Закон і Бізнес


Рішення на емоціях

Законника, котрий задовольнив заяву, послуговуючись збірником законів 2013 року, звільнять із посади


Фото: Радіо Свобода

№22 (1528) 29.05—04.06.2021
5204

Вища рада правосуддя покарала суддю, який порушив норми низки кодексів, але при цьому вважав, що його дії ні на що не вплинули. Коли справа стосувалася держави, він читав застарілі закони в паперовому вигляді й навіть не з’ясував особи позивача.


Три скаржники

Голова Національного банку Яків Смолій поскаржився на Костянтина Коваленка з Баришівського районного суду Київської області. Невдоволення викликали дії судді під час розгляду заяви про забезпечення позову. Справа стосувалася визнання недостовірною інформації та припинення дії, що порушує право.

Водночас до ВРП надійшла окрема ухвала Київського апеляційного суду, що засвідчила порушення К.Коваленком норм матеріального та процесуального права: суддя забезпечив позов шляхом зупинення дії рішення Нацбанку. Паралельно законник заборонив першому заступникові голови НБУ реалізовувати свої повноваження.

Тож третя дисциплінарна палата відкрила справу щодо судді (№999/3дп/15-21) і з’ясувала, що позивач просив одного з відповідачів визнати недійсними відомості, поширені ним у статті під заголовком «Катерина Рожкова — взірець державного управлінця», а також припинити дії першого заступника голови НБУ щодо незаконного здійснення діяльності, передбаченої ст.65 закону «Про Національний банк України».

Також позивач вказував, що йому відомо про наявність корупційних ризиків у діях відповідача, вчинених на посаді першого заступника, що свідчить про втрату її бездоганної ділової репутації, а також про наявність у неї конфлікту інтересів при здійсненні повноважень на посаді. Він зазначав, що поширення даної інформації тягне за собою формування хибного уявлення як про її діяльність, так і про діяльність банківського сектору. Тож просив забезпечити позов шляхом заборони відповідачу брати участь у роботі та засіданнях правління НБУ до вирішення справи по суті спору.

К.Коваленко задовольнив заяву позивача, що також просив покласти сплату судового збору на відповідача, у повному обсязі. Адже дійшов висновку про наявність підстав та ризиків, визначених ст.149 Цивільно процесуального кодексу. Також суддя допустив негайне виконання своєї ухвали.

Перший відповідач, він же автор статті, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати зазначену ухвалу, зокрема, через порушення правил підсудності. Адже власник веб-сайту, на якому розміщена стаття, знаходиться у Печерському районі столиці, чого перша інстанція не з’ясувала.

Столичний апеляційний суд скаргу задовольнив частково, а скаргу Нацбанку — у повному обсязі. Інстанція також вказала К.Коваленку на ч.7 ст.150 ЦПК, що мала регулювати його дії при забезпеченні позову. Зокрема, що зупинення рішень і актів Нацбанку не допускається, те саме стосується й заборони установі вчиняти певні дії. Мовляв, обмеження імперативні й не допускають їх неоднозначного трактування.

Своє слово сказав і Касаційний цивільний суд, констатувавши, що К.Коваленко допустив втручання у діяльність юридичної особи публічного права.

Згодом до Баришівського райсуду звернувся й сам позивач — із заявою про відмову від позову. Дисциплінарна палата відшукала його письмові пояснення в матеріалах апеляційної інстанції, де він зазначав, що із позовом не звертався, а його персональні дані були використані невідомими особами.

Відкинуті виправдання

У поясненнях суддя зазначав, що при винесенні ухвали дійсно допустив низку помилок, що призвело до хибного трактування. Він виправдовував себе тим, що недосконало вивчив профільний закон щодо банку. Мовляв, послуговувався друкованим збірником 2013 року, а стаття була внесена у 2015-му.

Натомість законник уважав, що заборона відповідачу брати участь у роботі та засіданнях правління НБУ та вчиняти певні дії до вирішення спору по суті не є втручанням у діяльність установи. К.Коваленко пояснював, що під час прийняття рішення, можливо, надто емоційно сприйняв факти, викладені в заяві, що завадило йому прийняти зважене рішення.

Та ТДП критично оцінила всі пояснення. По-перше, тому, що норма ч.7 ст.150 ЦПК в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, діяла з грудня 2017 року. По-друге, відповідно до положень ст.641 профільного закону позови, подані, зокрема, проти членів правління установи, уважаються позовами, поданими проти НБУ.

До того ж законник не надав оцінки співвідношенню негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення з наслідками, що можуть настати в результаті їх невжиття з урахуванням предмета спору, а також порушив норми, наведені в п.4 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 №9, не пересвідчившись, чи існує спір між сторонами й реальна загроза невиконання рішення суду.

Палата вказала, що цілий ряд допущених порушень не мають характеру простої суддівської помилки, а свідчать про очевидну грубу недбалість. «Дисциплінарники» також не взяли до уваги виправдання судді щодо перебування на лікарняному — виявилося, що клопотання про скасування заходів забезпечення позову надійшло до Баришівського райсуду раніше, тож законник мав можливість їх розглянути.

Стосовно того, що позивач дізнався про власний позов випадково, зі ЗМІ, що не підписував жодних заяв і не сплачував судового збору, палата наголосила: зазначені обставини свідчать про грубу недбалість К.Коваленка під час виконання ним обов’язку щодо належного встановлення особи, яка подала позов немайнового характеру. А порушення законодавства засвідчують необ’єктивний та небезсторонній розгляд справи.

Дії К.Коваленка кваліфікували як несумісні зі статусом судді. Тож ДП вирішила внести подання на його звільнення з посади. А решті суддям слід узяти до уваги цей прецедент, аби не потрапити в таку ж халепу з «невідомим позивачем».