Закон і Бізнес


Відносини із зобов’язаннями

Як у цивільній та господарській юрисдикції ставляться до виконання договорів


№26-27 (1532-1533) 26.06—09.07.2021
Тимофій МИХАЛКОВ
3577

Судді Верховного Суду виступили на правовому практикумі на тему «Виконання зобов’язань: юридична доктрина та практика ВС (цивільна і господарська юрисдикції)». Дізнаємося детально про питання строків, специфічний вид зобов’язань та особливості індексації у цьому аспекті.


Немає акта — немає й претензій

Суддя Касаційного господарського суду, д.ю.н. Віталій Уркевич розповів про виконання зобов’язань у практиці Великої палати ВС та КГС. Спікер розпочав свою доповідь із принципів (умов) належного виконання зобов’язань: виконання зобов’язання належними сторонами (ст.527 Цивільного кодексу); виконання в належний спосіб (ст.529); належний строк (термін) виконання зобов’язання (ст.530); належне місце виконання зобов’язання (ст.532 ЦК), а також щодо належного предмета.

Розповідаючи про особисте виконання зобов’язання, В.Уркевич зупинився на справі за позовом ТОВ проти фермерського господарства про стягнення заборгованості та штрафних санкцій. У постанові від 10.03.2020 у справі №924/1107/18 КГС зауважив: у ч.1 ст.527 ЦК встановлено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Також у цій постанові йдеться про те, що з огляду на умови договору покупець був зобов’язаний одночасно з прийманням товару за зовнішніми ознаками перевірити наявність інструкції, сертифікатів якості чи відповідності. І в разі виявлення їх відсутності, сповістити про це постачальника й зазначити про виявлені недоліки у складеному з цих підстав акті за підписами представників сторін. Оскільки акт щодо відсутності інструкцій, сертифікатів якості/відповідності складено не було, то посилання відповідача на відсутність сертифіката якості насіння та сортового свідоцтва є безпідставним.

Питання строку (терміну) виконання зобов’язання лектор проілюстрував на прикладі постанови від 10.04.2019 у справі №904/6455/17 за позовом ТОВ до банку про стягнення коштів. Позиція КГС у цій справі зводиться до такого: згідно з абз.1 ч.1 ст.530 ЦК якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Враховуючи те, що сторони в договорі погодили строк виконання зобов’язання з оплати виконаних робіт, а саме 10-дений строк з моменту підписання акту виконання робіт, суд відхиляє посилання скаржника на необхідність застосування в цьому випадку порядку визначення строку виконання зобов’язання, передбаченого ч.2 ст.530 ЦК, а саме — семиденного строку з дня пред’явлення вимоги.

Суддя зупинився також на питанні про черговість погашення вимог кредитора. Релевантна постанова КГС від 26.12.2019 була ухвалена у справі №911/2630/18 у спорі щодо стягнення заборгованості за поставлений товар. Так, у випадку, коли в графі платіжного доручення «Призначення платежу» не вказані період, дата, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, такий період має визначатись одержувачем згідно з умовами договору. Якщо відповідних застережень у ньому немає, то в разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. При цьому розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст.534 ЦК у випадку, коли стягнення заборгованості проводиться в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи із зазначенням загальної підстави — на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Принципи виконання

Своєю чергою суддя Касаційного цивільного суду, к.ю.н. Василь Крат виступив з лекцією «Виконання зобов’язань у практиці Касаційного цивільного суду». За його словами, виконання зобов’язання як у науковій доктрині, так і судовій практиці розуміється як вчинення боржником або іншою особою на користь кредитора або третьої особи певної дії або утримання від дії, що становить предмет виконання.

Тон подальшій практиці із цього питання задала постанова КЦС від 23.05.2018 у справі №537/4905/15-ц. Як зазначено в тлумаченні ст.526 ЦК, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов’язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов’язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов’язання.

Іншою знаковою постановою у цьому контексті, за словами судді, є постанова об’єднаної палати КЦС від 1.03.2021 у справі №180/1735/16, яка, серед іншого, стосується принципів у сфері виконання зобов’язання. Згідно з п.6 ст.3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як ст.3 ЦК загалом, так і п.6 цієї статті, свідчить, що загальні засади цивільного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, передусім акти цивільного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад. Це проявляється, зокрема, в тому, що загальні засади є фактично нормами прямої дії.

Усталеним як у цивілістичній доктрині, так і в судовій практиці під принципами виконання зобов’язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов’язання. Як правило, виокремлюється кілька принципів, серед яких: належне та реальне виконання зобов’язання; справедливість добросовісність і розумність (ч.3 ст.509 ЦК).

У цій самій постанові ОП КЦС йдеться про те, що, по суті, зобов’язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме — щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов’язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:

• договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;

• якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Питання належного виконання зобов’язання В.Крат проілюстрував постановою КЦС від 26.05.2021 у справі №540/544/18. Аналіз ч.3 ст.762 ЦК дає змогу стверджувати, що договором найму або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Це правило розраховане на те, щоб на майбутнє можна було змінювати або навіть забезпечити автоматичну зміну розміру плати за користування.

Зокрема, сторони в договорі найму можуть установити, що:

• розмір плати за користування за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць;

• плата за користування підлягає індексації.

Індексація проводиться наймачем шляхом множення розміру орендної плати, визначеного в п.3 договору, на коефіцієнт індексації, що розраховується як добуток індексів інфляції за 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому здійснюється плата за користування.

Загалом же можна сказати, що практика касаційних судів стосовно вирішення спорів про виконання зобов’язань не суперечить одна одній. Вона відрізняється не правовими принципами, що застосовуються в конкретній ситуації, а лише за суб’єктним характером.