Недостатньо об’єктивний арбітр

ЄСПЛ формує нову практику в частині неупередженості третейських суддів

Спір, що виник між двома компаніями, стосувався виконання угоди про розподіл електроенергії, яка вироблялася на гідроелектростанції в Албанії.

Антон АЛЄКСЄЄВ, директор Інформаційно-аналітичного центру Міжнародного товариства прав людини

6902

Традиційно діяльність Європейського суду з прав людини пов’язують із порушеннями в кримінальних процесах, а також недотриманням політичних прав. Однак ця установа також розглядає й порушення, пов’язані зі сферою господарського судочинства. Одне з таких рішень стало показовим для деяких аспектів вирішення арбітражних спорів.

Прихований інтерес

У Страсбурзі господарські спори нерідко оцінюються з точки зору наявності чи відсутності порушень права на справедливий судовий розгляд. Одним зі свіжих у цій сфері є рішення від 20.05.2021 у справі «Beg S.p.a. v. Italy». Воно привернуло увагу юристів ЄСПЛ, які відзначили його в черговому випуску інформаційної записки (Information Note on the Court’s case law).

Компанія-заявник відповідно до §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод скаржилася на відсутність неупередженості одного з арбітрів, Н.І. Він у складі колегії арбітражної палати Римської торгової палати виніс рішення у справі добровільного арбітражу між Beg S.p.a. та іншою італійською компанією — Enelpower S.p.a. Зокрема, заявник стверджував, що Н.І. не був неупередженим через наявність професійних зв’язків з Enel — материнською компанією Enelpower.

При розгляді цієї справи ЄСПЛ узяв до уваги низку факторів, які демонструють підходи, що застосовуються до подібних спорів.

По-перше, заявник добровільно погодився на арбітражний розгляд до призначення арбітра Н.І.

По-друге, правила РТП зобов’язували арбітрів повідомляти про будь-які відносини зі сторонами або їхніми адвокатами, що можуть вплинути на незалежність і неупередженість, а також будь-який прямий чи непрямий особистий або економічний інтерес у предметі спору. Однак правила не вимагали вказувати на відсутність таких відносин та/або інтересів.

По-третє, троє з арбітрів прямо вказали на відсутність подібних інтересів, тоді як Н.І. просто погодився виступити в ролі арбітра. У такому випадку за відсутності розголошення інформації стосовно наявних відносин та/або економічних інтересів сторони могли обґрунтовано припустити, що такі інтереси не існували.

По-четверте, Суд наголосив: той факт, що заявник не оскаржував відсутності розкриття такої інформації, не свідчить про його відмову від права на вирішення спору незалежним і безстороннім судом.

Нюанси третейського застереження

Відзначимо, що існує позиція, згідно з якою звернення до арбітражу тягне за собою відмову від певних прав, гарантованих конвенцією. У даному рішенні Суд нагадує: «Підписуючи арбітражне застереження, сторони добровільно відмовляються від певних прав, закріплених у конвенції. Така відмова не є несумісною з конвенцією за умови, що вона встановлена вільним, законним і недвозначним чином».

Цю позицію ЄСПЛ необхідно враховувати при прийнятті рішення про звернення до третейського суду або інших арбітражних структур для врегулювання спору.

Як установлено в ході судового розгляду, не було конкретних доказів того, що заявник дійсно знав про професійну діяльність Н.І. Як тільки про такі зв’язки Н.І. з однією зі сторін стало відомо, компанія-заявник поінформувала РТП та інших арбітрів про свій намір подати заяву про відкликання, що негайно зробила в Окружному суді м.Рима. Пізніше було оскаржене й саме рішення.

Утім, клопотання про відкликання були відхилені як несвоєчасні, а скарга на саме арбітражне рішення через недостатню неупередженість Н.І. визнана типовою та відхилена після розгляду справи по суті.

У цій конкретній справі Суд одноголосно визнав заяву прийнятною та постановив, що мало місце порушення §1 ст.6 конвенції. Відповідно, зобов’язав державу-відповідача виплатити €15 тис. як компенсацію за моральну шкоду та €35 тис. — на покриття судових витрат.

З точки зору українських реалій це рішення може бути використане в разі потреби оскаржити будь-яке рішення третейського суду. Це може бути особливо актуально, якщо доводиться підписувати договір, в якому як інстанція врегулювання спорів уже прописаний конкретний, постійно діючий третейський суд. Раніше такий прийом використовувався у вітчизняному банківському секторі й фактично означав безпрограшність спору для сторони договору. Проте після цього рішення ЄСПЛ судова практика в подібних спорах може зазнати істотних змін.

Обґрунтовані сумніви

У рішенні у справі «Beg S.p.a. v. Italy» слід звернути увагу на ще одну цитату: «Доступ до суду не обов’язково слід розуміти як доступ до класичного суду, інтегрованого в стандартні судові механізми країни; таким чином, «трибунал» може бути органом, створеним для вирішення обмеженої кількості конкретних питань, за умови, що він завжди пропонує відповідні гарантії».

Правова позиція Суду підтверджує той факт, що право на справедливий суд (доступ до суду) поширюється не тільки на офіційні національні суди, а може стосуватись і арбітражу, і третейських судів.

Цей факт, як і позицію ЄСПЛ щодо відмови від певних прав, гарантованих конвенцією, варто враховувати при використанні даних механізмів вирішення спорів.

Не менш, а може навіть більш важливим є те, що Суд постановив: неупередженість Н.І. могла викликати сумніви (або принаймні здавалася такою) і що побоювання заявника із цього приводу можна було вважати розумними й об’єктивно виправданими. В інформаційній записці також зазначається, що з точки зору стороннього спостерігача ситуація з Н.І. могла викликати обґрунтовані сумніви в його неупередженості.

Думка стороннього спостерігача

У процесі моніторингу дотримання права на справедливий суд Інформаційно-аналітичний центр Міжнародного товариства прав людини неодноразово стикався з позицією ЄСПЛ за скаргами про відсутність неупередженості в національних судів та визнання самого процесу необ’єктивним. Зазвичай в таких випадках використовується поняття «сторонній» або «об’єктивний спостерігач», позицію якого міжнародна громадська організація й займає при підготовці звітів або висновків з будь-якого процесу, в якому бере участь як неупереджений спостерігач.

У справі «Beg S.p.a. v. Italy» важливі не конкретні причини (і зв’язок Н.І. з однією зі сторін), що послужили підставою для винесення позитивного рішення, а саме принцип «на думку стороннього спостерігача». Як зазначає Суд, «при прийнятті рішення про те, чи є в конкретному випадку законні підстави побоюватися, що конкретний суддя не є неупередженим, точка зору зацікавленої особи важлива, але не має вирішального значення. Вирішальним є те, чи можна вважати ці побоювання об’єктивно виправданими».

Ця позиція розвивається і в наступній цитаті: «У зв’язку із цим навіть видимість може мати певне значення, принцип, який відображений у вислові «справедливість повинна не лише здійснюватися, її також має бути видно».

У цьому контексті можна зробити висновок, що ЄСПЛ орієнтується не стільки на формальності договору, скільки на принцип об’єктивності та справедливості, навіть при розгляді справи арбітражним (третейським) судом. Це передбачає можливість для сторін, які підписали угоду про врегулювання спірних питань у третейських судах, залучити «об’єктивного» спостерігача, наприклад міжнародну організацію або науковий інститут, для отримання незалежного експертного висновку про виникнення небезпеки порушення таким судом ст.6 конвенції. Цей аспект стає ще більш актуальним з огляду на постанову від 21.04.2021 Верховного Суду у справі №910/701/17, за якою фахівці у відповідних сферах знань відновлені у своєму статусі повноправних суб’єктів судово-експертної діяльності.

І, очевидно, подібне рішення суду може стати підставою для розірвання в подальшому договору або оспорювання рішення третейського суду при появі певних умов, що, безумовно, стане підставою для формування нової правової практики в подібних спорах.