Закон і Бізнес


Наздоганяючи софістів

Чому практика ЄСПЛ може зіграти лихий жарт із національним правозастосуванням


.

№28 (1534) 10.07—16.07.2021
Павло ПАРХОМЕНКО, голова Бахмацького районного суду Чернігівської області
4853
4853

Реалії правозастосування виглядають так, що здебільшого використання рішень Європейського суду з прав людини являє собою данину моді. Адже здійснюється воно для покращення мотивації правової позиції шляхом використання красивих фраз.


Кочівне цитування

У практичній діяльності стає все більше прикладів нерозуміння суті прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і, як наслідок, хибного застосування практики ЄСПЛ. Посилання на його рішення з’являються в ухвалах про відкриття провадження або залишення позовної заяви без руху, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, компенсації правової допомоги чи у випадках, коли досліджуване питання не охоплюється правами, гарантованими конвенцією, тощо.

На жаль, такі підходи характерні для всіх учасників процесів і видів судочинства.

Для прикладу, у сфері конституційного судочинства при вирішенні питання обмеження бюджетних виплат поширеним є посилання на цитату з рішення ЄСПЛ від 9.11.79 у справі «Ейрі проти Ірландії»із формулюванням: «Здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового».

Цікаво, що подібне цитування в подальшому перекочувало в судові рішення у справах про соціальні виплати, які розглядались у порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим справа «Ейрі проти Ірландії» стосувалася того, що починаючи з червня 1972 року заявниця домагалася отримання постанови суду про окреме проживання на підставі, як вона стверджувала, заподіяння їй та її дітям фізичних страждань і психічних травм. Із цього приводу вона проконсультувалась у кількох соліситорів. Однак через відсутність передбаченої законом безоплатної правової допомоги незаможним і брак коштів, потрібних для оплати юридичних послуг, жінка не змогла знайти фахівця, готового надати такі послуги.

У справі було констатовано порушення ст.6 конвенції, яка гарантує право на справедливий суд, здійснено аналіз можливостей доступу заявниці до суду.

Право на перегляд

Якщо говорити про сферу кримінального судочинства, то виконавчий директор Української Гельсінкської спілки з прав людини (на той час), а нині суддя Касаційного кримінального суду Аркадій Бущенко згадував, як суди запозичували цитати з рішень ЄСПЛ для обґрунтування втручання в право на свободу (див. «Обережно, прецедент!», «ЗіБ»).

Згадаємо цікавий приклад, коли, стаючи на бік прокурора, суд зробив посилання на справу «Ростовцев проти України» щодо порушення ст.2 Протоколу №7 до конвенції, яке полягало в порушенні права заявника на подання апеляційної скарги (див. «Захист прокурора»,  «ЗіБ»).

Проте конвенція не встановлює гарантій для держави й особливо щодо права держави як на доступ до суду, так і на апеляційне оскарження в кримінальних провадженнях. При цьому ст.2 Протоколу №7 містить таке положення: «Кожен, кого визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд…»

Поза розумним сумнівом

Для цивільної або господарської юрисдикції характерним є посилання на рішення ЄСПЛ у справі «Avsar v. Türkey» та застосування стандарту доказування «поза розумним сумнівом».

Утім, ЄСПЛ ніколи не намагається запозичити підхід національних правових систем, що використовують цей стандарт. Він повинен приймати рішення не про кримінальну вину або цивільну відповідальність, а про дотримання конвенції договірними державами (п.48 рішення від 16.09.2014 у справі «Hassan v. United Kingdom»).

Так, Верховний Суд у постанові від 14.05.2018 у справі №753/20293/16-ц наголосив, що посилання в касаційній скарзі на рішення ЄСПЛ щодо доведеності «поза розумним сумнівом» безпідставні, оскільки стосуються критеріїв доведення вини в кримінальному провадженні щодо злочинів проти життя та здоров’я осіб.

Природа примусу

Для справ про адміністративні правопорушення, особливо ті, які стосуються керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, характерним є використання цитати про те, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов’язки в правовому полі». Це викликано посиланням на рішення ЄСПЛ «O’Halloran and Francis v. United Kingdom».

Проте, в даній справі Євросуд не погодився з доводом заявників про те, що право не давати показання та право не давати свідчення проти себе є абсолютними. З метою визначити, чи не була зруйнована суть прав заявників, Суд розглянув природу та ступінь примусу, застосованого для здобуття доказу, наявність будь-яких процесуальних гарантій та використання отриманих таким чином матеріалів.

Занурення в контекст

Отже, однією з основних проблем при застосуванні практики ЄСПЛ на національному рівні є запозичення окремих цитат без зв’язку з правами, гарантованими конвенцією, та особливостями окремої справи, в якій таке рішення застосовується.

Навіть подивившись на структуру рішення, можна побачити логіку Суду та певний алгоритм застосування його практики.

На початку завжди бачимо виклад скарги заявника та його доводи щодо порушення прав, гарантованих конвенцією. Євросуд аналізує, чи конкретна ситуація була втручанням у ці права. Без такого аналізу та пошуку зв’язку «певної ситуації» з конвенцією немає необхідності на національному рівні застосовувати цитати з рішень ЄСПЛ, оскільки не кожна ситуація охоплюється змістом указаного міжнародного договору.

Також у Страсбурзі завжди говорять про загальні принципи, характерні для відповідного права, для чого використовують особливе тлумачення, яке відбувається крізь практику Суду. Після аналізу загальних принципів указують на особливості їх застосування в конкретній справі. Це може стати зразком і для національного правозастосування — проводити аналіз обґрунтованості втручання в права, гарантовані конвенцією з точки зору як загальних принципів, так і особливостей конкретної ситуації.

Зрештою потрібно відходити від практики недоречного цитування окремих абзаців з рішень, яка перетворює учасників судового процесу на софістів.