Закон і Бізнес


Розплата за формалізм

На стадії виконання рішення зупиняти стягнення заборонено


№17 (1523) 24.04—30.04.2021
Анастасія КУЛІШ
6343

Суддя вважала, що просто не звернула уваги на зміни в законі, не врахувавши вимог нової частини статті Цивільного процесуального кодексу. Проте апеляційна інстанція сказала, що справа не лише у виключних повноваженнях державного виконавця.


Порушення порядку і права

Третя дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула справу (№ 82/3дп/15-21), відкриту за скаргою адвоката в інтересах банку стосовно Марії Хоминець із 0Заявник повідомив, що під час розгляду скарг на дії приватного виконавця М.Хоминець зупинила стягнення на підставі виконавчих листів, виданих Тисменицьким районним судом.

Такі повноваження на стадії виконання судового рішення, на думку скаржника, є виключними повноваженнями державного виконавця, тому суд не мав права зупиняти стягнення.

Крім того, скаржник вказав на порушення суддею порядку розгляду заяви про забезпечення позову. Також він наголосив, що ст.260 ЦПК визначає вимоги до змісту ухвали, однак законниця не вказала, на підставі якої норми застосувала на стадії виконання судових рішень захід забезпечення позову.

Мовляв, суд не врахував вплив своїх дій на права банку, оскільки тривалий час з його вини не проводились прилюдні торги щодо реалізації іпотечного майна, зазначив представник установи.

До того ж законниця не розглянула заяву про скасування заходів забезпечення позову, а також порушила строки розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову та строки розгляду поданих скарг на дії приватного виконавця.

ТДП під час розгляду дисциплінарної справи встановила, що 13 років тому банк та особа уклали кредитний договір, відповідно до якого банк зобов’язався надати кредит в рамках ліміту $150 тис. На забезпечення виконання кредитного договору банк та особа уклали договір іпотеки на належне їй на праві власності майно.

У зв’язку з невиконанням умов кредитних договорів, банк звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості. 10 років тому інший суддя з Тисменицького райсуду відмовив банку в задоволенні позову, оскільки дійшов висновку, що у межах цього спору позивач безпідставно заявив вимоги до відповідачки — не навів підстав притягнення її до цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання договірних відносин. Тоді Апеляційний суд Івано-Франківської області скасував рішення та ухвалив нове, згідно з яким стягнув на користь банку заборгованість.

У 2016 році інший суддя Тисменицького райсуду відмовив у задоволенні позову, оскільки визнав недійсними додаткові угоди до генерального договору. І апеляційна інстанція знову ухвалила нове рішення на користь позивача.

На виконання цих рішень Тисменицький райсуд видав виконавчі листи. А через тривале невиконанням боржником судових рішень за заявами банку відкрили виконавчі провадження, пізніше зведені в одне.

Виключні повноваження

У лютому минулого року М.Хоминець відкрила провадження за скаргою на дії приватного виконавця у зведеному виконавчому провадженні та зупинила стягнення на підставі виконавчих листів. На її думку, до вказаних правовідносин застосовуються вимоги стст.150, 157 ЦПК. Тож приватний виконавець на підставі ухвали суду від 14.02.2020 зупинив виконавчі дії щодо примусового виконання виконавчих листів.

Банк звернувся до Івано-Франківського апеляційного суду зі скаргою на зазначену ухвалу. Апеляційна інстанція сказала, що суд не вправі вживати заходів забезпечення скарги зупиненням виконавчого провадження або дії оскаржуваного рішення. Адже це не належить до його повноважень, а є виключним повноваженням державного виконавця.

Івано-Франківський апеляційний суд констатував, що зупинення стягнення на підставі виконавчих листів у порядку забезпечення розгляду скарги, яке відбулось на підставі оскаржуваної ухвали, фактично зупинило проведення торгів, що суперечить положенню ч.11 ст.150 ЦПК. Перша інстанція не звернула уваги на зазначені правові норми та застосувала засіб забезпечення, заборонений законом.

Недбалість у роботі

У письмових поясненнях, наданих ТДП, законниця зазначала, що призначаючи судові засідання з розгляду скарг, не дотрималася вимог ч.1 ст.450 ЦПК щодо десятиденного строку розгляду з об’єктивних причин, адже в зазначений період у суді заяви розглядались усього двома суддями, замість чотирьох, тож служителька Феміди була завантажена справами.

Вказана ухвала скасована постановою Івано-Франківського апеляційного суду, ухвалене нове рішення, яким у задоволенні клопотання про зупинення стягнення відмовили, тож суддя зазначила, що не вважає свої дії неправомірними та такими, що містять склад дисциплінарного проступку.

Мовляв, жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Законниця визнавала порушення вимог ч.11 ст.150 ЦПК, проте виправдовувалася, що через значне навантаження не звернула уваги на зміни в законі, не врахувавши вимог нової частини статті.

Третя ДП зазначила, що під час розгляду справи дотримується усталеної позиції, що провадження щодо судді не може бути спрямоване на оцінку законності рішення, які можуть піддаватися критиці лише шляхом оскарження відповідно до закону. Орган не оцінює змісту ухвали, а лише дає оцінку діям судді.

Тож палату не переконали пояснення законниці щодо неврахування нею через велике навантаження вимог ч.11 ст.150 ЦПК. Адже апеляційний суд зазначив, що нормами кодексу взагалі не передбачено забезпечення позову на стадії виконання рішення суду.

До того ж, на думку палати, М.Хоминець не дала належної правової оцінки грубому порушенню форми та змісту заяви про забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише при розгляді справи судом у разі необхідності та бути сумірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, сказали члени ВРП.

ТДП розцінила порушення як недбале ставлення до службових обов’язків. На думку дисциплінарного органу, ідеться про формальний характер розгляду заяви. А це унеможливило забезпечення її об’єктивного вирішення. Тож суддю покарали стягненням у вигляді попередження.