Невідкликана згода
За відсутності доказів відмови особа від одностороннього правочину немає підстав уважати, що договір купівлі-продажу укладений без згоди позивача. Такий висновок зробив ВС в постанові №537/3100/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
23 червня 2021 року м.Київ №537/3100/17
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — КРАТА В.І.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О. (суддя-доповідач), ДУНДАР І.О., КРАСНОЩОКОВА Є.В., ТІТОВА М.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особа 3 на заочне рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 21.02.2018 та на постанову Полтавського апеляційного суду від 12.12.2018,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року Особа 1 звернувся в суд із позовом до Особи 2, Особи 3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.
В обґрунтування своїх вимог позивач указував, що з 5.12.2009 до 15.09.2014 перебував у зареєстрованому шлюбі з Особою 2, в якому вони придбали будинок за Адресою 1.
Рішенням Крюківського райсуду від 25.12.2015 в справі №537/1698/15 у порядку поділу майна подружжя визнано право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями за кожним із них на 1/2 частку.
20.06.2017 позивач дізнався, що 16.12.2016 Особа 2 продала Особа 3 спірний будинок.
Особа 1 указував, що договір купівлі-продажу житлового будинку є недійсним, оскільки між позивачем та Особою 4 не було укладено жодних правочинів щодо відчуження частки у майні на користь іншого з подружжя, як це передбачено ч.2 ст.64 Сімейного кодексу, і він не надавав письмової згоди на таке відчуження, у зв’язку з чим просив визнати договір купівлі-продажу житлового будинку від 16.12.2016, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О. В., недійсним з моменту укладення.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Крюківського райсуду від 21.02.2018, залишеним без змін постановою ПАС від 12.12.2018, позов задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку від 16.12.2016, укладений між Особою 2 та Особою 3 і посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького МНО Ганночкою О.В. за №3903.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що надана Особі 1 згода на розпорядження спільною сумісною власністю подружжя від 25.02.2013 у зв’язку з розірванням шлюбу сторін та поділом спірного будинку втратила свою чинність, а тому вважав наявними підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним; договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями від 16.12.2016, укладений між Особою 2 та Особою 3, є недійсним, оскільки при його укладенні Особа 2 була власником 1/2 частини будинку і не могла вчиняти правочини стосовно іншої 1/2 частини будинку, яка належить на праві власності позивачу.
Аргументи учасників справи
27.12.2018 Особа 3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Крюківського райсуду від 21.02.2018 та на постанову ПАС від 12.12.2018.
Просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивує тим, що:
— суди невірно застосували до спірних правовідносин ст.369 Цивільного кодексу, вважаючи, що спірний будинок належить сторонам на праві спільної сумісної власності, адже після розподілу майна подружжя будинок належить сторонам на праві спільної часткової власності;
— позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки відповідно до ст.362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду протягом одного року позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця;
— висновок суду, що згода Особи 1 на продаж спірного будинку втратила чинність після розірвання шлюбу, є безпідставним, оскільки згода не містить обмежень щодо строку її дії та вона у встановленому законом порядку не скасована;
— суди не навели відповідного обґрунтування, з яких підстав виходили, визнаючи договір купівлі-продажу будинку вцілому, оскільки позивачу належить лише 1/2 частина спірного будинку, а тому такий договір визнається недійсним у частині майна, яке належить цій особі <…>.
Позиція Верховного Суду
Згідно з ч.3 ст.65 СК для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Здійснення права спільної сумісної власності, як і права спільної часткової власності, відповідно до стст.358, 369 ЦК відбувається за згодою співвласників.
Суди встановили, що будинок за Адресою 1 придбаний Особою 2 під час перебування сторін у шлюбі. Позивач надав нотаріально посвідчену згоду на придбання вказаного будинку відповідачкою і на його продаж.
Рішенням Крюківського райсуду від 25.12.2015 в справі №537/1698/15 в порядку поділу майна подружжя визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями за Адресою 1 за Особою 1 та Особою 2, за кожним на 1/2 частину.
Після рішення суду про поділ будинку Особа 1 не зареєстрував право власності на свою частку у встановленому законом порядку.
Відповідно до посвідченої приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночкою О.В. заяви, зареєстрованої за номером №576, 25.02.2013 Особа 1 надав згоду своїй дружині Особі 2 на укладення договорів купівлі-продажу, за якими придбати житловий будинок, що знаходиться за Адресою 1, та продати вказаний будинок за ціну та на умовах на власний розсуд.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (чч.1, 2 та 3 ст.202 ЦК).
Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов’язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співласника на розпорядження спільним майном. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб’єкта; вчиняються суб’єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов’язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків).
Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту (ч.1 ст.214 ЦК).
Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (ч.3 ст.214 ЦК).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов’язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред’явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч.2 ст.215 ЦК). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов’язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу).
У постанові ВС у складі об’єднаної палати КЦС від 27.01.2020 в справі №761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Тлумачення стст.215, 216 ЦК свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред’явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб’єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
У справі, що переглядається: матеріали справи не містять належних і допустимих доказів відмови Особи 1 від одностороннього правочину від 25.02.2013 на підставі ст.214 ЦК; такий одностороній правочин не визнаний недійсним та відсутні підстави його нікчемності. За таких обставин підстав уважати, що договір купівлі-продажу будинку від 16.12.2016 укладений без згоди позивача відсутні. Відповідно немає підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. За таких обставин оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Особи 1.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням того, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин на користь Особи 3 підлягають стягненню з Особи 1 1280,0 грн. за подачу касаційної скарги.
Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити.
Заочне рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 21.02.2018 та постанову Полтавського апеляційного суду від 12.12.2018 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову Особи 1 до Особи 2, Особи 3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.
Стягнути з Особи 1 на користь Особи 3 1280,0 грн. судового збору.
З моменту прийняття постанови суду касаційної рішення заочне рішення Крюківського райсуду від 21.02.2018 та постанова ПАС від 12.12.2018 втрачають законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.