
ЮЛІЯ БОЙКО
5139

Засідання Ради суддів, на якому визначили членів конкурсної комісії, котрі формуватимуть багатостраждальну Вищу кваліфікаційну комісію суддів, але так і не змогли затвердити кандидатів за квотою РСУ до етичної ради, проходило з баталіями й викликало неабиякий резонанс. Лобісти міжнародного впливу погрожували «самоврядникам» розплатою й охрестили дії РСУ «зрадою судової реформи». А Президент невідкладно викликав на килим очільника РСУ в компанії з Головою Верховного Суду. Які шанси, що РСУ обере-таки своїх постпредів у ЕР за умови, якщо законодавство буде змінено? Чи розраховують на визнання закону неконституційним? Яких умов вимагатимуть для суддівського корпусу та чи буде незалежний орган рухатися назустріч гаранту? Про це відразу після засідання розповів «ЗіБ» голова РСУ Богдан МОНІЧ.


«У першу чергу члени етичної ради мають бути рівними»

Богдане Сильвестровичу, нарешті сьогодні вдалось ухвалити рішення щодо нагальних питань порядку денного. Як ви оцінюєте результати засідання? Чи вважаєте ухвалені рішення оптимальними за ситуації, що склалася?

Думаю, що це досить хороші результати. Попри те що серед іншого був доволі великий тиск. Ви бачили: на засідання прийшли і колишні члени громадської ради доброчесності, й окремі народні депутати. Прийшли, аби висловити свої думки, що хтось, мовляв, намагається зірвати судову реформу.

Насправді це не зовсім так. Ми чітко усвідомлювали ще на стадії прийняття обох законопроектів, що вони мають певні вади. І не зовсім погоджувалися з тією роллю, яка відведена представникам судової спільноти в процедурі формування конкурсної комісії для формування нового складу ВККС. Адже вже тоді наполягали, що голоси мають ділитися все ж таки рівно. Тобто щоб усі члени і КК, і ЕР були в рівних умовах.

Але, усвідомлюючи і той суспільний запит, і процеси, які сьогодні відбуваються в Україні, ми погодилися з тими нормами, які стосуються процедури формування ВККС. І в принципі готові були делегувати своїх представників.

Водночас сьогоднішнє засідання показало, як і сама процедура, з огляду на те, як вона відбувалась, що насправді не так уже й багато виявилося бажаючих долучитися до роботи КК. Навіть за умов більш м’якого регулювання порівняно з вимогами, що висуваються до формування етичної ради. Бажання обійняти посади членів комісії виявили тільки 7 осіб. І я радий, що все ж таки ми змогли обрати своїх представників до її складу.

А чому тоді так сталося, що ввійти до складу ЕР виявилося ще менше охочих — лише 4, і жоден не набрав більше 5 голосів членів РСУ?

— Щодо етичної ради, то все ж таки там законодавче регулювання більш жорстке. По суті, передбачено, що існує така теоретична можливість, що голос представників судової влади взагалі не матиме жодного значення при ухваленні рішень. Це, мабуть, і стало основною причиною того, що кандидатів, по суті, було ще менше. Ви бачили, що фактично ті люди, які виявили бажання працювати у складі ЕР, висувалися самостійно. І в когось із них, на перший погляд, навіть не вистачало необхідного стажу, аби обійняти посаду.

Зрештою РСУ, як я думаю, відповіла на всі ті виклики, які стояли перед нею. Разом з тим сподіваюся, що нам усе ж таки вдалося привернути увагу до цих проблемних моментів у законі.

До чинного закону є чимало запитань. Зокрема, вже є звернення ВРП до ВС щодо скликання Пленуму для внесення подання до Конституційного Суду щодо окремих положень цього акта.

— Так, ми підтримали таке звернення ВРП, але водночас готові виконувати цей закон. Тобто ми його можемо по-різному оцінювати, але, поки він не визнаний неконституційним, його потрібно виконувати.

З огляду на те що певні процедури стосовно делегування й висунення кандидатів не прописані, ми, думаю, самостійно розробимо певні рамки. Можливо, це буде якийсь регламент чи положення, як люди можуть до нас звернутися: який пакет документів повинні надати, в які строки це зробити. І ми будемо працювати над тим, щоби все ж таки виконати закон.

Але, якщо не буде переглянута саме процедура голосування, процедура ухвалення рішення, тобто за яких умов ця ЕР уважатиметься правомочною та матиме право проводити будь-які засідання, то може виникнути ситуація, що навіть при наявності великої кількості кандидатів жодного рішення нами не буде ухвалено.

«Суддя має прийти на засідання, аби висловити свою позицію та ухвалити рішення, а не бути присутнім заради кворуму»

Ви запропонували визначитися з рамками процедури, за якою обиратимуть кандидатів до ЕР. Але це дійсно не знімає ключового зауваження суддів, що їхні голоси нічого не важитимуть у роботі цього органу. Чітка процедура не розв’язує цієї проблеми?

Саме тому РСУ також ухвалила рішення звернутись і до суб’єктів законодавчої ініціативи. В якій формі це буде втілено — поки не знаю. Сподіваюся, що все ж таки будуть проведені досить широкі консультації щодо того, яким чином можна цю процедуру змінити, аби суддівська спільнота мала бодай якийсь вплив на прийняття рішень ЕР, аби наш голос мав хоч якусь вагу.

Насправді це можуть бути зміни у вже діючому законі. Наприклад, можна сформувати ЕР за тим принципом, що й конкурсну комісію. Тобто зберегти і переважне право міжнародних експертів, і голос суддівської спільноти. Принаймні суддя має прийти на її засідання, аби висловити свою позицію та ухвалити рішення, а не просто бути присутнім заради кворуму.

Адже коли мова йде про ЕР, то, на жаль, теоретично процедура передбачає (я не стверджую, що саме так і відбуватиметься), що може прийти лише два члени комісії, серед яких не буде жодного представника суддівського корпусу, й ухвалити будь-яке рішення. Тому, сподіваюся, законодавець до нас дослухається.

У принципі, був би прийнятним, думаю, навіть меседж, якби члени ЕР, якщо вони будуть обрані від міжнародних партнерів, можливо, навіть без потреби змін у законодавстві, скажімо, задекларували, публічно пообіцяти, що готові працювати таким чином, аби дослухатися принаймні до одного голосу судді. Це могло б також дещо пом’якшити ті перестороги, які на сьогодні є в представників судової влади.

Боюсь, оскільки два роки було витрачено саме на те, щоб зробити міжнародний голос найвагомішим, на такий консенсус можна тільки сподіватися. Сьогодні під час засідання колишня представниця ГРД виголосила окремий спіч. Як, на вашу думку, РСУ мала б реагувати на такі звинувачення, на їх форму? Які у вас особисто були емоції із цього приводу?

Особисто мене вже, мабуть, важко чимось здивувати. Я все ж таки суддею працюю, а в процесах різні люди бувають. Як на мене, така поведінка не личить журналісту, як і представниці парламенту, яка також узяла участь у цьому засіданні.

До речі, колись у нас була така практика, що ми зверталися до етичного органу у сфері журналістики. Адже засідання врешті записано на відео. Можливо, ми подумаємо над тим, аби все ж таки передати ці матеріали, щоб компетентний орган дав оцінку поведінці журналіста.

Те саме, можливо, буде стосуватись і народного депутата. У ВР теж є відповідний комітет. Тож поміркуємо над цим.

Але я досить спокійно до цього ставлюсь. Урешті-решт засідання закінчилося, люди виявили свої емоції, заспокоїлись і дали нам можливість працювати. А далі журналісти мали змогу почути й те, що в нас сьогодні відбулося, наші пропозиції. Сподіваюся, це буде належним чином висвітлено.

«В очікуванні рішення КС будемо рухатися в напрямку імплементації закону»

Наприкінці засідання ви мали розмову з народним депутатом Денисом Масловим. Чи висловлював він якісь пропозиції? Адже Денис Вячеславович не підтримував законодавчі ініціативи в тому вигляді, в якому вони були ухвалені. А сьогодні, спілкуючись із «ЗіБ», також висловлював думку щодо неконституційності певних положень. Чи ви якісь інші питання обговорювали?

Ми більше обговорювали інше, але й робочі моменти також. Він, безумовно, запитував, як ми будемо рухатися далі. Я озвучив йому те саме, що й сьогодні на засіданні. Він запитував, чи не затягнеться цей процес на місяць — два — три і т.д. Я абсолютно відверто відповів, що ми дійсно будемо працювати саме в тому напрямку, з яким сьогодні визначилися.

Тобто розробимо в найкоротший строк певний регламент, розпочнемо процедуру прийому документів, визначимо строки. Причому, думаю, вони не будуть тривалими. І будемо рухатися паралельними шляхами. Ми підтримали звернення до Пленуму ВС і в очікуванні рішення КС. Навіть якщо Пленум не звернеться єдиного органу конституційної юрисдикції, то, наскільки мені відомо, окремі народні депутати вже планують спрямувати туди свої запити з приводу відповідності Конституції певних положень цього ж закону. Водночас будемо рухатись у напрямку імплементації закону.

«Хотілося б знати, як кандидати до ЕР бачать свою роботу в цьому органі, якщо закон не зміниться»

Ви сьогодні голосували, як і всі члени РСУ, за суддів, які обиратимуть членів ВККС. Якими критеріями керувалися, що передусім хотіли б бачити в цих людях?

Я, звичайно, не хочу розкривати таємницю свого волевиявлення. По-перше, тому, що все одно ніхто особливо не повірить. Бо кого не запитай «Чи ви за когось голосували?» — усі, можливо, скажуть, що так. Але насправді, коли ми з колегами обговорювали процедуру, то погодилися: навіть якби такої вимоги не було в нормі закону, особливе значення все одно мав би стаж роботи — щонайменше для кандидатів до ВРП. І, звичайно, проходження кваліфікаційного оцінювання.

Також, безумовно, було б бажано, аби не було неподоланого негативного висновку тієї ж ГРД. У нас сьогодні були й такі кандидати до КК. Члени РСУ запитували, як із цим бути. Тобто, дійсно, мав місце певний негативний висновок ГРД, але, оскільки людина врешті-решт продовжила участь у конкурсі, вочевидь, цей висновок був подоланий самими членами ВККС.

Серед критеріїв, які ми також обговорювали, було, безумовно, вільне володіння англійською мовою. Адже з огляду на списки висуванців до КК та ЕР, які подали наші міжнародні партнери, це люди, які навряд чи володіють українською. Тож доведеться працювати разом й розуміти одне одного без перекладача. Хоч це й не було вимогою закону, це було нашим побажанням. Поки наші критерії такі.

Тобто не можна сказати, що, незважаючи на всі ці побажання, на мотиваційні листи, які подавали кандидати до комісії для обрання ВККС, члени РСУ все одно голосували за людей, яких особисто знають як достойних посад.

Тут варто розмежувати. Тому що ми знову повертаємося до процедури. І, скажімо, щодо претендентів до КК мотиваційний лист, безумовно, для мене особисто теж мав значення. Які мотиви зазначила людина, чому вона хоче стати членом комісії, які пріоритетні завдання бачить. Безумовно, усе це враховувалось.

Якщо говорити про ЕР, то, на жаль, такої процедури не було. По суті, ми розглядали виключно заяви про намір. Тобто кандидат сам себе висуває, а чому, для чого — невідомо. Думаю, у подальшому ми чи то в порядку, чи то в регламенті обов’язково передбачимо, щоб людина так само зазначила, чому хоче ввійти до складу цього допоміжного органу, яку мету перед собою ставить.

Пригадую, що під час проведення конкурсу на заміщення посад у ВС у мотиваційному листі майбутніх кандидатів просили відобразити, яке значення має для них підвищений розмір суддівської винагороди. Практично всі кандидати цей момент описували. Не думаю, що ми будемо це зарегульовувати, але мені особисто, наприклад, хотілося б, аби в мотиваційному листі було зазначено, як кандидат бачить свою роботу в ЕР, якщо, наприклад, закон не зміниться. Зокрема, як він уявляє свою роботу, якщо його голос не матиме жодного значення?

Можливо, кандидат уважає закон конституційним або в нього є претензії чи пропозиції щодо покращення роботи ВРП. Це, безумовно, хотілось б знати, але примусити це написати ми не зможемо. Тобто кожен кандидат сам визначатиметься щодо цього.

«Українська мова має розвиватись, особливо в колі людей, котрі займають державні посади»

Усі, хто вас знає, є свідками, як ви часом палко висловлюєтеся українською мовою, володієте словом. Сьогодні ви сказали, що боїтеся складати іспит. Це перебільшення? Ви ж не хотіли налякати суддів, які, можливо, не так добре знають державну мову, а, напевно, мали намір їх мотивувати? Тема необхідності іспиту викликала особливий резонанс у спільноті.

Річ у тім, що чомусь ми дійсно забули, що ще два роки тому ухвалили, як на мене, справді епохальний закон. А я ж, наприклад, є й батьком. І для себе вже давно зрозумів, що мої дочка й син, не маючи такого предмета, як «російська мова», фактично вивчили її просто завдяки контенту, який переглядали в тому ж Інтернеті. А з ухваленням закону з’явилося безліч гарних українських пісень, я їх чую по радіо, перебуваючи за кермом. Безумовно, українська мова має розвиватись і посісти в Україні гідне місце. Особливо в колі людей, котрі займають державні посади.

Тож насправді тут РСУ, як на мене, перевершила законодавця. Тому що, за великим рахунком, є така прогалина. Тобто для помічників суддів насправді немає прямої норми й обов’язку подавати якісь документи про вільне володіння державною мовою. Але ми з колегами, коли над цим питанням розмірковували, чітко визначились. Адже якщо судовий розпорядник, секретар судового засідання повинні її знати й подавати такі документи, то помічник судді, основна робота якого — це фактично написання проектів рішень, який має в подальшому певні переваги в можливості стати суддею, безумовно, також повинен володіти українською на рівні, точно не гіршому, ніж працівники апарату.

А ще вважаю, що законодавство буде розвиватись, і для суддів, яких призначатимуть, документ про рівень знання української мови буде потрібен. Я для себе вирішив, що колись усе ж таки складу цей іспит. Думаю, невдовзі.

Я ознайомився з тестовими питаннями й побачив, що вони досить нелегкі. Тож думаю, що наше рішення буде стимулювати колег постійно покращувати рівень володіння українською мовою, щоб отримати для початку хоча б С1. От якби я склав іспит на С1, то, мабуть, через деякий час таки спробував би отримати й рівень С2. Але це — у планах на майбутнє.