Заочно прощений
Невиконання приписів щодо обов’язкової участі обвинуваченого в судовому розгляді вбачається істотним порушенням вимог КПК. Такий висновок зробив ВС в постанові №522/17014/20, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
23 червня 2021 року м.Київ №522/17014/20
Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого — ФОМІНА С.Б.,
суддів: ІВАНЕНКА І.В., ЛУГАНСЬКОГО Ю.М. —
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора Симоненка О.Ю. на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 5.10.2020 та ухвалу Одеського апеляційного суду від 2.02.2021
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
Ухвалою Приморського райсуду від 5.10.2020 задоволено клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури Учителя Г.О. та постановлено звільнити Особу 1, Інформація 1, від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні №*00418 від 21.11.2013 за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.212 Кримінального кодексу у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження — закрити на підставі п.1 ч.2 ст.284 Кримінального процесуального кодексу.
Ухвалою ОАС від 2.02.2021 апеляційну скаргу заступника Генпрокурора Симоненка О.Ю залишено без задоволення, а ухвалу місцевого суду — без змін.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 2.08.2004 Особі 1 було пред’явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК та оголошено його у розшук 2.08.2004. У подальшому, 26.11.2013 Особі 1 повідомлено про підозру у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення в межах кримінального провадження №*00418. На момент ухвалення рішення місцеперебування зазначеної особи не встановлено.
З огляду на те що кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.212 КК, у відповідності до ст.12 КК є тяжким злочином, а органами досудового розслідування встановлено, що Особа 1 вчинив вказане кримінальне правопорушення у період з серпня 2001 року до грудня 2002 року, суд, встановивши, що з часу вчинення Особою 1 інкримінованого йому кримінального правопорушення минуло більше 15 років, посилаючись на приписи ч.2 ст.49 КК звільнив від кримінальної відповідальності Особу 1, та відповідно до п.1 ч.2 ст.284 КПК закрив кримінальне провадження.
Апеляційний суд залишив ухвалу місцевого суду без змін та зазначив, що розгляд судом першої інстанції клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності без участі підозрюваного та його захисника не є підставою для скасування оскарженої ухвали, оскільки підозрюваний знаходиться у розшуку, місце його перебування на теперішній час не встановлено, тому суд першої інстанції був позбавлений можливості залучити підозрюваного та його захисника до участі в розгляді клопотання прокурора.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі заступник Генпрокурора не погоджується з ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, вимагає скасувати зазначені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування такої позиції прокурор зазначає, що судом було грубо порушено приписи п.3 ч.2 ст.412 КПК, адже клопотання прокурора про звільнення Особи 1 від кримінальної відповідальності на підставі ч.2 ст.49 КК було розглянуто судом у підготовчому судовому засіданні без участі самого підозрюваного та його захисника. Крім того, за змістом ч.1 ст.49 КК, чч.1, 2 ст.285, ч.3 ст.288 КПК оскаржувана ухвала місцевого суду за своєю правовою природою є нереабілітуючим рішенням, яким фактично встановлено винуватість Особи 1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Таким чином, прокурор вважає, що звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов’язком суду у разі настання обставин, передбачених ст.49 КК, лише за наявності згоди самого підозрюваного. На підтвердження такої позиції прокурор посилається на відповідні рішення ВС у справах №№622/96/15-к, 463/5277/16-к, 206/5073/15-к, 729/1490/13-к, 440/193/13-к, згідно зі змістом яких для звільнення від кримінальної відповідальності за ст.49 КК необхідна згода обвинуваченого на це, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити особу лише від покарання на підставі ч.5 ст.74 КК <…>.
Мотиви Суду
У ч.1 ст.285 КПК передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом про кримінальну відповідальність, а згідно з п.1 ч.2 ст.284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. Крім того, за правилами ч.8 ст.284 КПК, закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п.1 ч.2 цієї статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.314 КПК суд у підготовчому судовому засіданні має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених ч.2 ст.284 КПК. Якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пп.1—4 ч.3 ст.314 КПК, суд проводить підготовку до судового розгляду (ч.1 ст.315 КПК).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Приморський райсуд, розглядаючи клопотання прокурора про звільнення Особи 1 від кримінальної відповідальності на підставі ч.2 ст.49 КК не дотримався приписів закону.
Статтею 49 КК визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Строк давності — це передбачений кримінальним законом певний проміжок часу після вчинення злочину, сплив якого є підставою для звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. При цьому необхідно зауважити, що застосування кримінально-правових норм здійснюється у межах кримінальних процесуальних відносин. Тобто застосування норм матеріального кримінального права можливе лише одночасно із правильним застосуванням норм кримінального процесуального закону.
Водночас процесуальні аспекти звільнення від кримінальної відповідальності передбачені стст.285—289 КПК. Зокрема, ч.2 ст.285 КПК зобов’язує суд роз’яснити особі, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності в разі здійснення передбачених законом про кримінальну відповідальність дій, право на таке звільнення. А на підставі ч.4 ст.286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Крім того, ч.4 ст.286 КПК повною мірою відповідає положенням засади змагальності сторін, згідно з якими суд, залишаючись об’єктивним і неупередженим, повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків (ч.6 ст.22 КПК), а також — засади диспозитивності, за якою сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК (ч.1 ст.26 КПК).
Зокрема, обвинувачений, щодо якого передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, має як право на таке звільнення (ст.49 КК, ч.1 ст.285 КПК), так і право на проведення судового провадження в повному обсязі в загальному порядку (ч.3 ст.285 КПК). Відповідно й обрання тієї чи іншої лінії процесуальної поведінки залежить від вибору самого обвинуваченого.
Крім того, згідно з положеннями ст.323 КПК, якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду, а згідно з ч.2 ст.323 КПК судовий розгляд за відсутності обвинуваченого (in absentia) може здійснюватися лише в кримінальних провадженнях щодо злочинів, зазначених у ч.2 ст.2971 КПК, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук.
Суд зазначає, що невиконання приписів кримінального процесуального закону щодо обов’язкової участі обвинуваченого у судовому розгляді, з огляду на приписи ст.412 КПК, убачається істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо згідно з п.3 ч.2 ст.412 КПК судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених ч.3 ст.323 чи ст.381 цього кодексу.
Таким чином, за системного аналізу норм кримінального процесуального закону та практики ВС убачається, що суд під час підготовчого провадження має з’ясувати думку сторін щодо закриття справи за такою підставою й лише у разі згоди обвинуваченого розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності і виконати вимоги, передбачені стст.284—288, 314 КПК.
Натомість суд апеляційної інстанції, розглядаючи скаргу прокурора, доводи якої є аналогічними доводам, наведеним у касаційній скарзі, не дотримався приписів стст.405, 412 КПК та дійшов висновку, що ухвала місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, з чим не може погодитись колегія суддів з підстав, викладених вище.
Установлені колегією суддів при касаційній перевірці порушення вбачаються істотними та такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому оскаржені ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, якими Особу 1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч.2 ст.49 КК за відсутності його позиції підлягають скасуванню і призначенню нового розгляду в суді першої інстанції.
Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу заступника Генпрокурора Симоненка Олексія Юрійовича задовольнити.
Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 5.10.2020 та ухвалу Одеського апеляційного суду від 2.02.2021 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.