Закон і Бізнес


Виправданню не підлягає


№13 (1519) 27.03—02.04.2021
10484

У разі декриміналізації діяння суд не повинен доводити розгляд справи до кінця в разі незгоди особи з клопотанням прокурора про закриття провадження. Такий висновок зробив ВС в постанові №345/3522/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

16 лютого 2021року                        м.Київ                              №345/3522/18

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — Лагнюка М.М.,
суддів: Маринича В.К., Огурецького В.П. —

розглянув касаційні скарги прокурора Доскоча М.М., який приймав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, та Особи 1, щодо якої закрито кримінальне провадження, на ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.02.2020 та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16.06.2020 у кримінальному провадженні №*0045 щодо Особи 1.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 11.02.2020 кримінальне провадження за обвинуваченням щодо Особи 1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.212 Кримінального кодексу закрито на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з декриміналізацією відповідно до закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес» від 18.09.2019 №1101-ІХ.

Згідно з ухвали суду, досудовим розслідуванням встановлено, що Особа 1, будучи одноосібним власником та керівником ПП «Виробничо-комерційна фірма «Промтехінвест», упродовж 2010—2011 рр., під час виконання робіт з ліквідації наслідків стихійного лиха (повені), шляхом відображення в бухгалтерському обліку та податковій звітності неіснуючих господарських операцій, спрямованих на формування безпідставного податкового кредиту з податку на додану вартість, умисно ухилився від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у сумі 477285 грн.

Орган досудового розслідування попередньо кваліфікував такі дії за ч.1 ст.212 КК, а саме в умисному ухиленні від сплати податків, що входять в систему оподаткування, уведених у встановленому законом порядку, вчинені службовою особою товариства, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах.

Ухвалою Івано-Франківського АС від 16.06.2020 змінено ухвалу Калуського міськрайонного суду від 11.02.2020 щодо Особи 1.

Постановлено вважати кримінальне провадження щодо Особи 1 закритим за відмовою прокурора від державного обвинувачення у зв’язку з декриміналізацією його діяння на підставі п.2 ч.2 ст.284 КПК. У решті ухвалу суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що висновки суду про відмову прокурора від обвинувачення та відсутність можливості закриття провадження судом у зв’язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за вчинене діяння, не відповідають обставинам провадження, а рішення прийнято з порушенням кримінального процесуального закону.

Зокрема, прокурор вважає, що приймаючи рішення на підставі нібито відмови прокурора від обвинувачення, апеляційний суд не взяв до уваги положення стст.340, 341 КПК. Уважає, що натомість судом ураховано як форму відмови від обвинувачення клопотання прокурора про закриття кримінального провадження, подане у зв’язку з прийняттям закону №1101-IX.

Крім того, прокурор уважає, що апеляційний суд вдався до тлумачення кримінального процесуального закону, згідно з яким вважає, що закриття кримінального провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК можливе лише на стадії досудового розслідування та входить до повноважень виключно слідчого і прокурора.

У касаційній скарзі Особа 1 ставить вимогу про скасування вказаних ухвал та закриття кримінального провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Особа 1 стверджує, що в судових засіданнях він та його захисник категорично заперечували проти поданого прокурором клопотання щодо закриття кримінального провадження, оскільки його вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення немає та будь-яких доказів органом досудового розслідування не надано і відповідно в судовому засіданні вони не досліджувалися.

Крім того, звертається увага на те, що судами першої та апеляційної інстанції у порядку стст.100, 174 КПК не прийнято рішення щодо речових доказів та арешту рахунку, майна.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення касаційної скарги особи, щодо якої закрито кримінальне провадження, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що касаційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а касаційна скарга особи, що якої закрито кримінальне провадження, необхідно задовольнити частково на таких підставах.

Мотиви Суду

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор змінив пред’явлене Особі 1 обвинувачення, що 31.01.2020 затверджене заступником прокурора Івано-Франківської області.

За зміненим обвинуваченням Особа 1 обвинувачувався у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК.

10.02.2020 прокурор Доскоч М.М. подав клопотання, в якому просив закрити кримінальне провадження щодо Особи 1 на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за вчинене діяння, а саме відповідно до закону №1101-IX. Одночасно прокурор просив відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету процесуальні витрати за проведення судово-економічної експертизи.

У судовому засіданні, що відбулося 10.02.2020, прокурор оголосив письмове клопотання, Особа 1 та його захисник заперечували проти цього клопотання та вказували на відсутність підстав для порушення кримінального провадження щодо Особи 1 та неправомірність притягнення останнього до відповідальності.

Закриваючи кримінальне провадження щодо Особи 1 на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК у зв’язку з декриміналізацією відповідно до закону №1101-IX, суд першої інстанції виходив з того, що 25.09.2019 набрав чинності вказаний закон, за яким змінилося поняття «значного розміру» як ознаки складу злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК, що призвело до часткової декриміналізації.

Вказані висновки мотивовано таким.

Відповідно до чинної редакції ч.1 ст.212 КК охоплює значний розмір, що у 3000 і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Вказано, що на час вчинення Особою 1 (2010—2011 рр.) інкримінованих йому дій, мінімальна сума ухилення від сплати податків (у значних розмірах) як ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК, повинна була становити не менше 1000 н.м.д.г.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КК, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Вважалося, що передбачені ч.1 ст.5 КК підстави для закриття кримінальної справи не пов’язані з установленням фактичних обставин справи, що свідчать про відсутність в діянні особи складу злочину, а пов’язані зі змінами законодавства про кримінальну відповідальність (постанова ВС від 9.09.2019 у справі №591/6379/16-ц).

Змінюючи вказану ухвалу суду першої інстанції та вважаючи кримінальне провадження щодо Особи 1 закритим за відмовою прокурора від державного обвинувачення у зв’язку з декриміналізацією його діяння на підставі п.2 ч.2 ст.284 КПК, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що це провадження судом закрито правильно, однак на підставі не тієї процесуальної норми, яка має бути застосована, а саме п.2 ч.2 ст.284 КПК, а не п.4 ч.1 вказаної норми, що є підставою для зміни ухвали суду лише в цій частині й для часткового задоволення апеляційної скарги.

Зокрема, апеляційний суд не погодився з доводами захисника про те, що суд мав дослідити всі докази і закрити провадження щодо Особи 1 за відсутністю складу злочину за ч.1 ст.212 КК, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах процесуального закону.

Вказано на те, що клопотання прокурора про закриття кримінального провадження відповідно до змісту стст.350, 371, 286 КПК має розглядатися невідкладно на любій стадії судового процесу, незважаючи на те, чи досліджені всі докази у справі. Тому доводи апелянта про те, що суд мав дослідити всі докази і закрити провадження за відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину позбавлено процесуальної обґрунтованості.

Апеляційним судом відмовлено через необґрунтованість доводи апеляційної скарги про те, що суд в силу ч.3 ст.285 КПК зобов’язаний був повністю досліджувати докази у зв’язку з тим, що Особа 1 не погодився на закриття провадження без доведення його вини.

Такі висновки ґрунтувалися на тому, що ні в клопотанні прокурора, ні в ухвалі суду мова не йде про звільнення Особи 1 від кримінальної відповідальності на підставі стст.45—49 КК, які не передбачають такого звільнення особи за декриміналізацією діяння. Тому, норма ч.3 ст.285 КПК про повне дослідження всіх доказів через незгоду обвинуваченого на закриття провадження за декриміналізацією, не поширюється на це провадження.

Вважалося, що дослідження всіх доказів для виправдання Особа 1 за відсутністю в його діях складу злочину є процесуально неможливим через принцип змагальності сторін, передбачений ст.22 КПК, оскільки із змісту клопотання прокурора випливає, що він на цій стадії судового процесу припинив свою участь в ньому.

Незважаючи на те, що прокурор у клопотанні прямо не відмовився від обвинувачення у зв’язку з декриміналізацією діяння Особи 1, однак апеляційний суд уважав, що зі змісту цього клопотання можна дійти висновку, що прокурорське клопотання про закриття провадження через декриміналізацію є формою його відмови від обвинувачення у зв’язку з декриміналізацією і така його процесуальна дія на стадії судового розгляду прямо передбачена п.2 ч.2 ст.284 КПК.

Вважалося, що закриття провадження саме на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК не узгоджується з повноваженнями суду на стадії судового розгляду, оскільки п.4 ч.1 вказаної статті належить до стадії досудового розслідування і входить до повноважень слідчого і прокурора.

Такий висновок апеляційним судом стверджено як такий, що повністю узгоджується з вимогами ч.7 ст.284 КПК, яка регулює повноваження суду на стадії судового провадження і в якій відсутнє посилання на п.4 ч.1 цієї норми, яка застосована судом, однак є посилання на її п.2 ч.2, тобто суд закрив провадження при відмові прокурора від обвинувачення у зв’язку з відмовою від нього.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції встановив обґрунтованість доводів прокурора про те, що прокурор не відмовлявся від обвинувачення.

Відмова від підтримання державного обвинувачення регламентована стст.340, 341 КПК, за якими встановлено: якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред’явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог ст.341 цього кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Якщо в результаті судового розгляду прокурор, крім випадку, коли ним є Генеральний прокурор, дійде переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його, висунути додаткове обвинувачення або розпочати провадження щодо юридичної особи, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня. Суд за клопотанням прокурора відкладає судове засідання та надає прокурору час для складення та погодження відповідних процесуальних документів.

Як убачається із запису засідання у суді апеляційної інстанції, прокурор не відмовлявся від обвинувачення, пред’явленого Особі 1 та постанову про таку відмову до суду не вносив. Навпаки під час апеляційного розгляду головуючий доповів зміст клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК, заслухав Особу 1 та його захисника щодо поданої стороною захисту апеляційної скарги та прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.2 ст.284 КПК, що призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до п.1 ч.1 ст.438 КПК є підставою для скасування рішення суду.

Що стосується доводів Особи 1 щодо відсутності згоди на закриття кримінального провадження з огляду на його бажання бути реабілітованим та не прийняттям рішення про недоведеність його винуватості у кримінальному провадженні, то колегія суддів виходить з такого.

За загальним правилом, закріпленим у ч.2 ст.4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності.

Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.

Зазначений підхід закріплено у ч.1 ст.58 Конституції, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що пом’якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну дію в часі.

Зміст цієї конституційно-правової норми деталізовано у ст.5 КК. Згідно із ч.1 цієї статті закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Згідно з п.4 ч.1 ст.284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, учинене особою.

У законі №1101-IX, який набрав чинності 25.09.2019, змінилося поняття «значного розміру» як ознаки складу злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК, що призвело до часткової декриміналізації.

Відповідно до чинної редакції ч.1 ст.212 КК охоплює значний розмір, що у 3000 і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Вказано, що на час вчинення Особою 1 (2010—2011 рр.) інкримінованих йому дій, мінімальна сума ухилення від сплати податків (у значних розмірах) як ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК, повинна була становити не менше 1000 н.м.д.г.

Таким чином внесені законодавцем зміни до закону про кримінальну відповідальність, а саме до ч.1 ст.212 КК, призвели до декриміналізації діяння, а дія закону має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону, як правильно встановлено судом першої інстанції.

Отже, у такому випадку закриття кримінальної справи у суді першої інстанції з підстави, визначеної у п.4 ч.1 ст.284 КПК, у зв’язку з декриміналізацією діяння, зокрема у кримінальних провадженнях, кваліфікованих за ч.1 ст.212 КК до набрання чинності законом №№1101-IX, суд не повинен доводити розгляд справи до кінця з постановленням виправдувального вироку в разі незгоди з клопотанням прокурора про закриття кримінального провадження, а виносить постанову про закриття такого кримінального провадження з підстав набрання чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, учинене особою.

Більше того, такі підстави для закриття кримінальної справи не пов’язані із встановленням фактичних обставин, що свідчать про відсутність в діянні особи складу злочину, а пов’язані із змінами законодавства про кримінальну відповідальність.

У зв’язку зі зміною поняття «значного розміру» як ознаки складу злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК відповідно до прийнятого закону №1101-IX, який набрав чинності 25.09.2019, відпала необхідність і доцільність вирішення питання про наявність чи відсутність у діях Особи 1 на час скоєння інкримінованого йому діяння складу злочину, передбаченого цією статтею, а також формування правових висновків щодо її застосування.

Зокрема, ухилення від сплати податків у інкримінованому Особі 1 розмірі перестало бути предметом кримінального розгляду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності закриття кримінального провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК, оскільки висновок про відсутність у його діях складу злочину, з огляду на ретроспективність юридичних наслідків декриміналізації, відповідає засаді законності.

Враховуючи, що апеляційний суд допустив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, то й виправлення підлягає на стадії апеляційного розгляду.

У зв’язку із цим, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, касаційна скарга — частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду — скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, задовольнити.

Касаційну скаргу Особи 1, щодо якої закрито кримінальне провадження, задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16.06.2020 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.