Закон і Бізнес


Спір за чужі кошти

Як позивач скористався відсутністю роз’яснень, а постраждала — Феміда


№28 (1534) 10.07—16.07.2021
Ганна ГРУШКА
3042

Суддя намагалася захистити товариство від імовірної втрати коштів на користь держави чи підприємства, яке заборгувало. Проте не встановила стадії виконання іншого судового рішення та того, кому саме належать гроші, доля яких вирішувалась.


Дві реакції на ідентичні заяви

У вересні минулого року адвокат поскаржився на дії Ірини Юхно з Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Він повідомив Вищу раду правосуддя, що жінка не відреагувала на клопотання про розгляд справи в онлайн-режимі, а заяву про відвід розглянула з порушенням вимог ст.40 Кодексу адміністративного судочинства.

Також адвокат стверджував, що законниця не зазначила мотивів задоволення заяви про забезпечення позову, хоча прохальна частина була ідентичною раніше поданій. До того ж володарка мантії не залучила товариство як третю особу до моменту постановлення ухвали, хоча справа стосувалася прав та інтересів ТОВ.

Тож друга дисциплінарна палата відкрила справу щодо судді та встановила таке.

Інше товариство звернулося за стягненням понад 40,8 млн грн. Адже в ході виконавчого провадження з боржника стягнули заборгованість на рахунок ДВС у Державній казначейській службі. Проте в подальшому гроші не були перераховані стягувачу.

Спочатку І.Юхно відмовила товариству в забезпеченні позову, зазначивши в ухвалі, що не надано жодних доказів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Також, на думку судді, позивач не обґрунтував необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Позивач уточнив позовну заяву, пояснивши: є ризик того, що відповідач перерахує гроші до державного бюджету, а це значно ускладнить ситуацію. Адже тоді заради відновлення своїх прав доведеться вступати в нові тяжби.

Заява про забезпечення позову була ідентичною раніше поданій. Єдине, що заявник додав, так це те, що тепер вже набрало сили рішення Господарського суду м.Києва в резолютивній частині якого ішлося про стягнення коштів з одного товариства на користь іншого. При цьому стверджувалося, що через відсутність роз’яснень щодо порядку виконання рішення існує ймовірність того, що ДКС може переказати гроші на рахунок боржників.

Непропорційні заходи

Ці доводи справили враження на І.Юхно, і того ж дня вона задовольнила заяву ТОВ, заборонивши ДКС списувати кошти з рахунку обліку депозитних сум, урахувавши при цьому, що господарський суд відкрив провадження у справі про банкрутство щодо позивача. Суддя вважала, що це може свідчити про те, що ці кошти можуть або зникнути, або зменшитись за кількістю до прийняття рішення у справі. Вона також погодилася із заявником щодо ризиків списання коштів не на його користь.

Уже за 6 днів ТОВ-скаржник клопотало про скасування заходів забезпечення позову, мовляв, виконавчі провадження завершені й кошти мають повернутися їм, а не заявнику. Проте І.Юхно відмовила товариству, зазначаючи, що його аргументи фактично зводяться до твердження про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Хіба що викладені в ухвалі підстави для забезпечення позову перестануть існувати. Що, власне, і відбулося. Але доводити це довелось уже в апеляційній інстанції, куди й звернувся скаржник.

Товариство посилалось на те, що рішення, на підставі якого був виданий наказ, за яким з них списали кошти на користь іншого ТОВ, скасовано. Мовляв, тепер немає підстав для забезпечення позову, адже кошти мають повернутися їм, незалежно від того, як діятиме казначейство. Крім того, заборона ДКС списувати дані кошти на їх користь тепер ще й порушувала право мирного володіння майном.

Третій апеляційний адміністративний суд задовольнив скаргу. Адже Касаційний господарський суд на той момент скасував попередні рішення у справі.

До того ж суддя не вказала, які саме права позивача будуть порушені в разі невжиття заходів, що їх неможливо буде поновити. По суті, як зауважили «дисциплінарники», підставою для скасування ухвали стали непропорційність та несумірність застосованих заходів.

Не встановила стадію

У результаті ДДП погодилася зі скаржником, що невжиття заходів забезпечення, про які заявляв позивач, не могло істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи мати ефективний захист або відновлення порушених чи оспорюваних прав. Адже кошти, щодо яких він звернувся, належать не йому.

Судді вказали, що, постановляючи ухвалу, слід було вивчити матеріали адміністративної та господарської справ, зокрема в частині щодо набрання законної сили рішенням в останній. Адже «господарники» відмовили в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, тому кошти, що стягнули з них, належать товариству-скаржнику.

Та й відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень свідчили, що у вересні минулого року ТОВ уже повернули кошти. Тож постановивши ухвалу в серпні, законниця не встановила стадії виконання рішення господарського суду, не дослідила, чи відбувається повернення грошей на рахунок скаржника, і чи взагалі гроші належать саме заявнику.

Таким чином, «дисциплінарники» дійшли висновку, що своїми діями І.Юхно фактично унеможливила виконання рішення в господарській справі та втрутилась у право скаржника на володіння майном. А перегляд її ухвали апеляційною інстанцією й усунення допущених порушень, на думку ДП, «не зменшує істотності таких порушень та наслідків для учасників судового провадження».

Що стосується заяви про відвід, то І.Юхно пояснила, що перебувала у відпустці на той момент, як вона надійшла. Та ДП й тут критично сприйняла доводи судді. Мовляв, учасник справи не може знати про відпустки судді. Тому І.Юхно порушила ст.40 КАС, не передавши заяву для розгляду іншому судді.

Хоча суддю раніше не притягували до дисциплінарної відповідальності, на ВРП, схоже, справила враження восьмизначна сума, про яку був спір. Тож І.Юхно дістала стягнення у вигляді суворої догани з позбавленням доплат протягом трьох місяців.

Це вчергове нагадує суддям про те, наскільки ретельно слід підходити до накладання арештів на майно, якщо йдеться про захід забезпечення. Адже аргументів проти цього рішення завжди знайдеться більше. Єдине, що може захистити суддів від подібних дисциплінарних стягнень, — це законодавче правило, за яким позивач буде матеріально відповідати за вжиті за його заявою заходи.