Закон і Бізнес


Іпотека вічна, але не завжди

Що нового сказав ВС стосовно вирішення кредитних спорів?


№32-33 (1538-1539) 07.08—13.08.2021
Софія КОВАЛЕНКО
7293

Гроші, як відомо, береш на час, а віддаєш назавжди. Тому позичальники інколи не поспішають погашати борги. А життєвих ситуацій виникає стільки, що всіх законодавець передбачити не в змозі. Тоді останнє слово залишається за Верховним Судом.


Сторони виконавчого провадження

Суддя Касаційного цивільного суду Сергій Погрібний виступив з лекцією на тему «Практика Верховного Суду у кредитних спорах (цивільна юрисдикція)» в рамках практикуму, організованого порталом Ratio Decidendi та журналом «Право України». Доповідач ознайомив із правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у рішеннях, ухвалених цього року.

Зокрема, С.Погрібний навів правові позиції, зроблені у постанові об’єднаної палати КЦС від 1.03.2021 у справі №201/16014/13-ц, яка стосується заміни сторони виконавчого провадження у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У цій справі іпотекодавець подарував квартиру, що перебувала в іпотеці, вже після постановлення судового рішення про звернення стягнення на неї. Невдовзі позичальник помер. Суд видав виконавчий лист, а приватний виконавець відкрив провадження і звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження на нового власника квартири.

КЦС, пославшись на ст.23 закону «Про іпотеку», дійшов висновку, що до нового власника іпотечного майна перейшли всі права та обов’язки іпотекодавця за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, на яких вони належали іпотекодавцю на момент укладення цього договору. Серед іншого — права й обов’язки боржника у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Це своєю чергою є підставою для заміни боржника у виконавчому провадженні.

Умови збереження обтяження

С.Погрібний звернув увагу і на правовий висновок, викладений у постанові Великої палати ВС від 15.06.2021 у справі №922/2416/17. В ній визначено, в яких випадках та за яких умов обтяження не переходять до нового власника майна.

Ця справа розглядалася господарськими судами. За обставинами справи іпотекодавцем виступав підприємець, який збанкрутував, і обтяжену квартиру продали на аукціоні. Надалі іпотечна квартира ще кілька разів відчужувалася.

ВС сказав, що в результаті продажу квартири на публічних торгах у межах процедури банкрутства іпотека припинилася.

У постанові також уточнено висновок стосовно того, що скасований судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на його підставі.

Крім того, виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення. Однак це не впливає на чинність самої іпотеки.

Скасування судового рішення, на підставі якого до Державного реєстру іпотек внесено запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої. Адже, зауважила ВП, іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному реєстрі.

Однак за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Плата за позику

Крім того, доповідач навів правові позиції ВС щодо стягнення коштів за договором позики. Так, у постанові від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 ВП ВС вирішено питання щодо правомірності встановлення плати за користування коштами у твердій сумі.

Суд дійшов висновку, що визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним. ВП ВС обґрунтувала свою позицію тим, що якщо сторони встановили плату за користування позикою у процентному співвідношенні до її суми, то це дозволяє обчислити розмір такої плати у твердій сумі на час, коли цю плату потрібно внести. Якщо ж сторони встановили таку плату у твердій сумі на час, коли її слід внести, то це дозволяє зробити зворотний розрахунок і визначити розмір плати за користування позикою у процентному відношенні до суми позики.

Отже, способи визначення такої плати у твердій сумі та у процентному відношенні є еквівалентними (взаємозамінними).

Направлення вимоги та обчислення строків

Доповідач також розповів про практику вирішення спорів стосовно поруки. Зокрема, він навів постанову КЦС від 3.03.2021 у справі № 522/799/16-ц щодо способів визначення моменту настання обов’язку у позичальника достроково виконати основне зобов’язання.

Суд зазначив, що, як правило, такі умови визначаються сторонами у договорі. При цьому сторони кредитних договорів на власний розсуд можуть визначити певні конкретні умови виникнення права вимоги щодо настання строку повернення кредиту в повному обсязі.

Зокрема, у цій справі договір передбачав, що банк зобов’язаний у письмовій формі повідомити позичальника про дострокового повернення кредиту із зазначенням у відповідній вимозі повної суми заборгованості. КЦС зауважив, що обов’язок здійснити всі платежі за цим договором на користь банку в строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення банком такого повідомлення (вимоги) не виникне без належного про це повідомлення позичальника.

Тому для правильного вирішення спору правове значення має не тільки встановлення факту відправлення такого повідомлення, а і фактичного повідомлення боржника про наявність такої вимоги. Адже для неповідомленої про вимогу особи (до відома якої не доведено її зміст) обов’язок виконати таку вимогу виникнути не може.

Тобто, строк виконання зобов’язання позичальником настав пізніше — через 10 робочих днів після отримання повідомлення. Відповідно, на момент подання позову до поручителя не сплив 6-місячний строк пред’явлення вимоги до поручителя. Оскільки цей день визначається за поштовим штемпелем відправлення, а не в день надходження листа до суду.