Закон і Бізнес


Ймовірний співучасник


№15 (1521) 10.04—16.04.2021
8284

Встановлення обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи. Такий висновок зробив ВС в постанові №750/5469/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

2 березня 2021 року                         м.Київ                               справа №750/5469/18

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — МАРЧУКА О.П.,
суддів: НАСТАВНОГО В.В., ЯКОВЛЄВОЇ С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та засудженого Особи 1 на вирок Деснянського районного суду м.Чернігова від 10.07.2020 та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15.09.2020 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12018270010001872, за обвинуваченням Особи 1, Інформація 1, громадянина України, який проживає за Адресою 1, раніше не судимого, Особи 2, Інформація 2, громадянина України, уродженця м.Києва, зареєстрованого та проживаючого за Адресою 2, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених чч.1, 4 ст.358, ч.2 ст.289 КК.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Деснянського райсуду м.Чернігова від 10.07.2020 Особу 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК та в даній частині обвинувачення виправдано.

Цим самим вироком Особу 1 засуджено до покарання за:

— ч.4 ст.358 КК у вигляді арешту на 6 місяців;

— ч.2 ст.289 КК у вигляді позбавлення волі на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим Особі 1 призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК звільнено Особу 1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК.

За цим самим вироком Особу 2 засуджено до покарання за:

— ч.1 ст.358 КК у вигляді арешту на 5 місяців;

— ч.4 ст.358 КК у вигляді арешту на 6 місяців;

— ч.2 ст.289 КК у вигляді позбавлення волі на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ч.1 ст.70 КК, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим Особі 2 призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК звільнено Особу 2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов’язків, передбачених ст.76 КК.

Згідно з вироком суду Особу 2 визнано винуватим у тому, що він у не встановлений органом досудового розслідування час, розуміючи протиправність своїх дій, діючи умисно, самостійно вклеїв свою фотокартку на 5-й сторінці у паспорті серії №1 громадянина України, виданого на ім’я Особи 3, який помер Інформація 3, чим здійснив підроблення офіційного документа.

Разом з цим 14.03.2018, приблизно о 15:00, Особа 2 разом з Особою 1 прибули до приміщення підрозділу TOB «Авктокредит плюс», розташованого за Адресою: просп. Миру, 192, м.Чернігів, де надалі Особа 2 разом з Особою 1, перебуваючи у приміщенні вказаного підприємства, з метою оформлення лізингового договору на автомобіль марки Hyundai, модель Santa Fe, р.н. №2, номер кузова №3, діючи умисно, розуміючи, що офіційний документ — паспорт серії №1 громадянина України, виданий на ім’я Особи 3, є завідомо підробленим, використали вказаний документ, що виразилось у наданні працівникам TOB «Автокредит плюс» завідомо підробленого паспорта на ім’я Особи 3 з вклеєною фотокарткою Особи 2.

Крім цього, 14.03.2018, приблизно о 16:45, Особа 2 за попередньою змовою з Особою 1, перебуваючи за Адресою: просп. Миру, 192, м.Чернігів, діючи умисно, незаконно, використовуючи завідомо підроблений документ — паспорт громадянина України, виданий на ім’я Особи 3, — шляхом обману, оскільки знав наперед, що не сплачуватиме кошти за придбаний на праві лізингу автомобіль марки Hyundai, модель Santa FE, всупереч волі власника, заволодів вказаним транспортним засобом, який належить TOB «Автокредит плюс», шляхом запуску двигуна та руху по автодорозі Київ — Чернігів — Нові Яриловичі в напрямку м.Києва, та який був зупинений працівниками поліції під час руху по вказаній автодорозі.

Ухвалою ЧАС від 15.09.2020 вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений Особа 1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо нього у зв’язку з відсутністю достатніх доказів доведеності його винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358, ч.2 ст.289 КК.

На обґрунтування своїх вимог стверджує про недоведеність наявності об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК, оскільки надання одного докумена, що посвідчує особу, одночасно двома особами є неможливим, а тому висновок суду про те, що він використав підроблений документ шляхом надання його працівникам ТОВ «Автокредид плюс» не ґрунтується на матеріалах даного кримінального провадження.

Крім цього, засуджений вказує на недоведеність його вини належними та допустимими доказами у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК та наявності попередньої змови із засудженим Особою 2 на вчинення вказаного злочину.

Водночас стверджує, що визнавши його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд врахував недопустимий доказ, а саме протокол про результати аудіо-, відеоконтролю особи від 23.03.2018 з доданим до нього оптичним носієм, який було отримано з порушеннями порядку встановленого стст.104, 106, 107, 252 КПК.

При цьому зазначає, що апеляційний суд розглянув кримінальне провадження із порушенням ст.419 КПК, на доводи, викладені в його апеляційній скарзі, вичерпної відповіді не дав, а також в ухвалі не зазначив підстави, на яких скаргу визнано необґрунтованою.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, зокрема ст.75 КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених через м’якість.

В обґрунтування своїх доводів прокурор вказує на те, що апеляційний суд порушив вимоги ст.419 КПК, оскільки належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст.75 КК при визначенні Особі 1 та Особі 2 покарання, що призвело до м’якості призначеного останнім покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та засудженого не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримав подану касаційну скаргу та заперечував проти касаційної скарги засудженого Особи 1, а засуджені та їхні захисники підтримали подану касаційну скаргу засудженого Особи 1 та заперечували проти касаційної скарги прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, засуджених та їхніх захисників, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженого Особи 1 — частковому задоволенню з таких підстав <…>.

Мотиви Суду

У результаті перевірки матеріалів даного кримінального провадження було встановлено, що суд апеляційної інстанції при розгляді вказаних вище апеляційних скарг не навів суті всіх зазначених доводів в ухвалі, ретельно їх не перевірив, не дав відповідей на усі доводи у скаргах і не мотивував належним чином свого рішення про залишення їх без задоволення, не дав вичерпної відповіді стосовно того, на яких підставах він визнав доводи, наведені в апеляційних скаргах прокурора та захисника, неспроможними.

При цьому взагалі поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність наявності в діях Особи 1 об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК, оскільки надання одного документа, що посвідчує особу, одночасно двома особами є неможливим.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні лише формально послався на наявність у діях Особи 1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК, належним чином не перевірив зазначені доводи сторони захисту і не надав на них вмотивованих відповідей.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 14.03.2018 за договором лізингу, оформленого на підставі підробленого паспорта громадянина України на ім’я померлого Особи 3, Особи 2 та Особи 1 заволоділи транспортним засобом Hyundai, модель Santa Fe.

Захисник у своїй апеляційній скарзі акцентував увагу на тому, що відповідно до показів Особи 4, Особи 5 саме засуджений Особа 2 пред’являв підроблений ним паспорт громадянина України на ім’я померлого Особи 3 для укладення договору лізингу на автомобіль з метою незаконного заволодіння транспортним засобом.

Також вказував на те, що свідок Особа 4, можливо називав Особу 2 іменем з підробленого паспорта, а Особа 1, можливо, чув, що того називають не його іменем, не свідчить, про обізнаність його підзахисного про наявність в Особи 2 підробленого документа, про можливість його використання, а також про те, що Особа 1 розумів, що Особа 2 укладає договір на іншу особу, а тому вирок ґрунтується на припущеннях.

У свою чергу апеляційний суд, відхиляючи доводи сторони захисту, наведені в поданій апеляційній скарзі, дійшов передчасного висновку про те, що хоча Особа 1 особисто не вчиняв підробку паспорта, не передавав підроблений офіційний документ в руки працівникам ТОВ «Автокредит плюс» для оформлення договору фінансового лізингу автомобіля, проте це не виключає того, що він був обізнаний про деталі злочину та про те, що паспорт на ім’я померлого Особи 3, наданий Особі 2, є підробленим та виготовлений останнім з метою незаконного заволодіння транспортним засобом.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, мотивуючи свої висновки про винуватість Особи 1 і Особи 2 та наявність між ними співучасті на вчинення інкримінованих їм кримінальних правопорушень, належним чином його не аргументував та навів не категоричні судження, а лише припущення. Водночас апеляційний суд зазначених порушень, допущених судом першої інстанції, не усунув та безпідставно залишив вирок місцевого суду без зміни.

Водночас ч.2 ст.17 КПК передбачено, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Поза розумним сумнівом мають бути доведені всі елементи, які є важливими для правової кваліфікації діяння, зокрема в даній справі такий елемент об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК, як використання Особою 1 завідомо підробленого документа з урахуванням положень стст.26, 27 КК.

Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред’явленому обвинуваченні.

Обов’язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставини, встановлені під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

У даному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не дотримався зазначених вимог закону, не дав аргументованих відповідей, підтверджених переконливими доказами, на доводи апеляційної скарги сторони захисту про співучасть Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК, з урахуванням того, що виконавцем (співвиконавцем) зокрема визнається особа, яка своїми діями разом з іншими співучасниками безпосередньо у повному обсязі (чи частково) виконала склад злочину, передбачений певною статтею «Особливої частини» КК.

Разом з цим суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив та не проаналізував доводи апеляційної скарги захисника про відсутність попередньої змови між Особою 1 та Особою 2 на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК, на наявність якої посилається сторона обвинувачення.

Так, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про його спільне вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його скоєння до моменту виконання його об’єктивної сторони. Отже, ця домовленість можлива на стадії готування до злочину, а також у процесі замаху на злочин.

Як убачається з ч.2 ст.28 КК, домовленість має стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбуватися у будь-якій формі — усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.

Незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які домовились про спільне його вчинення. Відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом при цьому настає для всіх співучасників, незважаючи на те, що транспортним засобом керував один з них.

Так, апеляційний суд на підтвердження винуватості Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК, у своїй ухвалі зазначив, що засуджені Особа 1 та Особа 2 були знайомі між собою, та тривалий час, як пояснювали суду, не спілкувалися, а тому сумнівним є той факт, що, потрапивши у скрутне матеріальне становище, Особа 2 вирішив запросити як водія малознайомого чоловіка Особу 1. Крім того, інформація про місце перебування та з’єднання телефонів обвинувачених свідчить про їхнє активне спілкування у період часу, що передує вчиненню злочинів. При цьому суд обмежився формальним переліченням доказів, зокрема документів, які були наведені у вироку суду першої інстанції.

За таких обставин поза увагою апеляційного суду залишились доводи сторони захисту про відсутність попередньої змови між Особою 1 та Особою 2 на вчинення зазначеного кримінального правопорушення, які були наведені в апеляційній скарзі захисника. В ній також не наведено підстав чи норм закону, виходячи з яких ці доводи визнано неспроможними.

Разом з цим, визнаючи допустимим доказом на підтвердження винуватості Особи 1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень — протокол про результати аудіо-, відеоконтролю особи під час перебування Особи 2 в ІТТ ГУНП в Чернігівській області від 23.03.2018, яким зафіксовано зізнання Особи 2 співкамернику про те, що він власноручно вклеював свою фотокартку до паспорта на чуже ім’я і діяв за вказівками Особи 1, який був затриманий разом з ним, а також, що Особа 1 за роботу (незаконне заволодіння транспортним засобом) йому обіцяв 5000 грн., що з урахуванням його матеріального стану є суттєвою грошовою сумою, суд дійшов формального висновку щодо допустимості цього доказу, належним чином не перевіривши відповідних доводів апеляційної скарги сторони захисту, а також не проаналізувавши даний доказ у взаємозв’язку з іншими доказами з урахуванням того, що зазначене зізнання було заперечено самим Особою 2 під час судового розгляду.

Достатність доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину передбачає наявність у кримінальному провадженні такої сукупності доказів, яка не викликає сумнівів у достовірності встановлених фактів, що мають значення для кримінального провадження.

Колегія суддів зазначає, що апеляційному суду належало ретельно перевірити доводи апеляційної скарги сторони захисту про недостатність доказів у їх сукупності для доведення винуватості засудженого Особи 1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Водночас з матеріалів кримінального провадження випливає, що прокурор оскаржив вирок районного суду в частині призначеного засудженим Особі 1 та Особі 2 покарання. У своїй апеляційній скарзі прокурор просив вирок суду скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених через м’якість. Доводи апеляційної скарги прокурора мотивовані тим, що суд першої інстанції безпідставно звільнив засуджених Особу 1 та Особу 2 від відбування покарання з випробуванням.

За матеріалами кримінального провадження апеляційний суд звільнив Особу 1 та Особу 2 від відбування покарання з випробуванням, але свого рішення належним чином не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання у вигляді позбавлення волі, а послався переважно на дані про особу засуджених.

На переконання колегії суддів, є передчасним висновок апеляційного суду про те, що призначене засудженим покарання із застосуванням ст.75 КК з урахуванням обставин скоєного, тяжкості вчинених злочинів, даних про особу засуджених та відсутності обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання сприятиме меті покарання — виправленню засуджених і запобіганню вчиненню нових злочинів.

Водночас не отримали належної оцінки суду тяжкість вчиненого засудженими злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК, який згідно зі ст.12 КК є тяжким злочином, обставини та наслідки його скоєння, вартість викраденого автомобіля.

Отже, судом апеляційної інстанції під час розгляду даного кримінального провадження допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог ст.438 КПК є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженого Особи 1 — частковому задоволенню.

З урахуванням зазначеного та підстав, з яких ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, наведені вище обставини мають бути ретельно перевірені апеляційним судом, адже для забезпечення законності кримінального провадження суд зобов’язаний неухильно додержуватись вимог Конституції, КПК, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, вимог інших актів законодавства.

Водночас правильна оцінка судом доказів у кримінальному провадженні має велике значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне й обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того самого обсягу обвинувачення, за яким Особу 1 та Особу 2 визнано винуватими і засуджено, призначене останнім покарання із застосуванням ст.75 КК слід вважати м’яким.

Керуючись стст.433, 434, 436 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Касаційну скаргу засудженого Особи 1 задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 15.09.2020 щодо Особи 1 та Особи 2 скасувати й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.