Презумпція обізнаності
Новий порядок повідомлення особи про її виклик не гарантує, що вона дійсно знатиме про це
Василь ФАРИННИК, керуючий партнер АО «CREDENCE», д.ю.н., доцент, заслужений юрист УкраїниПопри те що інститут спеціального досудового розслідування запроваджений не так давно, він уже неодноразово зазнавав змін та доповнень. Чи вирішать проблеми з його правозастосуванням чергові зміни, що недавно набули чинності?
Підстави для заочного розслідування
Інститут спеціального досудового розслідування (in absentia) запроваджений ще у 2014 році. Тоді Кримінальний процесуальний кодекс було доповнено новою гл.241 «Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень», де визначено підстави та порядок здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого.
Зокрема, здійснення спеціального досудового розслідування можливе за наявності таких підстав:
• кримінальне провадження здійснюється лише щодо злочинів, перерахованих у ч.2 ст.2971 КПК;
• особа має набути статусу підозрюваного в цьому кримінальному провадженні;
• підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності;
• особу оголошено в міжнародний розшук.
За загальним правилом, кримінальне провадження має здійснюватися за безпосередньою участю в ньому підозрюваного, обвинуваченого. І лише за наявності зазначених підстав слідчий суддя має прийняти рішення про заочне притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Чергові зміни внесені законом «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення окремих положень у зв’язку із здійсненням спеціального досудового розслідування» від 27.04.2021 №1422-IX, що набув чинності з 14.05.2021.
Зокрема, ст.2971 КПК доповнено положенням про те, що спеціальне досудове розслідування може здійснюватися не лише щодо осіб, які оголошені в міжнародний розшук, а й щодо осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України та на території держави, визнаної Верховною Радою державою-агресором.
Питання здійснення спеціального досудового розслідування щодо осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, уже було регламентовано законом «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Відповідно до положень ч.3 ст.12 вказаного закону «Ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який перебуває на тимчасово окупованій території України, та оголошення його у розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження в порядку, передбаченому КПК, з особливостями, встановленими цим законом. Вимога про оголошення у міждержавний або міжнародний розшук не поширюється на випадки, якщо вирішується питання про застосування стосовно цих осіб спеціального кримінального провадження».
Отже, окремі положення закону №1422-IX фактично дублюють ці норми.
Міжнародні критерії in absentia
При цьому дещо дискусійною є доцільність акцентувати увагу на особах, які проживають у РФ, як окремій категорії. Адже відповідно до наведених норм КПК для здійснення спеціального досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження необхідно, щоб така особа була оголошена в міжнародний розшук. А відповідно до положень ч.1 ст.281 КПК підставами для оголошення особи в розшук є те, що під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з’являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик.
Тобто перебування підозрюваного за межами України на території будь-якої держави та неявка такої особи за викликом (при належному здійсненні такого виклику) і є підставою оголошення її в розшук, а в подальшому — вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування.
У цьому випадку слід належним чином урегулювати здійснення виклику осіб, які проживають за межами України. Саме на цьому наголошується в резолюції №75(11) Комітету міністрів Ради Європи «Про критерії, які регламентують здійснення провадження за відсутності обвинуваченого» від 19.01.73, де визначені мінімальні правила для застосування під час здійснення кримінального провадження за відсутності обвинуваченого.
Зокрема, застережено, що справа не може розглядатися за відсутності особи, якщо вона не була повідомлена повістками про дату та місце розгляду (якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя). Повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого на судовий розгляд. Справа не повинна розглядатися за відсутності обвинуваченого, якщо є можливість перенести її розгляд на територію іншої держави або звернутися із запитом про видачу. А ухвалене за відсутності обвинуваченого рішення має бути доведено до його відома згідно з правилами вручення повісток для явки в суд.
Переховується чи не знає?
Новий закон доповнює ст.135 КПК положенням про те, що повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що вона виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи в Росії, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. При цьому особа буде вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик.
Утім, такий порядок доведення до відома особи її виклику не гарантує, що особа не з’явилася за викликом тому, що переховується від органів досудового розслідування, а не тому, що не знала про такий виклик. Саме на важливості обізнаності особи з розпочатим щодо неї кримінальним провадженням неодноразово зверталась увага і Європейським судом з прав людини.
Зокрема, у рішеннях у справах «Меденіца проти Швейцарії» (2001 року), «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (2007 року) сказано, що здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого не суперечить вимогам ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо немає підстав уважати, що обвинувачений не був належно повідомлений про розпочате щодо нього провадження.
Отже, запроваджені законом №1422-IX зміни не вирішують низки проблем правозастосування інституту спеціального досудового розслідування, та, на жаль, не створюють додаткових гарантій дотримання прав підозрюваного, обвинуваченого в кримінальному провадженні.