Футоко забагато...

Мила шкільна форма, романтичні семпаї та захоплюючі позакласні заняття — приблизно так зображають японську школу в серіалах. Але такою її знають лише ті, хто там ніколи не навчався.

Головна догма японського буття — не виділятися, бути, як усі. Приблизно до 5 років японським дітям майже нічого не забороняють. Але вже в початковій школі починається «забивання цвяхів, що стирчать».

Труси повинні бути строго білого кольору. Волосся — чорного, навіть якщо ти від народження шатен. Брови вискубувати не можна. Ніяких укладок. І навіть не думай користуватися засобами від засмаги і бальзамом для губ.

Це лише невеликий перелік правил, які можна зустріти в більшості японських шкіл. Процедура перевірки нерідко виявляється повноцінної розправою: вчителі через комір блузки витягують лямки бюстгальтерів школярок, а у хлопчиків розстібають нижні ґудзики сорочки і витягують їх з штанів, щоб переконатися в білизні трусів.

Тих, хто не дотримується правил (а вони часто регулюють навіть колір колготок, оправи окулярів і гумок для волосся), можуть не пустити в клас. Часом ці обмеження досягають такої міри абсурду, що експерти всерйоз задаються питанням, чи не порушують вони права людини.

В результаті в Японії з 1998 року закріпився термін футоко, буквально означає «невідвідування школи» або «прогул». Згодом це явище переросло в масштабну соціальну проблему: під футоко стали розуміти не просто прогули, а психологічну нездатність дитини переступити поріг школи через сформувалася фобії.

В останні десятиліття японська влада приділяють пильну увагу проблемі футоко. Міністерство освіти розробляє стратегії щодо викорінення цькування в школі, а в деяких муніципалітетах вирішили переглянути весь комплекс «чорних», як їх називають через суворість, шкільних правил.

Однак істотно поліпшити стан справ поки не вдалося, число небажаючих навчатися школярів продовжує неухильно зростати.