Закон і Бізнес


Невідокремлювані гроші


№12 (1518) 20.03—26.03.2021
4153

Витрати на проведення капітального ремонту, реконструкції не є тотожними поліпшенню орендованого майна. Такий висновок зробив ВС в постанові №905/435/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

24 лютого 2021 року                      м.Київ                               №905/435/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого — Міщенка І.С.,
суддів: Берднік І.С., Сухового В.Г. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській, Донецькій та Луганській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 і рішення Господарського суду Донецької області від 8.09.2020 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» до:

1. Регіонального відділення ФДМУ по Донецькій області,

2. Регіонального відділення ФДМ по Харківській, Донецькій та Луганській областях,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Головного управління державної казначейської служби в Харківській області,

2. Фонду державного майна,

про стягнення 18370447,52 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини, встановлені судами

1. 17 червня 2003 року між РВ ФДМУ по Донецькій області та ТОВ «СРЗ» укладено договір оренди №1055/03 цілісного майнового комплексу ДП «Азовський судноремонтний завод» вартістю відповідно до акту оцінки 567403,6 тис. грн., строк дії договору — до 17.06.2013.

1.1. Умовами п.6.3 договору передбачено право орендаря з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, здійснювати його реконструкцію, технічне переозброєння та інші поліпшення, що зумовлюють підвищення його вартості.

1.2. Відповідно до п.10.5 договору у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення — власністю держави, та компенсуються згідно з чинним законодавством.

2. У період дії договору оренди №1055/03 сторонами неодноразово вносились до нього зміни, зокрема щодо розміру орендної плати, складу та вартості предмета оренди.

3. Також, рішенням ГСДО від 13.06.2013 у справі №5006/37/152пн/2012, яке набрало законної сили, внесено зміни в договір оренди №1055/03, зокрема продовжено строк його дії до 17.06.2016.

4. Іншим рішенням ГСДО від 20.10.2015 у справі №905/1502/15, яке набрало законної сили 20.01.2016, договір оренди №1055/03 достроково розірвано.

5. Під час дії договору оренди РВ ФДМУ по Донецькій області у листах від 5.08.2004 №06-5559, від 15.11.2004 №06-8076, від 23.05.2008 №06-02-4112 надавав дозвіл на проведення позивачем невід’ємних поліпшень орендованого майна за рахунок власних коштів після вичерпання амортизаційних відрахувань.

6. Про згоду орендодавця на здійснення позивачем невід’ємних поліпшень орендованого майна за рахунок власних коштів свідчать відомості, зазначені в актах перевірки використання державного майна, затверджених відповідачем-1 25.06.2007, 29.08.2008 та 4.10.2012.

7. Відповідно до звіту незалежного аудитора — ТОВ «Аудиторська компанія «Партнер-Аудит» від 2.06.2017 за даними бухгалтерського обліку станом на 30.04.2017 вартість невід’ємних поліпшень орендованих основних засобів, здійснених за період оренди за рахунок власних коштів ТОВ «СРЗ» становить 13779748,12 грн. Крім того, за період оренди підприємством за рахунок власних коштів були здійснені поліпшення щодо теплоходу «Анна» у сумі 4590699,40 грн., який повернуто до державної власності без компенсації вартості.

8. 31.01.2018 комісією з розмежування і оцінки майна ЦМК ДП «АСРЗ» у складі представників Відповідача-1 та позивача, за результатами аналізу результатів проведеної станом на 30.04.2017 інвентаризації, складено протокол №1, в якому зазначено про відсутність підстав для визнання невід’ємних поліпшень орендованих основних засобів здійснених орендарем ТОВ «СРЗ» такими, що є погодженими з РВ ФДМУ по Донецькій області. Позивач проти таких висновків заперечив з посиланням на наявність дозволу орендодавця на здійснення поліпшень.

9. Протоколом комісії з розмежування і оцінки майна ЦМК ДП «АСРЗ» від 21.03.2018 №2 складено акт оцінки вартості ЦМК ДП «АСРЗ» станом на 30.04.2017 без врахування вартості невід’ємних поліпшень орендованих основних засобів, здійснених за рахунок власних коштів ТОВ «СРЗ» і яка враховується як власна частка орендаря у складі ЦМК ДП «АЗСР» у сумі 13780 тис. грн.

Короткий зміст позовних вимог

10. У лютому 2019 року позивач звернувся до Відповідача-1 та Відповідача-2 із позовом про стягнення 18370447,52 грн. відшкодування вартості невід’ємних поліпшень основних засобів у складі ЦМК ДП «АСРЗ» (з урахуванням численних заяв про зміну предмета позову).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

11. Рішенням ГСДО від 8.09.2020: (1) закрито провадження у справі у частині позовних вимог до Відповідача-1; (2) позовні вимоги до Відповідача-2 задоволено повністю, стягнуто з останнього на користь позивача вартість невід’ємних поліпшень основних засобів у складі ЦМК ДП «АСРЗ» в сумі 18370447,52 грн.

12. Суд першої інстанції встановив, що невід’ємні поліпшення орендованого майна здійснені орендарем за рахунок власних коштів та за згодою орендодавця, а їх вартість підтверджена звітом незалежного аудитора і визнана самим орендарем у відповідних актах перевірки використання державного майна. У зв’язку з чим наявні передбачені умовами договору, ст.778 Цивільного кодексу, ст.27 закону «Про оренду державного та комунального майна» підстави для відшкодування вартості здійснених позивачем поліпшень орендованого майна.

13. Розглядаючи заяву відповідача-2 про застосування строку позовної давності, суд встановив, що в силу положень частини 2 статті 786 ЦК перебіг позовної давності щодо вимог орендаря про відшкодування вартості поліпшень почався з 20.01.2016 — дати розірвання договору оренди №1055/03 за судовим рішенням у справі №905/1502/15. Однак рішення про розірвання договору оренди було скасовано за нововиявленими обставинами іншим рішенням від 20.12.2016 і лише постановою ВС від 14.05.2019 рішення Господарського суду Донецької області від 20.10.2015 про розірвання договору оренди було залишено в силі. До ухвалення остаточної постанови ВС у справі позивач цілком правомірно вважав, що договір оренди №1055/03 є чинним і не вчиняв дій, спрямованих на відшкодування понесених витрат, а отже строк позовної давності пропущений ним з поважних причин.

14. Постановою САГС від 30.11.2020 указане рішення залишено без змін з цих же підстав щодо суті спору.

15. Однак суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду щодо порядку обчислення строку позовної давності. З посиланням на ч.2 ст.795 ЦК суд зазначив, що такий строк слід обчислювати з моменту повернення майна орендарем за відповідним актом, що станом на момент вирішення даного спору ще не відбулося, орендоване майно не повернуто, а отже, пропуск строку позовної давності не мав місце.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Не погоджуючись із указаними рішеннями, Відповідач-2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.287 Господарського процесуального кодексу, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Ухвалою ВС від 29.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.287 ГПК.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи Відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

17. Суди попередніх інстанцій застосували приписи ст.27 закону «Про оренду державного та комунального майна» без урахування висновків ВС у справі №916/685/17, відповідно до яких орендар має право на компенсацію не вартості поліпшень (вартості проведених робіт з ремонту, реконструкції), а на компенсацію йому різниці між вартістю поліпшеного майна і вартістю цього майна на момент передачі в оренду.

18. Унаслідок неправильного застосування стст.786, 795 ЦК суд апеляційної інстанції помилково ототожнив поняття «припинення договору оренди» та «припинення зобов’язань за договором оренди» (у даному випадку — зобов’язання орендаря з повернення орендованого майна), внаслідок чого дійшов хибного висновку про те, що позивач не пропустив строк позовної давності для звернення з даним позовом. На переконання скаржника строк позовної давності почав перебіг з моменту розірвання договору за рішенням суду — 20.01.2016, а отже, строк позовної давності пропущений позивачем, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

19. Відповідно до ст.118 ГПК ВС не розглядає поданий позивачем 22.02.2021 відзив на касаційну скаргу у зв’язку з пропуском останнім установленого ухвалою ВС від 29.01.2021 процесуального строку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

20. ВС вважає обґрунтованими доводи Відповідача-2 у п.17 постанови з огляду на таке.

21. Особливий порядок компенсації здійснених орендарем поліпшень під час оренди державного майна врегульований спеціальним законом «Про оренду державного та комунального майна».

22. Так, відповідно до ч.2 ст.27 закону (у редакції станом на момент розірвання договору оренди) якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов’язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.

23. Іншого договором оренди №1055/03 не встановлено, а лише передбачено, що у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення — власністю держави, та компенсуються згідно з чинним законодавством (п.10.5 договору).

24. Отже, предметом доведення у даній справі є юридичний склад, що включає факт збільшення вартості орендованого майна в результаті зроблених поліпшень, а не загальна вартість відновлювального ремонту (реконструкції) майна. При цьому зазначена вартість має бути визначена в установленому законодавством порядку.

25. Розмір витрат орендаря на проведення капітального ремонту, реконструкції не є тотожним поняттю розміру поліпшення орендованого майна, який орендодавець зобов’язаний компенсувати в разі розірвання договору оренди. У силу положень ст.27 закону компенсації підлягає лише збільшена в результаті таких поліпшень вартість орендованого майна. Вартість майна визначається ринковими показниками на подібне майно в певний час. Складовою такої вартості є витрати на поліпшення майна. Поряд із цим на вартість майна можуть впливати інші показники, наприклад, пропозиція і попит.

26. Тобто, розглядаючи справу по суті, суди, окрім наявності згоди орендодавця на здійснення поліпшень, мали встановити початкову вартість орендованого майна на момент його прийняття позивачем та його вартість на момент розірвання договору оренди і відповідно вирішити питання про наявність підстав компенсувати орендарю різницю між зазначеними показниками.

27. Наведені правові висновки щодо застосування положень ст.27 закону щодо порядку компенсації поліпшень орендованого державного майна є усталеними у судовій практиці ВС та, зокрема, викладені в постановах від 14.11.2018 у справі №910/4923/14, від 20.02.2020 у справі №916/685/17.

28. Однак, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій зазначених правових висновків не врахували, обставин щодо збільшення вартості орендованого майна взагалі не встановлювали, а керувалися виключно розміром витрат позивача, які становлять безпосередньо вартість невід’ємних поліпшень орендованого майна безвідносно до показників вартості орендованого майна.

29. ВС зауважує, що положення щодо відшкодування саме вартості витрат наймача на здійснені за згодою наймодавця поліпшення речі містяться в ч.3 ст.778 ЦК, які до спірних правовідносин оренди державного майна застосуванню не підлягають з огляду на врегулювання цих правовідносин спеціальними нормами закону «Про оренду державного та комунального майна».

30. Враховуючи вищенаведене, внаслідок неправильного застосування ст.27 закону господарськими судами використано не у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом, щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи в частині з’ясування вартості орендованого майна в межах збільшення в результаті зроблених орендарем поліпшень, які мають бути компенсовані.

31. Ураховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню.

32. У зв’язку з установленням допущених судами порушень, які унеможливили з’ясування фактичних обставин справи щодо наявності або відсутності порушеного права позивача, ВС не розглядає доводи касаційної скарги у п.18 постанови, які стосуються обчислення строку позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. Беручи до уваги наведені вис-
новки, ВС вважає, що вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими, судові рішення підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У зв’язку з тим що судами не досліджено підстави позову та докази у підтвердження заявлених позовних вимог ВС у силу встановлених ст.300 ГПК меж розгляду справи позбавлений можливості прийняти рішення щодо суті спору та вважає за доцільне застосувати повноваження, передбачені п.2 ч.1 ст.308 ГПК, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

34. Під час нового розгляду суду слід урахувати викладене у пп.24—28 постанови, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи з належним обґрунтуванням, а отже і встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

Керуючись стст.300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській, Донецькій та Луганській областях задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 і рішення Господарського суду Донецької області від 8.09.2020 у справі скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.