Санкції перетворилися на позасудовий спосіб розправи з тими, кого влада бажає покарати, — нардеп Власенко

На жаль, закон про санкції зараз застосовують по-іншому. І мене непокоїть те, що РНБО перетворився на такий собі позасудовий орган, який приймає рішення, виходячи з якихось власних переконань.

Таку думку в ході інтерв’ю виданню «Закон і Бізнес» висловив член Комітету ВР з питань правової політики Сергій Власенко.

Народний депутат не перший рік наполегливо добиваєтеся того, щоб парламент запровадив як одну з підстав для звільнення судді з посади «винесення рішення з порушенням ст.18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що встановлено рішенням Європейського суду з прав людини». Тож журналіст «ЗіБ» Вікторія Якуша поцікавилася в нього, чи ухвалюються такі судові рішення сьогодні в Україні й чи не слід під цим самим кутом розглядати санкції, уведені проти українських громадян за рішенням Ради національної безпеки і оборони.

— На вашу думку, за останні роки, тобто вже після зміни влади у 2019 році, суди України виносили рішення, що можуть бути розцінені Євросудом як політично мотивовані?

— Оцінювати судове рішення можна, лише проаналізувавши його, матеріали справи тощо. Але повідомлення в ЗМІ дають змогу говорити, що в окремих випадках ЄСПЛ може дійти до застосування ст.18 конвенції та встановити політичні мотиви переслідувань тієї чи іншої особи. Проте мій законопроект про інше.

Насправді ми як держава декларуємо, що йдемо в Європейський Союз, підтримуємо конвенцію, погоджуємося з усіма стандартами Ради Європи, виконуємо всі рішення ЄСПЛ... Але навіть у тих випадках, коли у Страсбурзі встановили, що правоохоронні або судові органи діяли брутально, упереджено, нехтуючи нормами конвенції, держава виявляє бездіяльність. У нас жоден правоохоронець чи суддя, не те що не був притягнутий до відповідальності внаслідок таких рішень, їхні справи навіть не розглядалися в дисциплінарному порядку. Принаймні мені не відомо жодного такого випадку.

А якщо ЄСПЛ установив порушення ст.18 конвенції, то це означає, висловлюючись не юридичною, а людською мовою, що, по суті, він установив вину судді. Тому що ст.18 конвенції — дуже специфічна. По-перше, вона сама по собі окремо не застосовується, вона застосовується лише в поєднанні зі стст.5 та 6 конвенції. У цих статтях ідеться про незаконне затримання, арешт і порушення права на справедливий суд. Треба нарешті поставити запобіжник, щоб судді розуміли: якщо ЄСПЛ визнає факт брутальних порушень під час розгляду справи, то буде покарання. На жаль, поки що це не діє.

— А чому колеги вас не підтримують? На засіданнях Комітету Верховної Ради з правової політики вже багато разів розглядався цей ваш законопроект, і ви вносили ряд змін до нього, але належної підтримки після довгих обговорень він так і не дістав.

— При всій моїй повазі до цих колег і повазі до їхніх професорських звань, докторських і кандидатських ступенів у сфері права люди просто не розуміють, по-перше, що таке конвенція, по-друге, що таке її ст.18, і, по-третє, що таке практика ЄСПЛ. Тому вони придумують аргументи, які не мають під собою нічого реального та серйозного. Це не аргументація, а набір юридичних термінів, така собі юридична абракадабра, яка у своїй сукупності не має жодного сенсу. Вони це придумують для того, щоб сказати, що законопроект нібито в чомусь зазіхає на права, і промовчати про те, що це порушує чиїсь інтереси.

— Чи є у вас упевненість, що українська судова система здатна протистояти політичному тиску влади, зокрема у питаннях, які високопосадовці публічно пов’язують з інтересами національної безпеки та тероризмом? Адже судді Верховного Суду, які розглядають скарги українських громадян та юридичних осіб щодо застосованих до них обмежень, ризикують наразитися на нищівну критику, якщо наважаться ухвалити рішення всупереч рекомендаціям РНБО.

— Така проблема існує. Але це питання до кожного окремого судді. Коли ми запитуємо, чи здатна система опиратися тиску, то розуміємо, що ця вона складається з людей. Я розумію, що насправді всі судді є вразливими: з точки зору декларування майна, у кожного були рішення, скасовані апеляційною або касаційною інстанцією. Якщо прийдуть і скажуть: «У тебе вже було 10 скасувань. Якщо ти це рішення не винесеш, ми передамо тебе в руки Вищої ради правосуддя й далі будемо пити з тебе кров», — то далі все залежатиме від конкретного судді.

Я ставлю себе на місце судді й задаю запитання: а якби я був переконаний у правосудності рішення, хто мене міг би зсунути із цієї позиції? Так, мене лякали, щось розповідали, але я не уявляю, щоб мені хтось міг указати, яке рішення слід винести, і я би до цього прислухався. Це — непрацюючий механізм. Тому це питання скоріше до самих суддів — наскільки вони готові виносити законні та справедливі рішення, незважаючи на існуючий або удаваний, гіперболізований тиск на судову систему.

— Деякі юристи вважають, що закон «Про санкції» нині використовується як інструмент притягнення українських громадян до політичної відповідальності. Ви, як законодавець, бачите потребу в його удосконаленні, аби він не перетворювався на такий собі позасудовий спосіб переслідування та покарання опонентів влади?

— По-перше, санкції вже перетворилися на позасудовий спосіб розправи з тими, кого влада бажає покарати. Насправді це і є ідея такого юридичного інструменту, як санкції. Санкції застосовуються у випадку, коли держава не може застосувати звичайні механізми притягнення до відповідальності.

Припустимо, іноземець учиняє якісь дії, що завдають шкоди державі, наприклад у питаннях національної безпеки, але держава не може до нього дотягнутися. Тоді проти нього та його підприємств застосовуються санкції. Або коли громадянин України виїхав, постійно проживає за кордоном і його не може дістати українська держава. Тоді в цьому є логіка.

Український закон сформульований дещо інакше. Він сформульований так, що під санкції підпадають іноземці, іноземні компанії (у широкому розумінні цього слова) і українські громадяни, пов’язані з тероризмом. Зрозуміло, що закон спрямований проти тих, хто прямо пов’язаний з тероризмом.

Але, на жаль, зараз його застосовують по-іншому. І мене непокоїть те, що РНБО перетворився на такий собі позасудовий орган, який приймає рішення, виходячи з якихось власних переконань. При цьому не дають можливості захищатися та висловлюватися тим, на кого нападають. І виглядає це дуже погано, тим більше що після цього не з’являються кримінальні справи.

Перші санкції були накладені на Віктора Медведчука та Тараса Козака. Сказали, що вони фінансувалися коштами, які надходили з непідконтрольних територій, а це гроші, пов’язані з тероризмом. Якщо це дійсно так, чому дотепер немає кримінальних проваджень із цього питання?

І от ми послухали одну з останніх заяв Генерального прокурора Ірини Венедіктової, яка сказала, що до В.Медведчука дійсно є претензії, але не щодо тероризму, а щодо переміщення дизельного пального поза межами митного контролю. Це ж зовсім інша історія. Й абсолютно точно, що для того, щоб боротися з контрабандою, не треба застосовувати санкції РНБО. Для цього просто повинна нормально працювати Державна митна служба — не брати хабарів і не допомагати контрабандистам. І тоді не буде в нас контрабанди.

Проте копітка робота, наприклад щодо реформування Держмитслужби, підміняється хайповими рішеннями РНБО, які дуже подобаються людям, але, на жаль, до відповідальної роботи та державницької позиції, на мій погляд, не мають жодного відношення.