Хибна ініціатива
Судовий збір не повертається додатковим рішенням, якщо справа не розглядалася по суті
Дисциплінарний орган підказав, як поводитися законникам, якщо явка сторін необхідна, але вони не з’являються. Та ще й позов подано не до тієї юрисдикції. Вихід можна знайти, уважно ознайомившись зі ст.270 ЦПК.
Без розгляду по суті
Третя дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула справу, відкриту за скаргою на дії Олександра Антонюка з Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська. Скаржник зазначав, що володар мантії з травня 2018 до грудня 2019 року не провів жодного судового засідання. А потім задовольнив заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і провадження у справі закрив — через те, що вона має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Крім того, «без дослідження доказів, без заслуховування пояснень учасників спору суддя незаконно ухвалив додаткове рішення, яким умисно істотно порушив норми процесуального права» та права учасників процесу. Адже справа не розглядалася по суті, проте О.Антонюк ухвалив у ній додаткове рішення.
Мовляв, суддя навіть вирішив повернути ФГВФО судовий збір, хоча з такою заявою позивач не звертався. Питання ініціювали два представники відповідача, яких ніхто не уповноважував звертатися до суду в інтересах фонду, повідомив скаржник. Водночас у додатковому рішенні законник установив факт спливу строку позовної давності, що стало перешкодою для ФГВФО для звернення до господарського суду.
Отже, 3 роки тому фонд, що діє як ліквідатор банку, звернувся до суду з позовом проти 12 відповідачів щодо відшкодування завданої фінустанові шкоди. Позов зареєстрували, проте наступного дня суд попросив усунути недоліки у заяві, а також відмовив у зменшенні розміру судового збору або звільненні від його сплати.
Згодом провадження відкрили і призначили дату підготовчого засідання. Проте далі розгляд відкладався з різних підстав. Урешті представник позивача подав клопотання про закриття провадження через неможливість його розгляду в межах цивільного судочинства, яке О.Антонюк задовольнив.
Наступного дня представник двох відповідачів звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо повернення Фонду сплаченого судового збору в розмірі 616,7 тис. грн. Разом з тим у додатковому рішенні суддя констатував факт пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду.
А витрати розподілити?
Своєю чергою суддя пояснив, що засідання переносилося через неявки як відповідачів, так і скаржника. Мовляв, ніхто не заважав сторонам реалізувати свої права — брати участь у засіданнях, подавати докази та клопотання, надавати пояснення.
Також О.Антонюк зазначив, що в багатьох його колег сплив строк, на який їх було призначено, тому установа працює за відсутності кількох суддів, через що навантаження збільшилося, а розгляд проваджень розтягується у часі. Законник наголосив, що розглядає не лише цивільні справи, а й адміністративні та кримінальні провадження, та ще й виконує функції слідчого судді. Усі ці обов’язки він поєднував з виконанням повноважень заступника голови суду. Тож справа відкладалася з об’єктивних причин.
В ухваленні додаткового рішення він не вбачає порушення. Адже згідно із ч.2 ст.255 ЦПК, закриваючи провадження, суд також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат і повернення судового збору. А відповідно до ч.3 ст.270 ЦПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати.
О.Антонюк повідомив, що представник відповідача звернулася до суду із заявою про винесення додаткового рішення щодо судових витрат, а не про повернення збору, повноважень на що вона дійсно не мала. Тож суддя розглянув заяву в межах вимог і згідно зі ст.13 ЦПК. А пізніше представник фонду звернувся саме із заявою про повернення судового збору.
Суддя вважав, що посилання скаржника на ч.5 ст.7 закону «Про судовий збір», за якою в разі закриття провадження сума збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, не варті уваги.
Не рішення, а ухвала…
Проте дисциплінарна палата наголосила, що суд може ухвалити додаткове рішення лише з певного кола питань, які передбачені ч.1 ст.270 ЦПК, та лише після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Представник Фонду надіслала на електронну адресу суду заяву не лише про закриття провадження у справі, а також щодо повернення збору, що суперечить поясненням судді, з’ясувала ДП. Цю заяву мали розглянути, однак позивач клопотав не робити цього без участі сторони та перенести засідання. Урешті-решт під час чергового засідання, на яке позивач не з’явився, законник лише частково задовольнив клопотання ФГВФО. А відповідачі повернулися до суду наступного дня із заявою щодо судових витрат і застосування строку позовної давності.
Тому, на думку ДП, усупереч вимогам законодавства О.Антонюк у додатковому рішенні встановив обставини, не передбачені ст.270 ЦПК, та вирішив питання, які не можуть відображатись у додатковому рішенні, сказали у ВРП. А питання про повернення судового збору особі, яка його сплатила, за таких обставин має вирішуватися відповідною ухвалою, а не додатковим рішенням.
До того ж суддя встановив нові обставини, які не були предметом дослідження — факт звернення позивача до суду із порушенням строку позовної давності. Тож О.Антонюк мав також з’ясувати позицію позивача, відповідно, явка іншої сторони в засідання була необхідною.
Урешті-решт Дніпровський апеляційний суд скасував додаткове рішення О.Антонюка та відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Утім, у ВРП знову наголосили, що сам лише факт недотримання строку, установленого законом для розгляду справи, не може автоматично вказувати на підставу для дисциплінарної відповідальності судді. До того ж законник довів об’єктивність причин, через які розгляд справи затягувався. Проте суддю з 30-річним стажем таки покарали — попередженням.