Неправосудність у часі
Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми. Такий висновок зробив ВС в постанові №0306/7567/12, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
13 січня 2021 року м.Київ №0306/7567/12
Велика палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді — КНЯЗЄВА В. С.,
судді-доповідача: ЛОБОЙКА Л. М.,
суддів: АНЦУПОВОЇ Т.О., БРИТАНЧУКА В.В., ВЛАСОВА Ю.Л., ГРИГОР’ЄВОЇ І.В., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЄЛЕНІНОЇ Ж.М., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КАТЕРИНЧУК Л.Й., ПІЛЬКОВА К.М., ПРОКОПЕНКА О.Б., ПРОРОКА В.В., РОГАЧ Л.І., СИТНІК О.М., СІМОНЕНКО В.М., ТКАЧА І.В., ШТЕЛИК С.П. —
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28.03.2018 про закриття кримінального провадження щодо Особа 1, Інформація 1, уродженця с. Хлівчани Сокальського району Львівської області, який проживає за Адресою 1, котрий обвинувачувався за ст.375 Кримінального кодексу.
Зміст оскаржених рішень і обставини, встановлені судами
1. За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25.05.2015 Особу 1 засуджено:
— за ч.3 ст.368 КК (у редакції закону від 7.04.2011) — до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з відправленням правосуддя, на строк 3 роки та з позбавленням на підставі ст.54 цього кодексу 2-го кваліфікаційного класу судді;
— за ч.2 ст.375 КК (у редакції закону від 5.04.2001) — до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 1 визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з відправленням правосуддя, на строк 3 роки та з позбавленням на підставі ст.54 КК 2-го кваліфікаційного класу судді.
На підставі ст.75 КК Особу 1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов’язки, передбачені пп.2—4 ч.1 ст.76 зазначеного кодексу.
Цим же вироком Особу 1 виправдано за ч.2 ст.3692 КК.
2. Особа 1, обіймаючи посаду судді Червоноградського міського суду Львівської області, маючи статус представника судової влади та службової особи, яка займає відповідальне становище, грубо порушуючи вимоги стст.2, 54 закону «Про судоустрій і статус суддів» та присягу судді, впродовж 4—31.05.2012 вимагав та одержав хабара і постановив завідомо неправосудне рішення за обставин, детально викладених у вироку.
3. Як установив суд, 28.04.2012 суддя Особа 1 отримав для розгляду справу №1327/2275/2012 щодо Особи 2 за ст.162 Кодексу про адміністративні правопорушення (порушення правил про валютні операції). Надалі 4.05.2012 у приміщенні згаданого суду він висловив Особі 2 вимогу передати $900 за прийняття в зазначеній справі рішення про накладення мінімального за розміром стягнення у вигляді штрафу, конфіскацію в дохід держави лише частини коштів, що були предметом правопорушення, у сумі $100 та 800 грн. і повернення решти вилучених грошей — $1470 та 5130 грн.
Виконуючи протиправну вимогу Особи 1, Особа 2 8.05.2012, приблизно о 10 год., у приміщенні суду передав, а засуджений одержав хабара у зазначеному розмірі.
10.05.2012, о 13 год., Особа 1 висловив Особі 2 вимогу додатково передати $300 за прийняття раніше обумовленого рішення. 11.05.2012 о 17.31 у приміщенні суду Особа 2 передав кошти Особі 1.
На виконання протиправної домовленості з Особою 2 за отриману винагороду Особа 1 із корисливих мотивів виніс завідомо неправосудну постанову, датовану 4.05.2012, про притягнення Особи 2 до адміністративної відповідальності за ст.162 КпАП і вручив йому копію рішення 17.05.2012.
Приймаючи згадану постанову, Особа 1 умисно грубо порушив вимоги стст.245, 249, 268, 277, 279, 280, 283, 285 КпАП, оскільки судового засідання не проводив, відкритого розгляду справи не здійснював, доказів не досліджував, а рішення постановив за відсутності Особи 2. Цим самим Особа 1 позбавив останнього права на справедливий, публічний та об’єктивний розгляд справи незалежним та неупередженим судом упродовж встановленого законом строку, зокрема права знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою, оскаржити прийняте рішення. За змістом винесена засудженим постанова ґрунтувалася на умисному очевидно неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки всупереч прямим безальтернативним приписам ст.162 КпАП про конфіскацію всіх валютних цінностей, що виступали предметом правопорушення, передбачала конфіскацію в Особи 2 лише частини вилучених у нього коштів — $100 і 800 грн. та повернення решти у сумі $1470 і 5130 грн.
4. Апеляційний суд Волинської області 22.01.2016 скасував вирок місцевого суду в частині застосування заходу примусу і постановив у цій частині свій вирок, яким призначив Особі 1 покарання: за ч.3 ст.368 КК і на підставі ст.70 цього кодексу за сукупністю злочинів — аналогічне призначеному місцевим судом, а за ч.2 ст.375 КК із застосуванням ст.69 цього кодексу — у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ст.75 КК суд апеляційної інстанції звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і поклав на нього виконання обов’язків, передбачених пп.2—4 ч.1 ст.76 цього кодексу.
Апеляційний суд також виключив з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання на кваліфікуючу ознаку злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК, — вимагання хабара.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5.07.2016 вирок Апеляційного суду Волинської області від 22.01.2016 у частині засудження Особи 1 за ч.2 ст.375 КК скасовано і направлено справу в цій частині на новий апеляційний розгляд. В іншій частині вирок змінено шляхом виключення рішення про визначення Особа 1 остаточного покарання на підставі ст.70 цього кодексу за сукупністю злочинів та ухвалено вважати його засудженим за ч.3 ст.368 КК.
6. За результатами нового апеляційного розгляду Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 28.03.2018 скасував вирок Ковельського міськрайонного суду від 25.05.2015 у частині засудження Особи 1 за ч.2 ст.375 КК і закрив кримінальну справу на підставі п.2 ч.1 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу 1960 р. за відсутністю в його діях складу злочину.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що постанова Особи 1 про притягнення Особи 2 до адміністративної відповідальності не переглядалася судом вищого рівня, не скасована та є чинною. За викладеними в ухвалі висновками суду, оцінка за результатами розгляду кримінальної справи як неправосудного судового рішення, прийнятого в межах іншого провадження, означатиме перевірку його законності й обґрунтованості в позапроцесуальний спосіб, що є несумісним з гарантованою ст.124 Конституції презумпцією законної сили нескасованого судового рішення і становитиме неправомірне втручання у незалежність судової влади.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
7. У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду від 28.03.2018 і направлення справи на новий апеляційний розгляд з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильного застосування кримінального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги, сторона обвинувачення зазначає, що скасування рішення судом вищого рівня не завжди має визнаватися умовою притягнення судді до кримінальної відповідальності за ст.375 КК. На переконання прокурора, у разі очевидного грубого порушення визначеної законом процедури судового розгляду, явно неправильного застосування норм матеріального права, у сукупності з фактами особистої заінтересованості судді в результатах справи й одержанням хабара, нескасування рішення в установленому процесуальним законом порядку не повинно перешкоджати кримінально-правовому визнанню його завідомо неправосудним.
8. У судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу.
Підстави передання справи на розгляд ВП ВС
9. За викладеними в ухвалі від 3.10.2019 висновками ККС, підставою для передання справи на розгляд Великої палати є виключна правова проблема, розв’язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
ККС як виключну правову проблему окреслив необхідність вирішення питання, чи може і за яких умов бути визнане неправосудним у розумінні ст.375 КК судове рішення, що не було скасоване в порядку, встановленому процесуальним законом.
Мотиви рішення ВП
10. Виходячи зі змісту ч.5 ст.4341 КПК, ВП у разі передання кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі.
11. Однак рішенням Конституційного Суду від 11.06.2020 №7-р/2020 ст.375 КК визнано неконституційною, оскільки вона суперечить ч.1 ст.8, чч.1, 2 ст.126, ч.1, п.9 ч.2 ст.129 Конституції.
12. Мотивуючи прийняте рішення, найвищий орган конституційної юрисдикції наголосив на тому, що зазначена норма кримінального права не встановлює об’єктивних критеріїв визнання судового акта неправосудним, а також не розкриває змісту такої суб’єктивної ознаки злочину, як вчинення суддею відповідних дій завідомо. Зазначене, на переконання КС, уможливлює неоднозначне розуміння змісту складу злочину, що є несумісним з вимогами ясності, передбачуваності закону та юридичної визначеності як елемента принципу верховенства права. Нечіткість диспозиції ст.375 КК створює ризик зловживань з боку правоохоронних органів у вигляді протиправного впливу на суддів шляхом їх кримінального переслідування за реалізацію своїх повноважень щодо здійснення правосуддя, що нівелює конституційний принцип незалежності судової влади.
У контексті презумпції законної сили нескасованих судових актів, засади їх обов’язковості і заборони перегляду за межами встановлених законом апеляційної та касаційної процедур КС висловився про неприпустимість оцінювання рішень суду органами досудового розслідування і прокуратури під час вчинення ними дій, наслідком яких може стати притягнення суддів до кримінальної відповідальності.
13. Орган конституційної юрисдикції відтермінував на шість місяців втрату чинності цією статтею для приведення законодавцем установленого нею нормативного регулювання у відповідність з Основним Законом, чого Верховною Радою зроблено не було.
14. Таким чином, прийняття рішення за результатами перегляду кримінальної справи щодо Особи 1 у касаційному порядку потребує розв’язання питання про чинність у часі кримінального закону, який зазнав змін на підставі рішення КС.
15. За загальним правилом, закріпленим у ч.2 ст.4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності.
16. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності.
17. Зазначений підхід закріплено у ч.1 ст.58 Конституції, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що пом’якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну дію в часі.
Зміст цієї конституційно-правової норми деталізовано у ст.5 КК. Згідно із ч.1 цієї статті закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили діяння до набрання законом чинності.
18. На відміну від ст.284 чинного КПК, ст.6 КПК 1960 р., за правилами якого здійснюється провадження щодо Особа 1, не передбачає скасування злочинності діяння як самостійну підставу для закриття кримінальної справи.
19. Разом з тим втрата чинності нормою «Особливої частини» КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Викладене свідчить про відсутність у діянні складу злочину, що тягне за собою закриття кримінальної справи відповідно до п.2 ч.1 ст.6 КПК 1960 р.
20. Юридичних наслідків визнання КС кримінально-правової норми неконституційною, які би були підставою для прийняття процесуальних рішень під час розгляду справи судами першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, ні КПК, ні КПК 1960 р. окремо не регламентують.
21. Водночас діяння, що є злочинами, та відповідальність за них, як унормовано п.22 ч.1 ст.92 Конституції, визначаються виключно законами України.
22. Підставою кримінальної відповідальності згідно із ч.1 ст.2 КК є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом.
23. За визначенням, закріпленим у ч.1 ст.11 КК, злочином є передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
24. Таким чином, особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК.
25. Визнання КС неконституційними законів, інших актів або їх окремих положень відповідно до ч.2 ст.152 Конституції, ст.91 закону «Про Конституційний Суд України» тягне за собою втрату цими нормативними актами чинності з дня ухвалення рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
26. Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні.
Відтак дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв’язку з прийняттям КС рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність.
27. На користь висновку про ретроспективну дію рішень КС, якими констатовано невідповідність Основному Закону положень КК щодо криміналізації певних дій або бездіяльності, свідчить і зміст п.1 ч.3 ст.459 КПК. Згідно з цією нормою процесуального права встановлення неконституційності закону, застосованого судом при вирішенні справи, визнається виключною обставиною і підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку екстраординарного провадження. На цій підставі може бути перевірено і скасовано обвинувальний вирок про засудження особи за діяння, скоєні в період чинності зазначеного вище закону, а також ухвалу, постанову судів апеляційної та касаційної інстанцій, винесені до прийняття КС відповідного рішення.
28. З огляду на викладене в означеному випадку положення п.2 ч.1 ст.6 КПК 1960 р. підлягають застосуванню за аналогією із ситуацією, коли б діяння, поставлене особі за провину, було декриміналізоване законодавцем.
29. У зв’язку з втратою чинності ст.375 КК відпали необхідність і доцільність вирішення питання про наявність чи відсутність у діях Особи 1 на час скоєння інкримінованого йому діяння складу злочину, передбаченого цією статтею, а також формування правових висновків щодо її застосування. З урахуванням зазначеного ВП не розглядала поставленої перед нею виключної правової проблеми і не перевіряла по суті доводів касаційної скарги, зміст яких зводився до існування підстав для застосування цієї кримінально-правової норми на час винесення оскаржуваної ухвали.
30. ВП погоджується з рішенням апеляційного суду про закриття кримінальної справи щодо Особи 1 на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК 1960 р., оскільки висновок про відсутність у його діях складу злочину з огляду на ретроспективність юридичних наслідків декриміналізації відповідає засаді законності.
31. На підставі викладеного ВП уважає, що касаційну скаргу прокурора Волинської області необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду — без змін.
Керуючись стст.6, 395—398 КПК 1960 р., п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» КПК, ВП ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 28.03.2018 щодо Особи 1 залишити без змін.
Касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області залишити без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.