Закон і Бізнес


Олексій Зеленцов

Захист неповнолітнього: про деякі «хитрощі» обвинувачення, які варто врахувати адвокату


Олексій Зеленцов - адвокат, керівник АБ «Олексій Зеленцов та партнери»
5562
5562

Брак знань, відсутність життєвого досвіду, слабка психіка - фактори, які в сукупності з іншими обставинами штовхають підлітків на дурниці, які іноді мають свій опис в Кримінальному кодексі. На цих же факторах потім часто грає сторона обвинувачення, щоб відправити справу до суду. Нехай навіть на шкоду цілям і завданням кримінального судочинства. Спробуємо розглянути деякі ситуації в таких справах.


Нерозуміння обвинувачення і наслідків 

Кожна особа має право знати, в чому її звинувачують. Ця норма, закріплена як один з елементів справедливого суду у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має певні особливості реалізації стосовно підлітків. Адже, зважаючи на молодий вік людини, вона безумовно потребує додаткових пояснень змісту кримінального закону. Банального зачитування диспозиції і санкції статті Кримінального кодексу може виявитися недостатнім. І схвальні відповіді щодо роз’яснення обвинувачення під час слідчих дій в суді можуть повернутися повним нерозумінням того, що відбувається і які це тягне наслідки.

Тож непоодинокими бувають випадки, коли суддя вимушений робити перерви, аби адвокат додатково пояснив підзахисному його положення і перспективи відповідно до норм кримінального закону.

Особливе значення це набуває при розслідуванні правопорушення, вчиненого групою неповнолітніх і показання одного можуть мати вирішальне значення для всіх інших.

Відсутність дорослих представників

Звісно, аби компенсувати недоліки молодості, що можуть вплинути на справедливість усього процесу, закон передбачає обов’язкову присутність на процесуальних діях цивільного представника, представника органу опіки та захисника.

Попри однозначність процесуальних вимог, правоохоронці іноді дозволяють собі їх ігнорувати. Чому? Тому що в ході допиту неповнолітнього у такий спосіб легко отримати бажані свідчення, в тому числі, шляхом уведення в оману, погроз та інших маніпуляцій.

І отримані у такий спосіб дані будуть легалізовуватися через проведення інших слідчих дій та НС(Р)Д.

В таких випадках слід виходити з того, що ст. 86 КПК визначає, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, а у свою чергу недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (докладно підстави  та критерії визнання доказів недопустимими перелічені в статті 87 КПК).

Співпраця зі слідством

Звісно, тезу про те, що визнання провини пом’якшує покарання легше навіяти дитині, ніж людині з досвідом спілкування з вітчизняними правоохоронними органами.

Неповнолітній більш охоче слухає дорослих у погонах, сприймає їхню позицію та іде на поступки. Так, наприклад, отримавши інформацію про зберігання знаряддя злочину під час «дружнього спілкування» з одним із підозрюваних, правоохоронці можуть «завітати» до дому його товариша і переконати того показати помешкання. І якщо подібна «оперативна комбінація» дає результат, тоді вже звертаються до суду, аби легалізувати здобуті докази в ході огляду помешкання.

Тут слід зважати на те, що відповідно до ч.3 ст.233 КПК слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. А невідкладне проникнення до житла передбачено лише у випадку необхідності рятування життя людей та майна або при переслідуванні осіб, які підозрюються у скоєнні злочину.

Іншими словами, якщо за подібних обставин докази було зібрано хоча й зі згоди людини, але без попереднього дозволу суду, дії правоохоронців однозначно є порушенням закону.

Бездіяльність як тактика?

Насправді ж подібна співпраця доволі часто може бути наслідком звичайної бездіяльності сторони захисту. Так, наявність логічних нестиковок у версії слідства та процесуальних порушень компенсуватимуть «царицею доказів» - зізнанням підозрюваних. А от принципова позиція адвоката у відстоюванні інтересів підзахисного може навіть спричинити посилання психологічного тиску на неповнолітнього для того, щоб той обрав собі іншого захисника.

Часто така ситуація характерна для розслідування «групових» злочинів. Коли зібрані завдяки поступливим захисникам свідчення одних підозрюваних ідуть врозріз з професійним захистом інших фігурантів справи. І найгіршим у такому випадку варіантом може опинитися підігрування суддів прокурорам.

У практиці автора була ситуація, коли суд, оцінюючи доводи про неналежний захист обвинувачених оцінив такі обставини позитивно, зауваживши, що бездіяльність захисту є такою собі позицією: «позиція сторони захисту обвинувачених щодо визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення, добровільного надання суду показань є обраною тактикою та не вказує на порушення права на захист неповнолітніх обвинувачених».

Насправді ж такі обставини є істотним порушенням кримінального процесуального закону, порушенням права на захист, тим більше права на захист неповнолітніх осіб, що перешкоджає суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

***

У теорії під час постановлення вироку щодо неповнолітньої особи суди повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості покарання та ухвалювати рішення щодо неповнолітнього, керуючись принципом найкращих інтересів дитини. Але часто розуміння таких інтересів в усіх суб’єктів кримінального процесу виявляється різним. Тож за будь-яких обставин основну відповідальність за подальшу долю майбутньої дорослої людини несе адвокат. І його непрофесійність та байдужість в рамках захисту людини, що вперше оступилася у своєму житті, може мати наслідком нові, більш серйозні злочини у майбутньому.

Закон і Бізнес