Пригоди Електроніка
Як подолати найглибшу енергетичну кризу, в яку скочується Україна
Сьогодні світ стоїть на порозі четвертої технологічної революції, яка вчергове може кардинально змінити уклад нашого життя і навіть саму людину. Основу таких змін може становити розвиток відновлювальної енергетики, в основі якого лежить розвиток та використання водневих технологій.
Саме розвиток енергетики має вирішальний вплив на стан економіки в державі та рівень життя населення. Метою соціальної держави, якою відповідно до Конституції є Україна, має бути забезпечення умов для зростання добробуту громадян. Однією з найважливіших складових добробуту в цивілізованих державах є забезпечення громадян і компаній необхідними енергоресурсами.
Що ж відбувається в даній галузі на даний час? «В Україні значно збільшилось споживання електроенергії», «Хто спровокував кризу в електроенергетиці України?», «Україна просить про ескалацію напруги та збільшила поставки електроенергії в країну» — це лише маленька частка заголовків із засобів масової інформації, що визвали ажіотаж у більшості населення країни упродовж січня-лютого 2021 року.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг попереджає: щоденне зменшення запасів вугілля загрожує стабільній роботі енергоблоків ТЕС. Це може спровокувати виникнення загальносистемної аварії в об’єднаній енергосистемі України і введення в дію графіків аварійного припинення електропостачання споживачів.
Аналізуючи ситуацію, що склалася, фахівці сходяться в одній думці, що на даний час Україна опинилась в ситуації найглибшої енергетичної кризи з моменту незалежності. Щоб зрозуміти що сталося треба усвідомити, що на разі більшу частину електроенергії виробляють атомні і теплові електростанції. Зменшення виробництва атомної енергії та критичне зменшення запасів вугілля на ТЕС в додаток з аварійними ремонтами і призвело до такої ситуації.
Викликає подив такий стан справ, оскільки ще півроку назад ті ж самі ЗМІ публікували кардинально протилежні заголовки в яких висвітлювались досягнення в галузі енергетики, повне забезпечення енергоносіями для успішного завершення опалювального сезону та колосальні можливості у розвитку відновлювальної електроенергетики.
Розуміючи це, виникають питання: чи була прогнозованою енергетична криза, чи є якась енергетична стратегія в державі та чи спроможна країна впоратись з тенденціями, що виникнуть у майбутньому?
В Україні залишається чинною «Енергетична стратегія України до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність», що затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів №605-р від 18 серпня 2017 року. На мій погляд зазначений документ є застарілим, не враховує зміну пріоритетів, які відбулись останніми роками в усьому світі та навіть не відображає вже проголошеним урядовцями тенденціям до розвитку ринку електроенергетики.
Так, 11.12.2019 Європейська комісія ухвалила комюніке "Європейський зелений курс" – програму дій, мета якої — зменшити викиди СО2 на 50—55% у 2030 р. та зробити Європу першим «кліматично нейтральним» континентом до 2050 року. Дорожня карта передбачає цілий комплекс заходів щодо підвищення ефективного використання енергоресурсів, переходу до «чистої» циркулярної економіки, зменшення забруднення та запобігання змінам клімату. Все це сприятиме покращенню якості життя людей та екології. Україна оголосила про приєднання до цієї угоди і підтримку зазначеного європейського курсу.
Незважаючи на те що пройшов понад рік з моменту ухвалення вказаного комюніке та підтвердження приєднання до нього нашої держави окрім публічних виступів, дієвих заходів щодо запровадження механізмів реалізації вказаного курсу до цього часу не розроблено.
Однією з ключових ідей «зеленого курсу» є активне запровадження відновлювальної енергетики ключову роль в якому відіграє розвиток водневих технологій, що повинно докорінно змінити структуру розвитку економіки кожної країни. Провідні країни Європи обговорюють стратегію розвитку вказаного напряму на рівні президента Франції та канцлера Німеччини. Саме ці країни взяли пальму першості в розвитку водневих технологій. Ними вже запроваджено відповідні стратегії та виділено вже понад 16 млрд євро для реалізації водневих проектів.
За прогнозами інвестбанку Goldman Sachs, ринок «зеленого» водню в Європі до 2050 року буде оцінюватись у 2,2 трлн євро на рік. За оцінками Bank of America обсяг глобальних інвестицій в інфраструктуру, пов’язаних з воднем, сягне 11 трлн доларів до 2050 року.
Великі сподівання у розвитку відновлювальної енергетики покладаються і на Україну. З урахуванням географічного розташування, для реалізації зазначених цілей виходом став активний розвиток відновлювальної енергетики, де особлива роль відведена енергії сонця та вітру. До речі, за підрахунками фахівців, за потенціалом можливості розвитку відновлювальної енергетики Україна — друга в Європі після Великої Британії.
Завдяки пільговим умовам та введення так званого «зеленого» тарифу в Україні за останні роки значно збільшилась кількість вітрових та сонячних електростанцій, які уже ввійшли у повсякденний побут і не викликають шаленого здивування, як це було років 5—7 тому. Вказаний тариф характеризується тим, що для електричної енергії з відновлювальних джерел він зафіксований у часі та прив’язаний до курсу євро.
Проте, на даний час знаходиться багато скептиків, що критично оцінюють зазначені заходи і говорять про економічні прорахунки. Мовляв, країна споруджує поновлювані об'єкти з найдорожчою в Європі електроенергією, щоб потім їх відключати та ще й виплачувати «зеленим» відповідні компенсації. Цілком закономірно, що подібні цінові перекоси викликали хвилю громадського неприйняття «зеленої» енергетики в Україні. У свою чергу, знаходячи винними чомусь розвиток технологій, проте зовсім не надаючи оцінку чиновницький прорахункам і здатності останніми до прогнозування результату.
Насправді, модель розвитку відновлювальної енергетики у нашій країні не відрізняється від інших країнах. Цілком закономірно, що вітряні та сонячні станції відрізняються вкрай нестабільним виробленням електрики через природні процеси. Сонце не може світити однаково протягом 24 год. на день цілий рік, так само як вітер не дує щодня з однаковою силою. Стає зрозумілим, що відновлювану енергетику можна ефективно розвивати тільки у комплексі зі збалансованим і оптимальним розвитком енергосистеми в цілому. Як це і відбувається в більшості своїй в ринково розвинених країнах.
Саме тому фахівці вважають, що при існуючій інфраструктурі та географічному положенні в Україні повинно ефективною запрацювати модель комплексного розвитку енергетики, в основі якої лежатимуть водневі технології. Основна ідея якої полягає у тому, що енергія сонця та вітру повинна використовуватись для виробництва і зберігання водню на ті періоди, коли відновлювальні джерела не в змозі її виробляти у достатній кількості. Такі періоди виникають в темний час доби або безвітряну погоду, або у так звані пікові навантаження на енергосистему — вранці та ввечері. Тоді починає діяти воднева платформа, яка балансує енергозбереження, і тим самим перетворює змінні джерела енергії на постійні.
Не вдаючись до хімічних та фізичних процесів, що відбуваються при вказаній моделі, можна констатувати, що перевагою водню є його екологічність. Адже в результаті його генерації утворюється звичайна вода, яку можна використовувати в господарських цілях та навіть пити. Не дарма водневу енергетику відносять до зеленої, відновлюваної та соціально відповідальної.
Насправді ж її можна вважати просто ще одним природнім станом води або ж так званим новим енергетичним кругообігом води в природі: з води — в енергію і знову до води. Окрім цього, важливо розуміти що розвиток цієї технології фактично дорівнює розвитку абсолютно нової галузі в економіці країни, що безумовно є великим знаком «+».
Вказані технології досить успішно вже використовуються в Японії, Канаді, Німеччині, Франції, Норвегії, Данії та інш.
Не зважаючи на світові тенденції, в Україні на даний час відсутня державна стратегія розвитку зазначеної галузі. Питання виробництва та використання «водневої» енергетики законодавчо не врегульоване. За оцінками спеціалістів, для того щоб розпочати цей процес на початковому етапі необхідно внести зміни щонайменше до 6 законів на основі яких функціонує енергетична галузь, розробити та затвердити відповідні нормативно правові акти, підготувати зміни та доповнення принаймі до 50 технічних регламентів і нормативів.
Звичайно, на даний час освоєння потенціалу водневої енергетики на світовому рівні тільки починається. Тому Україна досі має відносно рівні стартові умови з іншими країнами. Дуже важливо аби процеси впровадження новітніх технологій відновлювальної енергетики відбувалися якомога динамічніше для того щоб теоретичний потенціал нашої країни швидко перетворився на якісний результат.
І тут не зайвим буде застосувати вже існуючий досвід інших країн. Сподіватимемося, що чиновницький апарат, який буде долучений до реалізації зазначених проектів, зробить вірні висновки з попередніх етапів розвитку енергетичної галузі, що дозволить Україні увійти до нового покоління розвинених високотехнологічних країн.