За браком упевненості
ВРП зазначила, що у Феміди не все так погано, як комусь хотілося б
У Міністерстві юстиції скаржаться на пікетування. Через це там почали копіювати законопроекти. А Вища рада правосуддя наголосила на тому, що, незважаючи на низку проблем і правову невизначеність, у судової влади ще достатньо сил, аби вистояти.
Перманентні перетворення
На засіданні Комітету Верховної Ради з питань правової політики розглянули лише кілька законопроектів. Далі увага народних депутатів була сфокусована на звіті про діяльність Вищої ради правосуддя у 2020 році.
Голова ВРП Андрій Овсієнко зазначив, що в умовах відсутності Вищої кваліфікаційної комісії суддів головне, що вдалося зробити ВРП за допомогою ВР, — це частково вирішити кадрове питання та подолати закрити принаймні частину вакансій.
Так, керуючись нормами закону №679-ІХ, у 2020 році ВРП внесла Президентові подання про призначення на посади 530 суддів, з яких 417 вже призначені. Також упродовж минулого року ВРП прийняла рішення про відрядження 34 законників до 20 установ із надмірним навантаженням та до двох судів, які взагалі припинили роботу.
Водночас А.Овсієнко зазначив, що, використовуючи такий інструмент, як відрядження, неможливо повністю вирішити проблему дефіциту. «Щоб відрядити суддю до суду, який не здійснює правосуддя або надмірно перевантажений, потрібно знайти суд, в якому внаслідок цього не виникне надмірного критичного навантаження. Тому ми намагалися збалансувати відрядження таким чином, щоб у судах, з яких відряджаються судді, не погіршувався доступ до правосуддя», — зазначив голова ВРП.
За допомогою цього механізму вдалося відновити роботу Станично-Луганського районного суду Луганської області та Рокитнянського районного суді Київської області.
Крім того, А.Овсієнко розповів, що за 2020 рік ВРП розглянула 13425 скарг. «Така кількість скарг свідчить не стільки про недовіру до суддів, скільки про незгоду із судовими рішеннями, демонструє бажання в позапроцесуальний спосіб домогтися перегляду того чи іншого судового рішення. Водночас у тих випадках, де були підстави, ВРП реагувала. За наслідками розгляду дисциплінарних скарг ВРП прийняла 129 рішень про притягнення 141 судді до дисциплінарної відповідальності», — повідомив голова ВРП.
А.Овсієнко звернув увагу членів комітету на невтішну тенденцію до зростання кількості повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність. «Такі звернення набули характеру прохань про захист через прямі погрози насильством суддям та їхнім родичам. ВРП зверталася до правоохоронних органів, Служби судової охорони з метою гарантування безпеки суддів, реагування на вказані повідомлення, тримає на контролі кримінальні провадження, відкриті за повідомленнями суддів», — зазначив А.Овсієнко.
Протягом 2020 року до ВРП надійшло 341 повідомлення про втручання у професійну діяльність суддів, про вчинення дій, що порушують гарантії їх незалежності або підривають авторитет правосуддя. За результатами розгляду було прийнято 72 рішення про вжиття заходів реагування.
Важливим напрямом діяльності ВРП А.Овсієнко назвав аналіз проектів законів та надання консультативних висновків щодо них. Минулого року затверджено 44 консультативних висновки щодо ініціатив із питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою та статусу суддів.
На запитання членів комітету щодо того, що суттєво змінилось у судовій владі порівняно з попередніми роками, А.Овсієнко відповів: «Мабуть, головна зміна, яка відбувається, — це правова невизначеність, яка впливає на роботу і судової системи в цілому, і окремих суддів. Немає впевненості, що гарантії судової влади будуть збережені. Крім того, відбувається невпинне перманентне реформування, що позначається на впевненості суддів у завтрашньому дні». Також А.Овсієнко додав, що в судовій владі водночас не все так погано, як комусь хотілося б бачити…
Знайдіть відмінності
На попередньому розгляді опинилися два законопроекти-близнюки №№4064 та 4064-1, що мають на меті внесення змін до закону «Про виконавче провадження». Авторство першої ініціативи належить народному депутату Юрію Камельчуку, альтернативної — Кабінету Міністрів.
Ю.Камельчук представив свій проект, наголосивши, що зараз є законодавча лазівка, що дозволяє забирати майно до завершення судового процесу. А змінами пропонується прибрати таку можливість.
Заступник міністра юстиції Євгеній Горовець фактично висловив ті самі ідеї та додав, що урядовий проект — це реакція на певні прецеденти, за якими нівелюється зміст забезпечення позову, а спір вирішується дочасно.
Але зазвичай процедура розгляду альтернативних законопроектів включає в себе пояснення різниці між ними. Тож, природно, у членів комітету виникло питання, чим дані проекти відрізняються. Але виявилося, що вони нічим не відрізняються від слова «зовсім».
Народний депутат Сергій Власенко прокоментував цих законодавчих близнюків таким чином: «Для Уряду це шизофренія — подавати такий самий законопроект і говорити, що він альтернативний. На моїй пам’яті це вперше. Хоч би слово потрібно було змінити». Загалом ідею проекту С.Власенко підтримав: «Я теж проти того, щоб з майном щось робили до вироку суду, крім арешту. Але цей проект — утілення «магії простих рішень». А що ми будемо робити, до прикладу, з безхазяйним майном? Право значно ширше, ніж ця проста конструкція».
На це Є.Горовець відповів: «Я розумію конотацію щодо простих рішень. Ідеться про ті рішення, які виглядають красиво, а по факту не працюють. Але наш проект реально діє. Тут усі нападають на Мін’юст. Саме до нас весь час приходять пікетувальники з вимогами». Також заступник міністра не знехтував можливістю побідкатися, що такі зміни доводиться приймати через «поганих суддів», які приймають рішення не так, як мали б.
Народний депутат Сергій Демченко на це зауважив, що годі валити все на «поганих» суддів. Аби судова влада діяла, до неї повинна бути хоч якась повага.
Після обговорень народні депутати вирішили зачекати з підтримкою законопроектів-близнюків і передали їх на розгляд підкомітету з питань конституційності.
Утім, усе це нагадує біг на місці. У такому стані перебувають сьогодні і судова влада, і самі депутати із законодавчими ініціативами. Сили витрачаються, організм загартовується, біг виснажує. Але фініш так само далеко, бо бігова доріжка все ще на страті «безхмарного майбутнього», яке так жорстоко жертвує і минулим, і теперішнім.