Закон і Бізнес


Недопустимий протокол


Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал "ЗіБ". Для цього натисність на зображення

№38 (1544) 18.09—24.09.2021
25406

Свідок не повинен до початку впізнання особи знати, на якому місці вона стоятиме під час слідчої дії. Такий висновок зробив ВС в постанові №761/6970/14-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

3 серпня 2021 року    м.Київ          №761/6970/14-к

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ОГУРЕЦЬКОГО В.П.,
суддів: ЛАГНЮКА М.М., МАКАРОВЕЦЬ А.М. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на вирок Шевченківського районного суду м.Києва від 3.12.2019 та ухвалу Київського апеляційного суду від 8.09.2020 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №*015917, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, уродженця с. Бандишівка Могилів-Подільського району Вінницької області, який проживає за Адресою 1, такого, що не має судимості, у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Шевченківського райсуду від 3.12.2019 Особу 1 за ч.1 ст.121 КК визнано невинуватим та виправдано на підставі недоведеності, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (п.2 ч.1 ст.373 Кримінального процесуального кодексу).

Органами досудового розслідування неповнолітній Особа 1 обвинувачувався в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження потерпілому Особі 2 за таких обставин.

19.10.2013 близько 3:20 Особа 1, переходячи разом зі своїм товаришем Особою 3 навпроти будинку за Адресою 2 проїжджу частину дороги в непередбаченому для цього місці, отримав із цього приводу зауваження від Особи 2. Після цього між Особою 1 та Особою 2 виникла сварка, під час якої Особа 1 ножем завдав потерпілому один удар в шию, один — в грудну клітку, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, та один удар у живіт, спричинивши Особі 2 тяжке тілесне ушкодження.

Ухвалою КАС від 8.09.2020 виправдувальний вирок щодо Особи 1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо Особи 1 і про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що Особа 1 безпідставно виправдано в умисному заподіянні Особі 2 тяжкого тілесного ушкодження. При цьому посилається на те, що на порушення вимог ст.94 КПК суд не дав належну оцінку даним протоколів пред’явлення особи для впізнання від 9.11.2013 (за фотознімками) за участю потерпілого та від 21.10.2013 за участю свідка Особи 4. На думку прокурора, ці слідчі дії були проведені з дотриманням вимог ст.228 КПК. Також зазначає, що для з’ясування всіх обставин справи важливе значення мав допит свідка Особи 4, який безпосередньо був присутній при завданні потерпілому тілесних ушкоджень і якого так і не було допитано в судовому засіданні. Стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув, безпідставно відмовив в клопотанні прокурора про дослідження доказів. Загалом вважає вирок та ухвалу апеляційного суду такими, що не відповідають вимогам ст.370 КПК.

У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник Особа 1 — адвокат Лавренов В.Л. просить залишити її без задоволення, а судові рішення щодо Особи 1 — без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала доводи касаційної скарги частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду щодо Особи 1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Особа 1 та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора та просили судові рішення залишити без зміни <…>

Мотиви Суду

Пунктом 1 ч.3 ст.374 КПК передбачено, що у разі ухвалення виправдувального вироку в його мотивувальній частині зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Місцевий суд, постановляючи виправдувальний вирок щодо Особи 1, з яким обґрунтовано погодився й апеляційний суд, зазначених вимог закону дотримався, дослідив докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв’язку згідно з вимогами ст.94 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання Особи 1 за ч.1 ст.121 КК.

Статтею 91 КПК передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а відповідно до вимог ст.92 КПК обов’язок доказування цих обставин покладається на сторону обвинувачення.

Так, згідно з обвинувальним актом Особа 1 обвинувачувався в умисному заподіянні Особі 2 тяжкого тілесного ушкодження, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК.

Проте судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що зазначене кримінальне правопорушення вчинене Особі 1.

Так, місцевим судом належним чином досліджені показання Особи 1, який стверджував, що злочину не вчиняв, з потерпілим не знайомий, ніколи його не бачив, на час інкримінованих подій жодних конфліктів у нього ні з ким не було.

Місцевим судом надано належну оцінку показанням потерпілого Особи 2, який у судовому засіданні, надавши показання щодо обставин заподіяння йому тілесних ушкоджень, не міг чітко та впевнено стверджувати, що саме Особа 1 є тією особою, що завдала йому ножові поранення.

У справі правильно визнано недопустимими як докази протокол пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 9.11.2013 та протокол впізнання від 21.10.2013.

Правила ст.228 КПК установлюють вимоги до проведення такої слідчої дії, як пред’явлення особи для впізнання, недотримання яких має наслідком визнання відповідного протоколу недопустимим доказом, тобто таким, що отриманий з порушенням порядку, встановленого КПК.

Як видно з дослідженого судом першої інстанції протоколу від 9.11.2013, потерпілий Особа 2 серед чотирьох фотознімків впізнав на фото №3 зліва направо хлопця, як хлопця №1, який завдав йому 19.10.2013 близько 3:20 на вул. Довженка, 4-Б у м.Києві ножові поранення. Проте з даного протоколу незрозуміло, кого ж саме впізнав потерпілий: хлопця на фото №1 чи №3. Також із чотирьох фотознімків, наданих для впізнання, три відрізняються від фотознімку Особи 1 за розміром зображення, фото останнього є значно більшим.

Крім того, як правильно звернув увагу місцевий суд, сам протокол слідчої дії не містить опису про зовнішній вигляд, прикмети або сукупність ознак, за якими Особа 2 може впізнати особу, що завдала йому поранення, а також обставин, за яких потерпілий бачив цю особу. Що стосується опису ознак, за якими потерпілий впізнав Особу 1, то вони мають лише загальний характер. Також судом правильно звернуто увагу і на те, що закон допускає впізнання за фотознімками або матеріалами відеозапису в разі необхідності, тобто за реальної неможливості забезпечення присутності особи, яка підлягає впізнанню. Утім, причин, з яких дану слідчу дію було проведено за відсутності Особи 1, не зазначено.

Частиною 2 ст.228 КПК передбачено, що особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред’являються.

З дослідженого судом першої інстанції протоколу пред’явлення особи для впізнання від 21.10.2013 видно, що перед впізнанням у свідка Особи 4 було з’ясовано, чи може він впізнати особу, та поставлено йому питання про зовнішній вигляд та прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких він її бачив. Проте на запитання слідчого свідок відповів, що особа, яка стоїть першою від входу в кабінет, має куртку такого ж кольору, яку мав хлопець, який 19.10.2013 заподіяв Особі 2 тілесні ушкодження, вказаний хлопець за загальними рисами схожий на нападника. Лише після цього слідчий запропонував Особі 1 зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред’являються. Він вибрав місце першим від входу в кабінет і якого в подальшому Особа 4 впізнав як особу, схожу на нападника за одягом, зростом, тілобудовою та загальними рисами обличчя.

Таким чином, згідно із цим протоколом, ще до початку самого впізнання свідок Особа 4 вже знав, на якому місці буде стояти особа, яку він буде впізнавати. При цьому під час проведення впізнання технічні засоби фіксації не застосовувалися, фотознімки, які відображають перебіг процедури впізнання, до протоколу не додані, що у даному випадку позбавило можливості суд перевірити дотримання органами досудового розслідування вимог ч.2 ст.228 КПК під час цієї слідчої дії.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, свідок сторони обвинувачення Особа 4 у судовому засіданні не допитувався. Водночас матеріали справи свідчать про те, що судом належним чином були виконані вимоги ч.6 ст.22 КПК щодо створення необхідних умов для реалізації, зокрема, стороною обвинувачення її процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

Так, судом неодноразово здійснювався виклик у судове засідання свідка Особи 4, за клопотанням прокурора надавалося доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій для встановлення його фактичного місця проживання та застосовувався привод.

Таким чином, місцевий суд правильно зазначив, що прокурор не забезпечив участі свідка обвинувачення для його безпосереднього допиту в судовому засіданні (що з огляду на вимоги ч.3 ст.23 КПК є обов’язком прокурора), а вжиті судом заходи із цього приводу не дали дієвих результатів.

Отже, за результатами відповідної оцінки зазначених протоколів від 9.11.2013 та від 21.10.2013 суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ці докази отримані з порушенням вимог ст.228 КПК, а тому не можуть бути визнані допустимими.

Предметом безпосереднього дослідження місцевого суду був і запис із камер відеоспостереження, на якому зафіксовано, як, крім Особи 1 та Особи 3, у ніч (перед часом вчинення злочину) 19.10.2013 на вул. Довженка перебували ще двоє хлопців, зовні схожих на них та в схожому одязі. Єдиною відмінною ознакою цієї пари від Особи 1 та його товариша було те, що на одному із цих невідомих осіб була темна спортивна шапка. У судовому засіданні потерпілий не зміг чітко вказати, з якими хлопцями із двох пар у нього був конфлікт та хто із зображених на відео заподіяв йому тілесні ушкодження. У той же час, описуючи осіб, з якими у нього виник конфлікт, зазначив, що хлопці були одягнені в куртки, один був у шапці. Проте органами досудового розслідування особи цих невідомих осіб не встановлювалися, їх причетність або непричетність до вчинення злочину не перевірялась. Також на відеозаписах не зафіксований сам процес завдання тілесних ушкоджень, їх точний час та місце.

Місцевим судом досліджені інші докази сторони обвинувачення, зокрема протокол огляду місця події — ділянки місцевості за Адресою 2, протоколи огляду кімнат №№1, 2, 3 у гуртожитку, де проживали Особа 3 та Особа 1, висновки експертів.

Так, під час огляду місця події знаряддя злочину — ножа, яким були заподіяні поранення Особи 2, виявлено не було; відсутні дані про те, що хоча б один ніж із вилучених у кімнатах гуртожитку, де проживає Особа 1, має відношення до вчинення злочину; вилучена в Особи 1 куртка слідів крові не містить, а кому належить кров, виявлена на куртці потерпілого, а також під час огляду місця події, у висновках експертів не зазначено.

Висновок експерта №2019/е щодо локалізації, характеру, часу та механізму утворення, а також ступеня тяжкості тілесних ушкоджень підтверджує лише факт спричинення потерпілому Особі 2 колото-різаних поранень.

Отже, надавши належну оцінку всім доказам сторони обвинувачення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в зазначені в обвинувальному акті час та місці потерпілому Особі 2 були заподіяні 3 колото-різаних поранення, у тому числі проникаюче колото-різане поранення живота, що є тяжким тілесним ушкодженням. Проте надані обвинуваченням докази не доводять, що ці ушкодження були заподіяні саме Особі 1.

Відповідно до ч.2 ст.17 КПК ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Статтею 62 Основного Закону передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З огляду на зазначені вимоги закону рішення місцевого суду про виправдання Особи 1 сумніву в колегії суддів не викликає, а отже, виправдувальний вирок відповідає вимогам ст.370 КПК.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог стст.404, 405 КПК.

Як видно з ухвали, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив її доводи щодо безпідставного виправдання Особи 1, проаналізував їх, зіставляючи з тими доказами, що містяться в матеріалах справи, та зазначив підстави, на яких цю скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає передбачених законом умов, які б покладали на апеляційний суд такий обов’язок. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то в суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що він і зробив, дотримуючись положень закону.

Отже, доводи в касаційній скарзі прокурора із цього приводу позбавлені підстав.

Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам стст.370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.

З огляду на наведене касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Вирок Шевченківського районного суду м.Києва від 3.12.2019 та ухвалу Київського апеляційного суду від 8.09.2020 щодо Особи 1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.