Закон і Бізнес


Політика має право!

Оскаржувати слід підстави для введення санкцій, а не порушення чиїхось прав


Одна із колегій КАС, що розглядала позов про захист права на інформацію, по суті вважає, що в інтересах нацбезпеки можна закрити будь-який телеканал. Фото: DW

№15 (1521) 10.04—16.04.2021
Володимир БОГАТИР, заслужений юрист України
8750

На порядку денному українського політичного життя санкції стали чи не головним пунктом. Цей безумовно ефективний інструмент впливу держави на бізнес обґрунтовано викликає правові закиди в юристів. Як діяти в разі, якщо рішення РНБО й гаранта додержання Конституції не вкладаються в рамки правової держави, що задекларовано в Основному Законі?


Невдала спроба

Навіть якщо всі навколо розуміють незаконність позапроцесуального обмеження прав бізнесу та громадян, великі ставки в політичній грі не можуть не впливати на ставлення до питання представників тієї гілки влади, що оголошує свої рішення іменем України. Відповідно, необхідно прийняти як даність, що будь-яка неточність обраної правової позиції та будь-який брак доказової бази будуть витлумачені й застосовані суддями виключно на користь прийнятих державних рішень.

Як показовий приклад можна назвати спробу оскарження у Верховному Суді указу Президента від 2.02.2021 №43/2021, яким були введені в дію рішення Ради національної безпеки і оборони про застосування персональних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (див. рішення Касаційного адміністративного суду у справі № 9901/26/21).

Позов подав глядач телеканалів, перерахованих у додатку до рішення РНБО. Громадянин просив скасувати указ на тій підставі, що тепер він не може вільно отримувати інформацію щодо важливих для суспільства питань. А це суперечить ст.34 Конституції, Цивільному кодексу, законам «Про інформацію», «Про санкції», а також порушує його право на інформацію та свободу вираження поглядів відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Представник відповідача в суді зазначив, що законом «Про санкції» встановлено процедуру прийняття главою держави указів, яка була дотримана. Указ Президента в даному випадку є (1) актом індивідуальної дії, який (2) стосується лише згаданих у ньому суб’єктів, (3) вичерпує свою дію після його виходу та (4) не може порушувати прав третіх осіб, оскільки звернений на суб’єктів, які в ньому зазначені.

Високі судді погодилися з такими доводами, оскільки позивач відсутній у переліку осіб, на яких поширюються санкції. Тому, вирішили вони, предметом судового розгляду може бути аргументація в частині порушення указом №43/2021 права людини на отримання інформації.

Уведені санкції дійсно обмежують право, зокрема на доступ до трансляції зазначених телеканалів, що може розглядатись як утручання в гарантоване ст.10 конвенції право одержувати й передавати інформацію та ідеї. У той же час, вирішили у ВС, таке втручання не є порушенням. Його можливість передбачена, зокрема, Конституцією та законами, а також має легітимну мету: необхідність невідкладного та ефективного реагування на загрози національній безпеці країни. А така мета, на думку КАС, відповідає конвенції.

У ході судового засідання судді встановили, що позивач насправді й не був позбавлений можливості використовувати та передавати ту інформацію, яку він отримував від заблокованих телеканалів. Адже працювали інші, аналогічного характеру, та й заблоковані вели мовлення через YouTube. А це свідчить про відсутність порушень його прав і свобод. Тому ВС відмовив у задоволенні позову.

Можна, звичайно, робити припущення про справжні причини та мету подання цього позову, однак зрозуміло одне: у разі введення санкцій не варто розраховувати на загальні положення про забезпечення прав та інтересів громадян. Державний апарат завжди знайде обґрунтування правомірності їх обмеження.

Запитати в чиновників

Перед поданням позову в КАС як суд першої інстанції необхідно провести значну роботу щодо збору та обробки інформації та документів, які стали підставою для введення санкцій. Тому на етапі підготовки до судового спору не обійтися без адвокатських та інформаційних запитів.

В Офісі Президента, РНБО, Службі безпеки, профільних міністерствах потрібно поцікавитися відомостями (у вигляді копій документів), які слугували підставою для запровадження санкцій. Вагомості паперу надає перспектива складання (у разі відмови чиновника) протоколу за ст.212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Особливо ефективними для подальшого доказування можуть бути запити в тих випадках, коли заяви і дії чиновників розходяться з офіційними нормативно-правовими актами. Так, санкції щодо В.Януковича і М.Азарова, гучно заявлені секретарем РНБО і головою СБУ 19 березня, і підхоплені ЗМІ, не знайшли свого підтвердження у відповідному рішенні РНБО і необхідному тут Указі Президента. Але цей факт опинився поза фокусом уваги нашої четвертої влади.

Зібравши первинну інформацію, зафіксувавши публічно поширені матеріали, необхідно пред’явити дифамаційні позови й позови про встановлення фактів поширення недостовірної інформації. Також на цьому етапі слід розглянути питання про пред’явлення адміністративних та інших позовів з метою анулювання документів, які стали підставою для введення санкцій.

Нюанси виправлення

З прицілом на майбутнє судове оскарження також доведеться вивчити відповідність джерел, які поширили недостовірну інформацію, законодавчим вимогам і реєстрації ресурсів як ЗМІ, а також спробувати встановити їх власників. Для цього можна направити адвокатські запити провайдеру й реєстратору з вимогою розкрити інформацію про адміністраторів веб-сайтів і доменів, заблокувати загальний доступ до недостовірної інформації.

Проте доведеться виходити з того, що в Україні фактично немає спеціального нормативного акта, який би регулював питання створення, діяльності інтернет-видань та їх відповідальності за порушення прав людини. Тоді діють загальні правила в частині створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, а також діяльності друкованих ЗМІ, інформаційних агентств і теле- та радіокомпаній.

Згідно з чинним законодавством відповідальність за поширення в Інтернеті недостовірної інформації несе автор матеріалу та власник сайту, на якому він розміщений. Однак в українських традиціях розміщення так званої джинси існує правило взагалі не вказувати автора. Буває й так, що сайти реєструються на компанії офшорної юрисдикції або фізосіб без певного місця проживання.

У випадках, коли така інформація поширена на сайті, реєстрація та хостинг якого знаходяться за межами України, можна не витрачати сили на підготовку до суду проти них.

А ось зареєстровані друковані засоби масової інформації частіше ведуть більш стриману й осмислену інформаційну та редакційну політику. Тому в тих випадках, коли маєте справу із зареєстрованим друкованим ЗМІ або сайт має прозору структуру власників, можна рекомендувати судове оскарження. Тут юристи вже напрацювали достатній досвід успішного захисту честі, гідності та ділової репутації.

Утім, перш ніж звертатися до суду, не буде зайвим направити листи-претензії на поштові та електронні адреси, які будуть установлені, українським ЗМІ та сайтам, які розмістили недостовірну інформацію, з вимогою видалити такі відомості. Цілком імовірно, що частина ресурсів погодиться полюбовно розв’язати проблему без залучення судової системи.

При позитивному вирішенні питання, коли отримано судове рішення щодо конкретних інтернет-ресурсів, додатково можна реалізувати своє право на забуття та звернутися до адміністраторів пошукових систем Google, Yahoo та ін. з метою видалення будь-яких негативних згадок у зв’язку з визнанням інформації недостовірною, а також провести відповідні процедури з популярними compliance-ресурсами.

Без підмін функцій

Сучасна історія знає цікаві приклади зняття санкцій. Наприклад, колишній глава держави Петро Порошенко виключив із «санкційного» списку колишнього «міністра юстиції» т.зв. ДНР, а нинішній гарант Володимир Зеленський достроково зняв санкції з колишніх співвласників одного з російських банків. Подібні суперечливі дії вказують на вибірковий підхід як до їх уведення, так і до зняття.

Безумовно, підготовка до позову про скасування санкцій зажадає значних витрат часу й ресурсів. Однак лише доведення через суди безпідставності їх уведення може мати позитивний ефект. Усі інші спори, у тому числі спрямовані на обґрунтування порушення прав, приречені на поразку. Також треба враховувати, що КАС є в таких випадках тільки судом першої інстанції. Тому в будь-якій ситуації справа потрапить на розгляд до Великої палати ВС, після якої залишається ще надія на Європейський суд з прав людини.

Імовірно, лідером за введенням санкцій є США, які застосовували їх стосовно як працівників Міжнародного кримінального суду, так і українського олігарха, якого звинуватили в корупції в період перебування на державній службі. Разом з тим Національне антикорупційне бюро України повідомило, що ніяких розслідувань у зв’язку із цим не проводило.

На мій погляд, санкції є дезінтегруючим чинником і можуть застосовуватися тільки у виняткових випадках. При цьому не повинно відбуватися підміни правоохоронних функцій.