Закон і Бізнес


Процесуальні диверсії

У КЦС уважають: ніщо так не впливає на дотримання сторонами своїх обов’язків, як грошова компенсація


№12 (1518) 20.03—26.03.2021
Каріна ПЕТРАШ
5675

Юристи пишуть книги з порадами, як затягнути судовий процес. Тим самим показують своє ставлення до закону. Тож суддя Касаційного цивільного суду Дмитро Луспеник вирішив розповісти про присічні, превентивні та компенсаторні способи боротьби зі зловживаннями.


Поради правників

Судова практика щодо застосування новел процесу про неприпустимість зловживання процесуальними правами є позитивною. Саме із цих слів секретар Пленуму Верховного Суду, суддя КЦС Дмитро Луспеник розпочав свою лекцію.

Хоча законодавець чітко й визначив процесуальну форму розгляду цивільної справи, утім, не все залежить від суддів. Вони не завжди можуть упоратися з недобросовісним використанням прав у цивільному процесі.

«Зловживання процесуальними правами» є досить суб’єктивним й оціночним поняттям. Чи правильне це твердження? Звичайно, правильне, але трактування того, що відбувається в суді, неповне», — сказав Д.Лусеник.

Визначаючи зловживання процесуальними правами стороною, суд виходить із внутрішнього переконання, тобто зі свого оціночного судження. Утім, за словами спікера, без оціночних суджень суд узагалі не може працювати. Але важливо, що судження та переконання судді мають ґрунтуватися на доказах. Й головною складністю у доказуванні випадків процесуальних диверсій є доведення вини, тобто умислу сторони.

Кожен адвокат, який пам’ятає про присягу, має надати допомогу клієнту професійно, це — його обов’язок. За словами Д.Луспеника, ця риса має проявлятися в тому, що адвокат має запобігати випадкам, коли прокурор чи суддя нехтують правами клієнта. Втім, деякі адвокати часто-густо забувають про це, й у випадках, коли інша сторона провадження починає процесуальний наступ на права, вони лише обмежуються пропозицією розв’язати це питання на розсуд суду. Але говорити про зловживання, згадуючи лише про захисника та прокурора, неправильно, бо ж трапляються випадки, коли й судді грішать подібним.

У Цивільному процесуальному кодексі (у редакції, що діяла до 2017 року) був лише один запобіжник для уникнення зловживання правами. І закріплений він був лише у вигляді вказівки на добросовісність реалізації сторонами своїх прав. Саме тому, за словами доповідача, юристи та адвокати не гребували публікаціями на тему, як затягнути процес. Саме такі дії в юридичних колах охрестили як процесуальні диверсії.

Місія: запобігти

Проте, поки в нашій країні експериментують з правозастосуванням в Європі вже давно знають секрет запобігання. Наприклад, рекомендації R(84)5 Комітету міністрів Ради Європи державам членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення функціонування правосуддя, містить детальне регулювання інституту зловживання правами. Ці рекомендації у нас були впроваджені лише у грудні 2017-го, зазначив доповідач.

Зокрема, у цьому документі йдеться, що якщо сторона починає явно необґрунтоване провадження, суддя має право постановити рішення у справі у спрощеному порядку, і якщо це доречно — накласти на сторону штраф. Якщо ж суддя розуміє, що прокурор чи захисник поводяться недобросовісно і явно зловживають процедурою з очевидною метою затягти провадження, то суд може невідкладно винести рішення по суті справи або застосувати санкції, такі як накладення штрафу, відшкодування завданих збитків тощо.

В документі також зазначено, що професійним організаціям адвокатів слід передбачити дисциплінарні санкції у випадках, коли певний їх член зловживав правами. Втім, через те, що українське правосуддя ще знайомиться з подібними рекомендація, а тому це нормально що їхнє застосування подекуди є неоднаковим.

Д.Луспеник навів класифікацію засобів захисту від зловживань. Отже, судді можуть використовувати кілька видів: попереджувальні засоби захисту, які спрямовані на недопущення процесуальних зловживань, присічні засоби захисту, що покликані припинити спроби процесуальних зловживань, та компенсаторні.

Доповідач зазначив, що залежно від природи можна виокремити засоби захисту особистого характеру, які мають персоніфікований характер, та власне процесуальні. Перша категорія дає можливість постановлення окремої ухвали щодо недобросовісних учасників справи. А от специфіка другої категорії пов’язана передусім із можливостями суду, застосовуючи повноваження, надані законом.

Попри наявність запобіжників на практиці можна нерідко зіткнутися зі зловживаннями процесуальними правами. Втім, і заходів боротьби з ними також багацько, переконує доповідач. Зокрема, присікти порушення можуть самі ж судді шляхом відмови у задоволенні клопотань та заяв особи, прийнятті зустрічного позову, відхиленні апеляційної та касаційної скарг, відмови у прийнятті доказів, поданих із порушенням встановлених законом строків, виклик сторін для надання особистих пояснень у справі. Присічними засобами захисту також можуть стати повернення позовної заяви, наприклад при подачі тотожних позовів, закриття провадження у справі, якщо відсутній предмет позову, тощо.

Виключно процесуальними способами захисту справи від недобросовісних сторін може бути залишення заяви без розгляду, якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше. Або ж коли клопотання не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк визначений судом без поважних причин.

Також дієвим покаранням для порушника, а отже, і засобом захисту, може стати покладення на нього обв’язку сплатити судовий збір незалежно від результатів вирішення спору або штраф. Так, у ЦПК передбачено, що суд може постановити ухвалу про стягнення з недобросовісної сторони штрафу в дохід держави у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству. До того ж в окремих випадках штраф може бути стягнутий як з учасника справи, так і з його представника.

Ніщо так не впливає на дотримання сторонами своїх обов’язків, як застосування компенсаторних засобів, які спрямовані на забезпечення справедливої компенсації за зловживання, що мають грошовий еквівалент, переконаний Д.Луспеник.