Підозріле працевлаштування

Штучне запліднення не може бути підставою для відмови у страхових виплатах

У Страсбурзі державу покарали за дискримінацію за ознакою статі та способом запліднення. А також висловили стурбованість через підтекст дій та рішень влади, яка наче натякала, що під час вагітності жінка не повинна працювати чи шукати роботу.

Не знав навіть гінеколог

Справа, яка цього разу дійшла до Страсбурга, стосувалася штучного запліднення. Розпочалося все з того, що Кристина Юрчич скористалася процедурою in vitro. Через 10 днів після цього вона уклала трудовий договір із приватною компанією. Штаб-квартира тієї фірми розташовувалася за 360 км від місця проживання жінки.

Після спливу трьох тижнів К.Юрчич дізналася про свою вагітність. Її самопочуття погіршилося через токсикоз. Вона відразу звернулася до фонду медичного страхування із запитом про надання лікарняного.

Одначе згодом офіс хорватської лікарняної каси ініціював перевірку стану медичного страхування К.Юрчич. У результаті їй відмовили в реєстрації як застрахованого працівника та компенсації заробітної плати через відпустку у зв’язку з хворобою.

Жінка подала апеляцію на таке рішення. Свою позицію вона підтвердила довідкою від гінеколога, який підтвердив, що в момент прийняття на роботу К.Юрчич не могла знати про успішність проведеної процедури. Утім, боротьба з фондом закінчилася тим, що виплат вона так і не отримала. Страховик назвав працевлаштування К.Юрчич фіктивним.

Отож у пошуках правди жінка пішла до Вищого адміністративного суду. Вона вимагала визнати дії фонду такими, що дискримінують її як жінку, котра вдалася до in vitro.

Феміда стала на бік фонду. Суд також зазначив, що на момент працевлаштування жінка не була придатною для роботи. До того ж усі її дії, на думку суду, свідчать про фіктивність трудового договору, який вона уклала заради виплат. Скаргу ж щодо дискримінації суд визнав необґрунтованою, адже відмова ніяк не стосувалась її статі чи вагітності.

У Конституційному суді К.Юрчич чекало таке ж рішення. Крім того, там додали, що в стані вагітності вона не могла їздити на роботу за 360 км від місця офіційного проживання.

Систему не обдуриш

У зверненні в Страсбург К.Юрчич стверджувала, що зазнала дискримінації як за ознакою статі, так і на основі розкриття інформації про медичну процедуру, яку їй довелося пройти, щоб завагітніти. Вона стверджувала, що під час працевлаштування в неї не було можливості перевірити, чи було запліднення успішним. Ухвалення державою рішення, що в той момент вона не могла працювати, і є дискримінацією.

На її думку, суд ніколи б не прийшов до такого висновку відносно жінки, яка завагітніла природним шляхом. Окрім того, заявниця стверджувала, що національне законодавство дає вагітним жінкам можливість працевлаштовуватись і що фонд не мав ніяких правових підстав для того, щоб не визнавати укладеного нею трудового договору.

Уряд же наполягав, що з нею поводилися так само, як і з іншими вагітними, які прагнули отримати матеріальну вигоду від державної системи медичного страхування шляхом укладення фіктивних трудових договорів. Представники країни пояснили, що, на відміну від безробітних громадянок, працюючі вагітні жінки мають право на компенсацію у зв’язку з ускладненнями, пов’язаними з вагітністю. Компенсація виплачується не з кишені роботодавця, а з бюджетного гаманця.

До того ж урядовці підтверджували свою позицію численними рішеннями хорватських судів і наполягали на законності мети не допустити «обману системи страхових виплат». Мовляв, заявниця уклала трудовий договір, хоча лікарі рекомендували відпочити після проведеної процедури. Про фіктивність договору, на думку урядовців, свідчить і місце працевлаштування — за 360 км від міста, де вона офіційно зареєстрована.

Крім того, жодної упередженості стосовно неї не було, оскільки за К.Юрчич зберігалися всі виплати, на які мали право інші жінки, за винятком оплати відпустки через ускладнення, пов’язані з вагітністю.

Що стурбувало Євросуд

Європейський суд з прав людини оцінив аргумент уряду, що заявниця не могла виконувати трудові функції на момент укладення договору з огляду віддаленість місця роботи та загрозу для здоров’я через постійні переїзди. Він зауважив: навіть якщо присутність працівника на робочому місці є попередньою умовою для виконання трудового договору, захист, який надається жінці під час вагітності, не може залежати від того, перебуває вона на робочому місці чи ні.

Також ЄСПЛ відмітив: хорватські суди обмежилися висновком, що через штучне запліднення та рекомендацію лікаря відпочити кілька днів К.Юрчич не була здатна виконувати свої трудові обов’язки. Тобто суди фактично заявили, що вона повинна утриматися від виконання роботи до моменту підтвердження вагітності. На думку Суду, такі висновки суперечать нормам не тільки міжнародного, а й національного права. Адже вказані дії можуть бути рівнозначними відмовлянню від роботи через можливу вагітність. Цих фактів достатньо, щоб зробити висновок, що заявниця зазнала дискримінації за ознакою статі.

Євросуд також звернув увагу на те, що, коли жінка приступала до роботи, вона точно не знала, чи було запліднення успішним. Тим більше вона не могла знати про погіршення здоров’я, спричинене вагітністю.

Крім того, відповідно до хорватських та міжнародних норм запитувати інформацію про штучне запліднення та вагітність заборонено. ЄСПЛ також уважає, що запитання в будь-якій формі під час прийняття на роботу про теперішній стан, про плани завагітніти чи піти в декретну відпустку явно свідчать про пряму дискримінацію за ознакою статі. Влада країни також ніколи не намагалася підтвердити факт фіктивності трудових відносин.

Також у Страсбурзі не могли не висловити стурбованості підтекстом висновку, зробленого Хорватією. Мовляв, жінки не повинні працювати чи шукати роботу під час вагітності. Подібні тенденції, на думку Суду, є перешкодою для досягнення справжньої гендерної рівності.

ЄСПЛ наголосив, що відмова в прийомі на роботу чи в призначенні страхових виплат, пов’язаних із вагітністю та супутніми хворобами, є прямою дискримінацією. Подібні рішення можуть свідчити тільки про фінансовий інтерес держави.

Суд переконаний, що відмінність у ставленні, якого зазнала жінка, котра завагітніла за допомогою штучного запліднення, є об’єктивно невиправданим.

Відповідно, у рішенні від 4.02.2021 у справі «Jurčić v. Croatia» державу було визнано винною в порушенні ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Хорватію зобов’язали виплатити заявниці €7500 як компенсацію за моральну шкоду та покрити €1150 судових витрат.