Закон і Бізнес


Фраудаторність від Юстиніана

Чому дарувати квартиру матері недобросовісно й коли відбувається «зцілення» нотаріального посвідчення договору?


№28 (1534) 10.07—16.07.2021
Василь КРАТ, к.ю.н., доцент, суддя Верховного Суду
7187
7187

Fraus creditorum з римського права перекочував до українського правосуддя у формі фраудаторних правочинів. А визначитись із класифікацією таких правочинів допоміг своїми постановами Верховний Суд.


Пред’являння Actio Pauliana

Fraus creditorum лат. — на шкоду кредиторам) — це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення його майна з метою приховати його від звернення стягнення кредиторів. Fraus creditorum був сконструйований в преторському праві. Це стало можливим після того, як примусове виконання судових рішень стало відбуватися шляхом звернення стягнення на майно боржника.

У різні періоди розвитку цієї конструкції кредитори могли вимагати застосування таких заходів, як: interdictum fraudatorium, actio Pauliana, restitutio in integrum ob fraudem. У часи Юстиніана оспорювання правочинів на шкоду кредиторам стало відбуватися за допомогою actio Pauliana (Генріх Дернбург, «Пандекти: Зобов’язальне право»). Метою цього позову було відновлення такого стану речей, який би настав за відсутності фраудаторних дій боржника, про що зазначає, зокрема, Давид Грімм у роботі 1915 року «Оспорювання актів, здійснених на шкоду кредиторам».

Для пред’являння actio Pauliana були потрібні певні умови. По-перше, зменшення майна боржника. Розумілося таке зменшення досить широко. Зокрема, це було відчуження, відмова від права, пропущення строку для пред’явлення позову. По-друге, намір боржника заподіяти шкоду своїм кредиторам (consilium fraudandi). І нарешті, результат такого наміру: щоб кредитори (або їх правонаступники) не могли отримати повного задоволення з майна боржника.

Позов у таких випадках пред’являвся одночасно до боржника і його контрагентів, з якими він укладав відповідні договори. Якщо контрагенти діяли недобросовісно, вони зобов’язувалися до відшкодування всієї завданої кредиторам шкоди. Добросовісні контрагенти та після спливу одного року — будь-які відшкодовували кредиторам шкоду лише в розмірі отриманого від боржника, якщо відчуження відбувалося за безоплатною підставою.

Добросовісність сьогодення

Фраудаторні правочини (правочини, вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема:

• у банкрутстві (ст.42 Кодексу з процедур банкрутства);

• при неплатоспроможності банків (ст.38 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);

• у виконавчому провадженні (ч.4 ст.9 закону «Про виконавче провадження»).

Верховний Суд України здійснив розширювальне тлумачення ст.234 Цивільного кодексу та кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов’язання, як фіктивний (постанови від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 9.09.2017 у справі №359/1654/15-ц).

У цивілістичній доктрині зауважувалося, що «навряд чи такий підхід охоплює усі можливі ситуації, особливо ті, коли договір був виконаний. При фіктивному правочинові має бути відсутнім намір створити правові наслідки на момент його вчинення, і, як наслідок, неможливе виникнення будь-яких майнових наслідків (передача майна), оскільки такий правочин не може їх породжувати». Про таку особливість зазначено й у моїй статті «Недійсність договору: законодавче регулювання та види».

Велика палата ВC у постанові від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц сформулювала підхід з урахуванням допустимості конкуренції підстав недійсності. За цим підходом, допускається кваліфікація фраудаторного правочину як:

• фіктивного;

• такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом;

• такого, що порушує публічний порядок.

Загальні засади цивільного права мають фундаментальний характер. Й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні принципи є, по суті, нормами прямої дії.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК). Тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Також при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2 ст.13 ЦК).

А приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Специфіка застосування конструкції

Як фраудаторні можуть бути кваліфіковані досить різноманітні правочини. Один з видів таких правочинів — оплатний договір. Касаційний цивільний суд сказав: договором, що вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, як зазначено в постанові КЦС від 7.10.2020 у справі №755/17944/18, зокрема, належать:

• момент укладення договору;

• контрагент, з яким боржник учиняє оспорюваний договір (наприклад родич боржника, пасинок боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа);

• ціна (ринкова/неринкова, наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника; постанова КЦС від 7.10.2020 у справі №755/17944/18).

Що ж до безоплатного договору, то КЦС у постанові від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 звернув увагу на таке. Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі вироку).

За фабулою справи, боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред’явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Адже боржник уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Дійсність та односторонність

Договір, визнаний судом дійсним (ст.220 ЦК), також може кваліфікуватися крізь призму фраудаторності. Зокрема, касаційний суд зазначив, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду, як відсутність нотаріального посвідчення. Відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним унаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору.

Приватноправовий інструментарій (зокрема визнання договору дійсним унаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватись учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили (постанова КЦС від 18.11.2020 у справі №569/6427/16-ц).

І нарешті, як фраудаторний може виступати односторонній правочин. Касаційний суд сказав: правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Застосування конструкції «фраудаторність» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належить те, що внаслідок учинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна (постанова КЦС від 24.02.2021 у справі №757/33392/16-ц).