Реєстратор борг не пробачить

У законодавстві відсутня така підстава для припинення іпотеки, як сплив позовної давності за основним зобов’язанням. Такий висновок зробив ВС в постанові №727/7775/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

11 березня 2021 року                      м.Київ                               №727/7775/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є.В.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В. (доповідач), ОСІЯНА О.М., САКАРИ Н.Ю., ШИПОВИЧА В.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 13.11.2018 та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27.02.2019,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Особа 1 звернувся до суду із позовом до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацької Г.Ф., ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання недійсною вимоги та визнання незаконним та скасування рішення.

Позовну заяву мотивовано тим, що 17.02.2006 між ним та банком укладений кредитний договір, предметом якого є надання споживчого кредиту у розмірі $48900 під 12,5% річних, зі строком погашення 16.02.2016. На забезпечення виконання умов кредитного договору 3.09.2009 між ним та банком був укладений договір іпотеки, предметом якого є належна йому на праві власності квартира за Адресою 1.

23.12.2013 банк звернувся з позовом до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, у якому пред’явив вимогу до Особи 1 про дострокове погашення кредиту в сумі $20027, відсотків за його користування у сумі $509,58, а також просив стягнути пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі$733,06, та відсотків у сумі $168,44, який рішенням третейського суду від 14.03.2014 було задоволено.

Тобто, вважає, що вказаним зверненням до суду із позовом банк змінив строк виконання основного зобов’язання. Вказує, що 19.08.2017 кредитор надіслав вимогу про погашення суми боргу за кредитним договором та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, а 16.02.2018 держреєстратором Чернівецької міськради Карвацькою Г.Ф. прийнято рішення №39709717 про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком.

Вважає вимогу банку від 19.08.2017 недійсною, а рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки незаконним, оскільки такі дії були вчиненні поза межами позовної давності. Крім того, держреєстратор не з’ясував наявність порушення умов кредитного договору та вартості предмета іпотеки.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати недійсною вимогу банку від 19.08.2017 та визнати незаконним і скасувати рішення держреєстратора Чернівецької міськради Карвацької Г. Ф. від 16.02.2018 №39709717.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13.11.2018 позов Особи 1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Чернівецької міськради Карвацької Г.Ф. від 16.02.2018 №39709717 про реєстрацію за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру за Адресою 1. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що адресована Особі 1 вимога про усунення порушень від 19.08.2017 є в першу чергу рекомендаційним листом, тобто виконання чи не виконання цієї вимоги виходить із внутрішнього переконання сторін, боржник за власним бажанням може виконати або відмовитися від виконання цієї вимоги, вона не зобов’язує сторону та не спонукає до здійснення певних дій.

Застосувавши норми ст.88 закону «Про нотаріат», що регулюють порядок вчинення виконавчого напису нотаріусом, судом задоволено позов в частині визнання незаконним та скасування рішення від 16.02.2018 «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», прийнятого державним реєстратором відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно Чернівецької міськради Карвацькою Г.Ф.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького АС від 27.02.2019 апеляційні скарги Особи 1 та АТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Рішення Шевченківського райсуду м.Чернівців від 13.11.2018 змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора є правильними, однак судом неправильно застосовано норми матеріального права. Суд апеляційної інстанції сказав, що держреєстратор, крім наявності документів, передбачених п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ від 25.12.2015 №1127, повинен перевіряти ще докази невиконання боржником умов кредитного договору, тобто факт існування заборгованості. Оскільки банк змінив строк виконання основного зобов’язання, звернувшись 23.12.2013 до третейського суду про стягнення з позичальника усієї суми заборгованості, то він мав право звернути стягнення на предмет іпотеки у межах трирічного строку з моменту зміни строку дії кредитного договору, тобто до 2016 року, однак звернувся до державного реєстратора лише у 2018 році. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що рішення державного реєстратора від 16.02.2018 є незаконним та підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі АТ «Укрсоцбанк» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що перелік документів, які надаються для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, передбачений п.61 порядку, цей перелік є вичерпним. Надання державному реєстратору жодних додаткових документів, у тому числі доказів видачі кредиту, виписок з банківських рахунків, оцінки предмету іпотеки, тощо, чинним законодавством не передбачено. Банком були надані держреєстратору усі необхідні документи для вчинення реєстраційної дії, а тому суди дійшли помилкового висновку про скасування його рішення від 16.02.2018 <…>.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17.02.2006 між банком та Особою 1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі $48900 під 12,5% річних, зі строком повернення — 16.02.2016.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, 3.09.2009 між банком та Особою 1 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна позивачу квартира за Адресою 1.

Пунктом 4.6 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань у порядку, встановленому ст.37 закону «Про іпотеку».

Відповідно до п.4.9 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов’язань за цим та/або договором кредиту у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно із законом «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього іпотечного договору, який у цьому випадку є правовстановлюючим документом.

23.12.2013 ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся з позовом до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, в якому пред’явив вимогу до Особи 1 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі $21438,25, який рішенням третейського суду від 14.03.2014 було задоволено.

19.08.2017 банк надіслав позивачу повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст.37 закону «Про іпотеку», у разі неповернення позичальником заборгованості за кредитним договором у розмірі $28250,15.

Вказану вимогу позивач отримав 4.09.2017.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 26.03.2018 вбачається, що 16.02.2018 держреєстратором Чернівецької міськради Карвацькою Г.Ф. прийнято рішення за індексним номером 39709717 про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком.

Відповідний запис було вчинено на підставі заяви ПАТ «Укрсоцбанк», договору іпотеки від 3.09.2009, копія надісланого іподекодавцю повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 19.08.2017 та рекомендованого повідомленням про вручення 4.09.поштового відправлення <…>.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права

Відповідно до ст.1 закону «Про іпотеку» іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ст.3 зазначеного закону).

Відповідно до ч.1 ст.35 закону «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями ст.37 закону «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Стаття 36 закону «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, закон «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абз.1 ч.2 ст.18 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Так, відповідно до п.61 порядку, затвердженого постановою КМ від 25.12.2015 №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Судами установлено, що для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки ПАТ «Укрсоцбанк» надано сам договір, п.4.6 якого містить застереження щодо можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодавцеві 19.08.2017 та отримання її позивачем 4.09.2017, тобто усі необхідні документи, необхідні для вчинення реєстраційної дії, що передбачені п.61 порядку.

Надання держреєстратору жодних додаткових документів,у тому числі доказів видачі кредиту, виписок з банківських рахунків, оцінки предмета іпотеки, тощо, зазначеним порядком не передбачено.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, зазначивши, що банком не було надано доказів невиконання боржником умов кредитного договору, тобто факту існування заборгованості, а також вартості предмета іпотеки та не вказав, якими положеннями чинного законодавства передбачено надання такої інформації та зробив безпідставний висновок, що ненадання цієї інформації є підставою для скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру за Адресою 1.

Водночас позивачем не надано доказів виконання умов договору та відсутності у нього перед банком кредитної заборгованості.

Посилання судів на зміну банком строку дії кредитного договору та сплив позовної давності щодо повернення кредиту на час звернення банку до державного реєстратора не є підставою для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, оскільки такі обставини не передбачені ст.24 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» як підстави для відмови у державній реєстрації права власності.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ст.266 ЦК, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються ст.267 ЦК.

Згідно з приписами ст.267 ЦК особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право судового захисту, тобто здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.

Установивши, що строк для звернення до державного реєстратора із заявою про вчинення реєстраційних дій згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в контексті застосування положень закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не пов’язаний із позовною давністю, встановленою ЦК, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що АТ «Укрсоцбанк» звернулося поза межами позовної давності, оскільки позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як АТ «Укрсоцбанк» реалізувало своє право на задоволення кредиторських вимог у позасудовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.88 закону «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше 3 років.

На відміну від виконавчого напису нотаріуса, де ст.88 закону «Про нотаріат» передбачає умови для вчинення виконавчого напису у вигляді перевірки нотаріусом дотримання кредитором трирічного строку з дня виникнення права вимоги, закон «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» таких строків не передбачає, а отже, з урахуванням того, що передбачені ЦК строки пов’язані з пред’явленням особою позову, ВС дійшов висновку про порушення судами норм матеріального права, що регулюють позовну давність.

Схожі висновки висловив ВС у постанові від 25.09.2019 у справі №725/1716/17-ц.

При цьому сплив позовної давності не свідчить про відсутність заборгованості за кредитним договором, як помилково вважав суд апеляційної інстанції. Такі наслідки для кредитора застосовується у разі звернення його до суду із відповідним позовом, однак звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося у позасудовому порядку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається відповідне застереження в іпотечному договорі.

Підсумовуючи викладене, ВС не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про порушення державним реєстратором під час вчинення реєстраційних дій вимог гл.19 ЦК, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Умовами договору іпотеки не встановлено строків, у межах яких іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок предмета в позасудовому порядку.

Слід зазначити, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ст.3 закону «Про іпотеку»).

Відповідно до висновку Великої палати ВС, викладеного у постанові від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц у ЦК та законі «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов’язанням. У цій справі ВП ВС відхилила довід позивачки про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з пропуском позовної давності.

Оскільки строк дії іпотечного договору сторонами не встановлено, а основне зобов’язання не припинилося, то підстав для відмови в здійсненні державної реєстрації в державного реєстратора не було.

Отже, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що державна реєстрація права власності на квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» проведена з порушенням вимог закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції, оскільки банком були надані усі необхідні документи для здійснення реєстраційної дії.

При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку в спосіб, передбачений ст.37 закону «Про іпотеку», позбавляє кредитора у подальшому пред’являти вимоги щодо виконання основного зобов’язання, яке було забезпечено іпотекою, оскільки такі вимоги у силу положення ст.36 закону «Про іпотеку» є недійсними.

Такі правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах ВС, зокрема, від 16.10.2019 у справі №337/7391/13-ц, від 20.11.2020 у справі № 295/795/19 <…>.

Керуючись стcт.400, 409, 412, 416 Цивільного процесуального кодексу, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13.11.2018 та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27.02.2019 в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора скасувати.

У задоволенні позову Особи 1 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Карвацької Г.Ф., ПАТ«Укрсоцбанк» про визнання незаконним та скасування рішення від 16.02.2018 №39709717 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.