Закон і Бізнес


З підстав утрати довіри

Ліквідація ОАСК: на кого спрямований новий вектор Зе-реформ


№16 (1522) 17.04—23.04.2021
ОРЕСТ ГАМСЬКИЙ
4251

У демократичній державі сповзання до одноособової влади стримується контролем. Парламентським, конституційним, судовим. І вже саме бажання під будь-яким приводом позбутися такого контролю має насторожувати.


Підтасовка з консультаціями

Після повідомлення про черговий обшук, що відбувся минулого тижня в Окружному адміністративному суді м.Києва та офісі однієї юридичної фірми, Президент уніс до Верховної Ради проект закону «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва» (№5369).

«Відповідно до ч.2 ст.125 Конституції суд утворюється, реорганізовується та ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради Президент (після консультацій з Вищою радою правосуддя)», — із такого цитування починається повідомлення на сайті глави держави про чергове невідкладне питання. Проте це не дослівна, а «дознакова» цитата. У тексті Основного Закону дужок немає. А така дрібниця дозволяє залишити за ними головне — необхідність попередніх консультацій з ВРП.

Вочевидь, ті, хто готував указ в Офісі Президента, чудово розуміли, що бодай у пояснювальній записці до проекту має стверджуватися факт виконання вимог Конституції. І вони таке посилання зробили, але, як вправні шулери, перетасували колоду, прикривши новий проект іншим, який дійсно аналізувався ВРП. Утім, якщо прочитати висновок від 4.03.2021, що згадується, то стає зрозумілим, що в ньому йшлося про злиття двох судів — ОАСК і Київського окружного адміністративного суду. Навіть було бодай якесь легітимне обґрунтування такої реорганізації — економія бюджетних коштів.

Натомість тепер автори проекту №5369 заходять із козирів: мовляв, тоді, у березні, ВРП не заперечувала проти ліквідації ОАСК. Лише висловила стурбованість, що злиття буде ускладнене відсутністю працездатної Вищої кваліфікаційної комісії суддів, аби забезпечити переведення суддів до нової установи. Таким чином відбивають будь-які заперечення козирним тузом — ніякого зупинення правосуддя не відбудеться, усі справи ОАСК має впродовж 10 днів передати до КОАС.

Нагадаємо, що в ст.19 закону «Про судоустрій і статус суддів» наведено 4 виключні обставини, що можуть бути використані Президентом для ліквідації або реорганізації суду: зміна системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. Вочевидь, під жодну з них нове бажання Президента не підвести.

Але на вул. Банковій цим, схоже, не переймалися. Бо як підстави припинення існування суду названі «чергові скандали з «плівками», корупція пов’язаних осіб із забитими грошима сейфами та численні сумнівні рішення». І констатується: «Довіра до Окружного адміністративного суду м.Києва втрачена». А тому його ліквідація… зробить правосуддя доступнішим і відродить ту саму довіру.

Загроза досягненням

Звісно, мається на увазі «довіра суспільства» (чи все ж Президента?), що, напевне, вирахувана під час якогось опитування. Проте кого й коли питали про таку довіру — не уточнюється.

Натомість у коментарі із цього приводу на сторінці у «Фейсбуку» голова ОАСК Павло Вовк указує на тих, хто міг стати джерелом даної інформації. «Шкода, що державою все більше керують посольства та їхні поплічники, що зображують із себе за іноземні гроші громадянське суспільство», — констатував він.

Із цим, звісно, не посперечаєшся, хоча такого поняття, як «утрата довіри», у профільному законі не знайдемо. Це вже якась калька з Кодексу законів про працю, якщо главу держави розглядати як роботодавця для суддів.

Пояснюється й те, що стало останньою краплею: «Суд, одним рішенням якого може бути поставлений хрест на будь-якому досягненні держави, будь-якій реформі, буде ліквідований. Сприймайте це як сигнал для будь-якого суду, який зрадив повагу до закону», — прокоментував глава держави.

Прикметно, що в останньому реченні йдеться саме про повагу до закону, а не Конституції. І в цих словах можна підтекстом прочитати вказівку всім судам, аби вони неухильно слідували саме закону. І не намагалися, приміром, дати оцінку указам щодо застосування санкцій, скасування призначень суддів Конституційного Суду, земельній реформі, забороні партій тощо.

Що ж стосується «доступності правосуддя», то понад 320 тис. справ, які в середньому за рік розглядає ОАСК, просто «розчавлять» удвічі меншу фактичну чисельність суддів КОАС, які й так працюють за чотирьох. Чи турбота про судовий захист прав громадян — це щось побічне? До речі, якось забулася попередня ідея — передати левову частку справ від ОАСК до Касаційного адміністративного суду.

Як не дивно, усі коментатори, які встигли підтримати такий проект за принципом «не читав, але схвалюю», замовчують той факт, що ОАСК — це така собі примарна загроза. Адже його рішення не набудуть чинності без схвалення в апеляційній інстанції та підтримки нагорі судової системи. Отже, виходить, що їм теж готуватися на вихід? Чи всій адміністративній юстиції гуртом?

Бо ж якщо «стара, неефективна судова система не спроможна забезпечити запит українців на справедливість», то, вочевидь, варто очікувати, що розправлятися з нею будуть аналогічним чином. Немає суду — немає проблем із довірою до нього. Отже, it must die. Мається на увазі, звісно, суд.

І для цього не потрібні, як виявляється, ні підстави, ні консультації. Їх може змінити пафосне: «Там, де вмирає довіра, закінчується й демократія».

Маховик уседозволеності

Однак якщо керуватися логікою довіри, то сьогодні під таким соусом можна ліквідувати будь-яку державну інституцію. Адже, як свідчать різноманітні опитування, не набагато вища довіра в українців і до парламенту як такого.

Той самий ОАСК наводить на своєму сайту таку інформацію: «Згідно з опитуванням, що проведене Центром Разумкова в березні цього року, баланс довіри/недовіри до місцевих судів (а окружний адміністративний суд є саме місцевим судом) (–48,5%) значно вищий за рівень довіри/недовіри до таких інституцій, як: державний апарат (–60,4%), Верховна Рада (–60,4), політичні партії (–53,4), Уряд (–57,5), Національне антикорупційне бюро (–53,9), Національне агентство з питань запобігання корупції (–53,3) Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Верховний Суд (–53,6%).

Тож нардепам, які мають намір підтримати президентську ініціативу, слід тримати в мислях, що одного дня й вони можуть спричинити рецидив недовіри в глави держави. Тим більше що в їхніх деклараціях нарахували суму в біткоїнах, яка в сотні разів більша, ніж та, яку виявили в згаданому офісі юрфірми. Та й ВР з огляду на наведені показники має найбільшу від’ємну різницю показників довіри/недовіри.

Так само, якщо допустити відхилення від Конституції бодай у дрібницях, то далі можна очікувати нових розвідок у сфері президентських повноважень: визнання нікчемними судових рішень, скасування вироків, звільнення суддів указами про скасування указів і т.д. Такий маховик уседозволеності здатний знести всі запобіжники, розчищаючи простір для будь-яких дій та рішень гаранта — як нинішнього, так і його наступника.

Не так давно нардепам вистачило розуму, аби спустити на гальмах ідею розправи над Конституційним Судом. Тож є шанс, що їм так само вистачить мужності, аби не освячувати новий вектор Зе-реформ, який веде до правового нігілізму. Адже там, де закінчується контроль за рішеннями владних інститутів, починається авторитаризм.