Закон і Бізнес


Фраудаторний = недійсний

Як безоплатні, так і оплатні договори не можуть укладатися на шкоду третім особам


№26-27 (1532-1533) 26.06—09.07.2021
Олександр ГУРТОВ, старший партнер АО «Могильницький та партнери»
7708
7708

Концепція фраудаторності набуває серед кредиторів дедалі більшої популярності. І Верховний Суд рішеннями про визнання фраудаторних договорів недійсними доводить, що Україна справді є правовою державою, а суди при здійсненні правосуддя керуються верховенством права.


«Створене суддями право»

Як зазначено в ст.1 та ч.1 ст.8 Конституції, Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду від 2.11.2004 №15-рп/2004 дано визначення поняття верховенства права як панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його введення в правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

У спеціальному дослідженні Венеціанської комісії під назвою «Мірило правовладдя» зазначено, що поняття «право» (law) охоплює не лише конституції, міжнародне право, статутне право та підзаконні акти, а й також — де доречно — «створене суддями право» (judge-made law), як-от норми загального права, усі з яких є зобов’язальної природи. Будь-який припис права має бути доступним і передбачуваним (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Achour v. France», п.42; «Kononov v. Latvia» [ВП], п.185).

Нині judge-made law активно впроваджується й в українську судову практику. Так, кредитори активно використовують позицію Великої палати ВС, викладену в постанові від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц. У ній ВП ВС дійшла висновку, що позивач управі звернутися з позовом про визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 Цивільного кодексу та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК. Зокрема, доцільно послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена в ст.234 ЦК, так і інша, наприклад передбачена в ст.228 ЦК.

Чинне законодавство України не містить визначення терміна «фраудаторний договір». Натомість ВС у своїх рішеннях намагається навести основні риси, які притаманні такому договору, почавши застосовувати концепцію фраудаторності не тільки до безоплатних договорів, а й до оплатних.

Ознаки фраудаторності

Щодо безоплатних договорів ВС у своїх постановах (від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 9.10.2019 №754/4985/16-ц, від 30.03.2020 №182/3693/17, від 21.12.2020 №638/18851/16, від 17.03.2021 № 299/396/17, від 28.04.2021 у справі №263/16179/18), вирішуючи питання про наявність підстав для визнання договору недійсним (зазвичай це стосується договорів дарування), ураховує таке:

• боржник відчужив майно після настання строку повернення (сплати) коштів та/або після звернення кредитора до суду з позовом проти боржника про стягнення коштів;

• звернення кредитора до боржника з вимогою про повернення (сплату) коштів;

• обізнаність боржника з наявністю позову або вимоги кредитора про повернення (сплату) коштів;

• майно відчужене боржником на користь близького родича.

Зі зміною підходів до укладення безоплатних фраудаторних договорів міняється й судова практика. Так, постановою Черкаського апеляційного суду від 3.12.2019, залишеною без змін постановою ВС від 24.03.2020 у справі №704/1410/18, визнано недійсним договір дарування, який було укладено боржником з давньою знайомою. Проте цей крок не врятував боржника від визнання такого договору недійсним.

Як бачимо, судова практика рухається в бік розширення кола осіб, яким було подароване майно, але договори з якими можуть визнаватися фраудаторними.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Щодо оплатних договорів суди у своїх постановах (від 27.02.2018 у справі №910/4088/17, від 19.03.2019 у справі №922/2878/17, від 30.03.2021 у справі №755/17944/18), вирішуючи питання про наявність підстав для визнання їх недійсним (зазвичай це стосується договорів купівлі-продажу), крім підстав наведених для безоплатних договорів, враховують таке:

• момент укладення договору;

• контрагента, з яким боржник укладає оспорюваний договір (родич боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа);

• ціну (ринкова/неринкова);

• наявність/відсутність плати за продане майно;

• чи після відчуження спірного майна в боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов’язаннями перед кредитором.

Прояви зловживання правом

У постанові ВС від 10.02.2021 у справі №754/5841/17 зазначено, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

• особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

• наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб’єкти, чиї права безпосередньо пов’язані з правами особи, яка ними зловживає;

• цей стан не задовольняє інших суб’єктів;

• для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов;

• настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи (інша особа може перебувати в конкретних правовідносинах із цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувати);

ураховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває в правовідносинах і їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває в цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Застереження не завадять

З моменту застосування судами концепції фраудаторності позиція судів є незмінною: договори, які укладені на шкоду третім особам, повинні визнаватися недійсними. І якщо в недалекому минулому суди визнавали недійсними тільки безоплатні договори, то сьогодні чітко простежується розвиток судової практики в напрямку визнання недійсними й оплатних договорів, які укладені на шкоду третім особам.

Наведені позиції судів потрібно враховувати добросовісним покупцям, щоб уберегтися від укладення з недобросовісними боржниками договорів, які потенційно можуть оскаржуватись у майбутньому. Для цього як мінімум потрібно вносити до договорів застереження, в яких відображати заяви продавця (можливого боржника) про відсутність на дату укладання договору прострочених зобов’язань щодо повернення (сплати) коштів або позовів про їх стягнення.

Напевне, своє слово повинна сказати й Верховна Рада як єдиний орган законодавчої влади в Україні та законодавчо закріпити правила гри за застосованою судами концепцією фраудаторності.