Не без винятків

Арешт слідів кримінального правопорушення або всіх предметів, на яких вони збереглися, можна сприймати лише як курйоз

Застосування норм нового КПК породжує безліч запитань у суб’єктів кримінального провадження, слідчих, прокурорів, суддів. Очікувати від вищих судів вичерпних рекомендацій щодо вирішення тих чи інших складних питань передчасно, оскільки для початку останні мають як такі постати перед відповідними судовими органами, потім повинні бути опрацьовані, а вже після цього запропоновані шляхи їх вирішення. Вкрай ефективним є обмін суддями думками з приводу проблем застосування норм нового процесуального закону на сторінках періодичних видань. Виходячи із цього, пропоную на розсуд колег власне бачення певних аспектів вирішення одного з таких питань — тимчасового вилучення та арешту майна.

Електронний накопичувач

Узагальнення практики застосування судами КПК вимагає занадто тривалого часу, позаяк потребує інформації, одержаної за результатами перегляду судових рішень. Не варто узагальнювати суддівські помилки, кожна з яких, окрім безумовних процесуальних негативів, має ще й певну економічну вартість. Необхідні нові підходи, треба працювати на випередження, і з цією метою, напевне, було б доцільно, аби судді, наприклад, мали можливість надсилати на електронну адресу управління з вивчення та узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ запитання, що виникають у практиці застосування нового законодавства.

Так, інколи вищі суди звертаються до судів першої інстанції з письмовою пропозицією окреслити коло питань, які виникають при застосуванні того чи іншого закону й вимагають відповідних роз’яснень. Цей шлях надання судам методичної допомоги теж, безумовно, має право на існування, але він менш ефективний, ніж запропонований. Адже питання, які потребують вирішення, виникають повсякчасно, передбачити ймовірність проблеми до її виникнення в конкретному судовому провадженні досить складно. Зрозуміло, що така електронна скринька має бути виключно накопичувачем питань для їх подальшої аналітичної обробки, узагальнення, виокремлення тих, які потребують роз’яснень, і підготовки рекомендацій у формі інформаційних листів. Завдання одне — щонайшвидша постановка правозастосовної проблеми перед судовим органом, компетентним давати роз’яснення рекомендаційного характеру судам нижчих ланок.

Корисним було б створення закритої «кімнати» з обмеженим доступом на форумі працівників судової системи «Феміда» для фахового спілкування суддів.

Суперечливі норми

Проблема тимчасового вилучення та арешту майна за новим кримінальним-процесуальним законом постала тоді, коли органи досудового розслідування, доводячи деколи ситуацію до абсурду, почали звертатися до судів із клопотаннями про арешт геть усіх речей, які тим чи іншим шляхом потрапили до сфери кримінального провадження. Щоправда, слід погодитися з тим, що норми, які регулюють діяльність компетентних органів із приводу вилучення майна та вирішення його подальшої долі, є досить суперечливими.

Відповідно до ч.1 ст.167 КПК «тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення».

Таким може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

«1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом;

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення» (ч.2 ст.167 КПК).

Буквальне тлумачення наведених норм може створити хибне уявлення про те, що майно, яке відповідає зазначеним критеріям, може вилучатися виключно в підозрюваного, у місці чи в особи, до яких він має особистий чи опосередкований доступ і реальну можливість розпорядитися певними речами з метою перешкоджання кримінальному провадженню, оскільки в ч.1 ст.167 КПК йдеться про позбавлення саме підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися: по-перше, «певним» майном, тобто визначеним у ч.2 цієї статті, а по-друге, «його» майном, тобто тим, яке належить підозрюваному. Проте часто таке майно на час його вилучення перебуває у володінні, зокрема й правомірному, інших осіб, які нерідко й гадки не мають про його походження, а сам підозрюваний може бути, скажімо, позбавлений волі й фактичної можливості розпорядження цим майном. Разом з тим можливі ситуації, коли підозрюваний не матиме фактичного доступу до певного майна, а може, й наміру якимсь чином ним розпоряджатися (відчужити, знищити, приховати тощо), але існує ймовірність того, що особи, в яких воно перебуває, можуть учинити щодо нього такі дії, зокрема й у власних інтересах.

Критерії тимчасового вилучення

Очевидно, невдалі формулювання окремих положень закону не повинні впливати на правильне розуміння його змісту. Адже майно, яке відповідає критеріям ч.2 ст.167 КПК, може бути тимчасово вилученим незалежно від того, чи має підозрюваний або інша особа (в його чи у власних інтересах) реальну можливість розпорядитися певним майном та чи належить воно підозрюваному чи іншій особі на час вилучення. В іншому випадку не буде досягнуто мети цього заходу — забезпечення дієвості кримінального провадження (ст.131 КПК).

Аналіз змісту ст.168 КПК у взаємозв’язку з відповідними нормами стст.236, 237 цього кодексу показує, що тимчасово вилученим може вважатися лише майно (за умови відповідності критеріям, зазначеним у ч.2 ст.167 КПК), яке одержане в результаті:

• затримання особи в порядку, передбаченому стст.207, 208 КПК;

• обшуку;

• огляду.

При цьому тимчасово вилученим вважаються:

• при затриманні — усі речі, документи, гроші тощо;

• при обшуку — речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо дано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не належать до предметів, які вилучені законом з обігу;

• при огляді — речі та документи, що не належать до предметів, які вилучені законом з обігу.

З огляду на це можна зробити висновок, що речі, на вилучення яких під час обшуку дав дозвіл слідчий суддя, не вважаються тимчасово вилученими. Не є такими й речі та документи, вилучені на підставі ухвали слідчого судді, винесеної за результатами розгляду клопотання слідчого в порядку гл.15 КПК.

Очевидно, помилковим є також судження про те, що всі вилучені в ході огляду речі та документи, за винятком тих, які не належать до предметів, котрі вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Це положення ч.7 ст.237 КПК є загальним для всіх видів огляду (місцевості, приміщень, речей, документів). Тоді як огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи (ч.2 ст.237), у тому числі  й стосовно вимог до змісту клопотання слідчого, порядку його розгляду, постановлення ухвали слідчим суддею та її змісту. Отже, доречним буде припустити, що слідчий управі ставити питання про огляд житла чи іншого володіння особи з вилученням конкретних речей, яке не можна вважати тимчасовим за наявності дозволу на це слідчого судді.

Таким чином, вирішення питання про те, чи є майно, яке в той чи інший передбачений законом спосіб потрапило до уповноваженої службової особи органу досудового слідства, тимчасово вилученим, залежить від того, чи давався дозвіл на його вилучення слідчим суддею. Цей висновок цілком узгоджується з положенням ч.1 ст.167 КПК про те, що майно вилучається до вирішення питання про його арешт або повернення. Тимчасовість зумовлюється відсутністю згоди слідчого судді на вилучення, що й викликає необхідність арешту тимчасово вилученого майна, аби перевірити законність його вилучення для забезпечення допустимості доказів.

Інакше кажучи, речі, документи, гроші, вилучені за розпорядженням слідчого судді, не є такими, що вилучені тимчасово, навіть якщо вони відповідають критеріям, зазначеним у ч.2 ст.167 КПК. Вилучивши таке майно, слідчий має виконати вимоги ст.100 КПК. Ставити питання про арешт є зайвим.

Яке запитання, така й відповідь

Окремо слід зупинитися на твердженні деяких слідчих та прокурорів про те, що арешту підлягають усі матеріальні об’єкти, які вилучені під час огляду. Лише як курйози можна сприймати випадки арешту слідів кримінального правопорушення або всіх без винятку предметів, на яких вони збереглися.

Дійсно, згідно з ч.7 ст.237 КПК «вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном» (із зауваженнями, наведеними вище), яке, за змістом стст.167, 169 КПК, має бути або арештованим, або повернутим особі, в якої воно вилучене. Проте в наведених нормах ідеться про речі, а згідно з ст.179 ЦК «річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки».

Без зайвого теоретизування зазначу, що загальновизнаними в теорії цивільного права ознаками речі є її властивості задовольняти потреби людини, бути об’єктом цивільно-правового обігу, мати споживчі якості. Не можуть бути визнані речами предмети матеріального світу, які не наділені корисними властивостями.

Звісно, під час огляду можуть вилучатися будь-які предмети, що мають значення для кримінального провадження, зокрема й сліди та предмети, на яких вони залишилися. Перші з них (сліди), поза всяким сумнівом, не є речами, останні — не стають ними автоматично, оскільки не завжди мають юридичні ознаки речі, а отже, не можуть вважатися тимчасово вилученими й піддаватися арешту.

Напевне, клопотання про арешт біо­логічних та біометричних слідів, недопалків тощо спровокували відповідне ставлення до останніх суддів, які на підставі ч.3 ст.172 КПК повертали клопотання прокурору як такі, що не відповідають вимогам ст.171 КПК. Йшлося, зокрема, про необхідність зазначення документа, який підтверджує право власності на майно, що належить арештувати (п.3 ч.2), мовляв: яке питання, така й відповідь.

Що ж, може, й така позиція має право на існування. Зауважу тільки, що в інших випадках, коли ставиться питання про арешт майна, яке дійсно є тимчасово вилученим, вимога про надання документа про право власності на нього буде обгрунтованою, якщо наявність такого документа передбачена законом.

Не слід забувати й про те, що речі потрапляють до слідчого не лише шляхом вилучення, а й передаються особами, у володінні яких вони перебувають. Тому не варто уникати залучення до кримінального провадження речей, наданих особами добровільно, слід тільки дотримуватися вимог ст.100 КПК.

Із цими доводами можна не погоджуватись, але не зайве принаймні ознайомитися з ними для можливої дискусії, оскільки істина, як відомо, народжується в спорі.