Закон і Бізнес


Полювання на рибалок


.

№23 (1529) 05.06—11.06.2021
23306

Відсутність заперечень щодо проведення огляду транспортного засобу сама по собі не може свідчити про правомірність проведення слідчої (розшукової) дії. Такий висновок зробив ВС в постанові №708/392/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

21 квітня 2021 року                         м.Київ                               №708/392/18

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — АНІСІМОВА Г.М.,
суддів: КОВТУНОВИЧА М.І., ЛУГАНСЬКОГО Ю.М. —

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 12.06.2018 та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 3.09.2020 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №*00143, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, уродженця с.Калантаїв Світловодського району Кіровоградської області, зареєстрованого у цьому селі, який проживає за Адресою 2, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 Кримінального кодексу.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

Вироком Чигиринського райсуду Особу 1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК.

Цим же вироком було залишено без розгляду позовну заяву прокурора в інтересах держави в особі Стецівської сільської ради Чигиринського району до Особи 1 про стягнення шкоди та вирішено долю речових доказів.

Ухвалою Черкаського АС від 3.09.2020 вирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора — без задоволення.

Органом досудового розслідування Особа 1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК, тобто у незаконному зайнятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду. Так, за версією слідства, 6.04.2018, у період часу з 19:30 до 22:00, за допомогою двох риболовецьких сіток, використання яких заборонено Правилами любительського і спортивного рибальства, затвердженими наказом Державного комітету рибного господарства від 15.02.99 №19, без належного дозволу, всупереч вимогам законів «Про тваринний світ», «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», наказу Черкасирибоохорони «Про встановлення весняно-літньої заборони на лов риби, інших водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах Черкаської та Кіровоградської областей у 2018 році» від 21.03.2018 №40, у заборонений час (період нересту) здійснив вилов цінної риби на загальну суму 8806 грн. із Кременчуцького водосховища р.Дніпро біля с.Стецівка Чигиринського району.

Вимоги й узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Чигиринського райсуду від 12.06.2018 та ухвалу Черкаського АС від 3.09.2020 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Так, прокурор вважає, що в ході розгляду провадження судом першої інстанції було порушено загальні засади кримінального провадження, зокрема законність, рівність перед законом та змагальність сторін, а постановлений щодо Особи 1 виправдувальний вирок не відповідає вимогам стст.370, 374 Кримінального процесуального кодексу. На думку прокурора, в основу виправдувального вироку щодо Особи 1 покладено суперечливі докази, а мотивувальна частина судового рішення не містить обґрунтувань, за яких суд узяв до уваги одні докази, визнавши їх достовірними, та відкинув інші.

Також прокурор вказує, що суд не проаналізував усіх обставин кримінального провадження з наданням оцінки не лише кожному доказу окремо, а й сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв’язку. Уважає, що суд безпідставно відкинув показання свідків Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 5, Особи 6, Особи 7 та не дав їм оцінки в сукупності з іншими доказами.

Наголошує, що, ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції не звернув належної уваги на положення законодавства, що регулює відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, зокрема ст.38 закону «Про тваринний світ», закону «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», Правила любительського і спортивного рибальства, затверджені наказом Державного комітету рибного господарства. Також прокурор вказує, що суд не дав оцінки наказу управління ДАРГ в Черкаській області від 21.03.2018 №40 і розрахунку збитків, завданих рибному господарству, проведеного зазначеним управлінням.

Рішення суду про відсутність складу кримінального правопорушення в діянні Особи 1 прокурор вважає неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того, прокурор стверджує, що суд, не дотримавшись вимог процесуального закону під час перевірки допустимості протоколу огляду місця події від 6.04.2018, залишив поза увагою показання свідків Особи 8 і Особи 9, безпідставно визнав цей доказ та похідні від нього докази (протоколи огляду предметів від 8 і 18.04.2018, постанови про визнання їх речовими доказами від 8 та 18.04.2018, акт дослідження знарядь лову від 18.04.2018) недопустимими.

У свою чергу суд апеляційної інстанції, на думку прокурора, усупереч приписам стст.404, 419 КПК не перевірив і не дав вичерпних та переконливих відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, вибірково дослідив матеріали кримінального провадження та безпідставно віддав перевагу доводам сторони захисту.

Так, за версією прокурора, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи про відсутність порушень кримінального процесуального закону з боку органу досудового слідства під час виявлення кримінального правопорушення, інкримінованого Особі 1. Також прокурор вказує, що апеляційний суд безпідставно не розглянув клопотання про допит свідків та надалі відмовив у його задоволенні. Звертає увагу, що суд, безпосередньо не допитавши свідків Особу 7, Особу 6 і Особу 3, погодився з оцінкою їхніх показань, наданих у суді першої інстанції, та не усунув неточностей, на які прокурор вказував у апеляційній скарзі.

При цьому в касаційній скарзі прокурор наводить доводи щодо неповноти судового розгляду, не погоджується з оцінкою доказів у провадженні <…>.

Мотиви Суду

З матеріалів провадження вбачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодо Особи 1 з урахуванням положень ч.1 ст.337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів щодо доведення перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності.

Доводи прокурора про те, що поза увагою суду залишилися докази, на підставі яких Особі 1 було пред’явлено обвинувачення, не знайшли свого підтвердження.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд за вимогами кримінального процесуального закону ретельно перевірив зібрані досудовим розслідуванням докази, та за правилами ст.94 КПК належним чином оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності, а їх сукупність — з точки зору достатності й взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому суд навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, на яких підставах деякі з них визнав неналежними і недопустимими.

Зокрема, суд проаналізував показання Особи 1, який заперечив свою причетність до вчиненого, показання свідків Особи 2, Особи 4, Особи 6, Особи 5, Особи 3, Особи 7, які не дали суду чітких показань про те, що саме Особа 1 здійснював незаконний вилов риби; показання свідків Особи 8 і Особи 9, які повідомили про обставини проведення огляду місця події 6.04.2018; письмові докази у провадженні.

Стосовно доводів прокурора про безпідставність визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 6.04.2018 колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до вимог ст.13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим кодексом.

За ст.233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч.3 цієї статті, тобто лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку.

Відповідно до ч.2 вказаної статті під іншим володінням особи розуміється транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи. За ч.2 ст.234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

З метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. За приписами ст.237 КПК вказана слідча (розшукова) дія здійснюється за правилами цього кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Слідчу (розшукову) дію було проведено 6.04.2018, у період часу з 23:10 до 23:55, її єдиною метою було виявлення знарядь та засобів вчинення правопорушення. У ході проведення огляду місця події у причепі мотоцикла було виявлено та вилучено рибу та рибацькі сітки. Тобто проведений органами досудового розслідування 6.04.2018 огляд місця події фактично був обшуком, який за приписами ч.2 ст.234 КПК проводиться лише на підставі ухвали слідчого судді.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що з клопотанням про дозвіл на проведення огляду (обшуку) транспортного засобу, яким керував Особа 1, сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталася. Будь-якого дозволу на проведення огляду транспортного засобу з боку його власника, матеріали провадження не містять. Відсутність заперечень з боку Особи 1 щодо проведення огляду транспортного засобу сама по собі не може свідчити про правомірність дій працівників правоохоронного органу в ході проведення слідчої (розшукової) дії та його добровільну згоду на такий огляд.

Оскільки огляд місця події 6.04.2018 проведений без дотриманням вимог кримінального процесуального закону, висновок місцевого суду про недопустимість протоколу за результатом проведення вказаної слідчої дії колегія суддів касаційного суду вважає правильним та обґрунтованим.

Враховуючи відсутність у матеріалах провадження ухвали слідчого судді з дозволом на проведення огляду чи обшуку, що мало наслідком недопустимість протоколу огляду місця події від 6.04.2018, похідні від нього докази, а саме протоколи огляду предметів від 8 та 18.04.2018, постанови про визнання речовими доказами та приєднання до матеріалів кримінального провадження від 8 та 18.04.2018, акт дослідження знарядь лову від 18.04.2018, ураховуючи принцип «плодів отруйного дерева», не можуть вважатися допустимими в розумінні ст.86 КПК, про що обґрунтовано зазначено в оскаржених судових рішеннях.

Інші мотиви, з яких суд визнав окремі із зазначених доказів недопустимими, не мають вирішального значення з огляду на викладене вище.

Безпідставними є доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність, виправдання Особи 1 за ч.1 ст.249 КК та неврахування при цьому положення законодавства, що регулює відносини в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Відповідальність за кримінальне правопорушення проти довкілля, передбачене ст.249 КК, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть вказувати, зокрема, такі дані: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено, тощо. Якщо внаслідок учинених дій істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав може нести відповідальність за ч.3 або ч.4 ст.85 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Пунктом 6 ч.2 ст.242 КПК визначена обов’язковість призначення експертизи щодо визначення шкоди довкіллю.

Колегія суддів ураховує, що імперативність вимог п.6 ч.2 ст.242 КПК щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, де предметом злочину є гроші або цінні папери, що мають визначений грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків (шкоди), заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, коли достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування, що узгоджується з правовим висновком об’єднаної палати ККС у постанові від 25.11.2019 (справа №420/1667/18).

У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов’язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта (а в редакції закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства» від 4.10.2019 №187-IX — залучити експерта).

У цьому провадженні, де йдеться про встановлення шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушенням, відсутні підстави до її встановлення відмінним від проведення експертизи шляхом. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для визначення розміру збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням слідчий або прокурор були зобов’язані звернутись із клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи, однак будь-якого дослідження для встановлення наявності істотної шкоди довкіллю проведено не було.

Наданий органом досудового слідства розрахунок збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок добування або знищення цінних видів риб та інших об’єктів водного промислу, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежним доказом того факту, що внаслідок незаконного вилову риби було завдано істотної шкоди, оскільки цей документ не може замінити собою висновок експерта.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності об’єктивних даних про заподіяння наслідків, передбачених ч.1 ст.249 КК, а висновок суду першої інстанції, стосовно відсутності в діянні Особи 1 складу вказаного кримінального правопорушення вважає правильним.

При цьому твердження прокурора про залишення поза увагою положень законодавства, які регулюють відносини в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, є безґрунтовними з огляду на обставини, встановлені судом. Мотиви суду, засновані на аналізі положень ст.38 закону «Про тваринний світ», не відіграють у цьому провадженні вирішального значення щодо висновку суду про відсутність у діях виправданого ознак об’єктивної сторони складу кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.249 КК.

Що стосується апеляційного перегляду, то його також проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

У касаційній скарзі прокурор безпідставно наголошує, що суд апеляційної інстанції не дотримався загальних засад кримінального провадження та не врахував правової позиції ВС щодо безпосередності дослідження доказів, викладеної в ряді постанов, зокрема від 29.11.2018 (справа №169/261/17), 20.11.2019 (справа №336/874/17), 21.11.2019 (справа №295/17062/15) та ін.

Апеляційна скарга прокурора містить клопотання про проведення часткового судового слідства і допит обвинуваченого Особи 1, свідків Особи 2, Особи 3, Особи 4, Особи 10, Особи 6, Особи 8, Особи 9, Особи 7, а також про повторне дослідження матеріалів кримінального провадження, а саме — доручення від 6.04.2018, рапорту від 6.04.2018, постанови про визнання речових доказів, протоколу огляду місця події від 6.04.2018 з фототаблицею, розрахунку завданих збитків, акта дослідження знарядь лову від 18.04.2018, наказу управління державного агентства рибного господарства у Черкаській області від 21.03.2018 №40 з додатками, протоколу огляду предмету від 18.04.2018, постанови про визнання речовим доказом від 18.04.2018, даних, що характеризують Особу 1.

Відповідно до аудіо-запису судового засідання від 16.04.2020 зазначене клопотання прокурора було задоволено частково, де стороні обвинувачення запропоновано забезпечити явку вказаних свідків, після чого вирішити питання про їх повторний допит у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно з аудіо-записом судового засідання від 20.08.2020 часткове повторне дослідження доказів обґрунтовано викладеними в апеляційній скарзі доводами про порушення кримінального процесуального закону під час їх дослідження судом першої інстанції, а відмова в дослідженні інших обґрунтована незабезпеченням прокурором присутності свідків обвинувачення під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції.

З матеріалів провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції повторно дослідив всі матеріали кримінального провадження, про дослідження яких клопотав прокурор, та безпосередньо допитав тих свідків обвинувачення, явка яких була забезпечена стороною обвинувачення. У судовому засіданні 20.08.2020 суд, зваживши на розумність строків розгляду справи в апеляційному суді, відмовив у задоволенні клопотання прокурора про відкладення судового засідання для забезпечення явки свідків Особи 6, Особи 3, Особи 7, де обґрунтовано врахував, що сторона обвинувачення неодноразово всупереч вимогам ч.3 ст.23 КПК не забезпечувала присутності вказаних осіб під час судового розгляду.

Відповідно до ч.3 ст.404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або ж якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Зі змісту вказаних положень убачається, що умовою повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції, які вже розглядав суд першої інстанції, є їх неповне дослідження або допущені порушення під час такого дослідження. Розгляд в апеляційному суді інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства. У разі, коли суд першої інстанції дослідив докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останньому не потрібно знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Отже принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду не є абсолютним, як у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, іншої оцінки їм не давав, а тому доводи прокурора про порушення принципу безпосередності дослідження доказів є безпідставними, як і твердження про відхід апеляційним судом від правової позиції, викладеної в зазначених в касаційній скарзі постановах ВС, де йдеться про інші обставини та правовідносини, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального вироку, і цей суд безпосередньо робить висновок про винуватість чи невинуватість особи за наявності підстав, передбачених ч.3 ст.404 КПК.

Апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи апеляційної скарги, повторно дослідив зазначені в ній письмові докази і дійшов обґрунтованого висновку, що доводи прокурора про неправильність висновків суду першої інстанції, а також порушення судом вимог кримінального процесуального закону не підтвердилися. Своє рішення суд апеляційної інстанції належним чином мотивував. У цьому провадженні апеляційний суд забезпечив гарантії права на справедливий судовий розгляд. Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду за наслідками перегляду оскарженого виправдувального вироку, оскільки суспільно-небезпечні наслідки, що підлягають доказуванню в цьому провадженні, не можуть бути встановлені судом на підставі показань свідків за відсутності допустимих доказів щодо істотності шкоди, заподіяної довкіллю.

Суд не має підстав вважати рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що суперечать нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, або постановленими з порушенням вимог закону про кримінальну відповідальність, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене, керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 12.06.2018 та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 3.09.2020 щодо Особи 1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.