Доведено адвокатурою

Лише готовність і здатність виконувати закон забезпечує успішність будь-якої реформи

Члени Ради адвокатів Закарпатської області горою стали на захист професійної спільноти від непродуманих законодавчих ініціатив.

Хоча майже всі реформи, започатковані в Україні останнім часом, закінчуються провалом, нова влада завзято береться за нові покращення. Утім, із правила є приємний виняток. Це закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який довів на практиці ефективність обраної моделі регулювання.

Євровектор передусім!

Про це мало хто знає, але Україна чекала нового закону про адвокатуру з 1995 року. Якщо говорити точніше, то наші чиновники не виконували взятих на себе зобов’язань у цій частині близько 17 років. Адже створення Національної асоціації адвокатів України як професійного самоврядного інституту було чи не останнім із нереалізованих зобов’язань України, що випливало із членства в Раді Європи.

Нагадаємо, що євроінтеграція для колишньої радянської республіки формально почалася 14.07.92, коли Україна подала заявку на вступ до Ради Європи. Тоді Комітет міністрів РЄ доручив Парламентській асамблеї підготувати відповідно до положень статутної резолюції висновок із цього приводу. І такий документ був розроблений. Його ухвалили за три роки (висновок ПАРЄ від 26.09.95 №190(1995) щодо заявки України на вступ до РЄ). Пункт 11 цього висновку містив обіцянку, що «статус правничої професії буде захищено законом та буде засновано професійну асоціацію адвокатів».

Як відомо, це було реалізовано в законі «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який набрав чинності 15.08.2012.

Прикметно, що розроблення проекту цього законодавчого акта свого часу проходило під пильним наглядом євроекспертів. Адже, крім традиційного громадського фахового обговорення на національному рівні, процес підготовки проекту включав залучення експертів Венеціанської комісії. У жовтні 2011 року вона дала свій висновок із зауваженнями, які були проаналізовані та переважно враховані розробниками. З урахуванням часу, що минув, цікаво, що деякі із застережень на практиці не підтвердилися.

Деталі зайві, а повноважень замало

Так, головним зауваженням ВК був надто великий обсяг проекту та надмірна деталізація норм. Через це, уважали в Європі, «існує ризик того, що він (закон) буде занадто негнучким у застосуванні, ігноруватиме змінний людський фактор у кожному конкретному випадку. Такі детальні положення можуть потребувати частих змін. Було б краще, якщо б детальні положення могла регулювати сама адвокатура, замість того щоб просити парламент кожного разу вносити зміни до закону».

Але з моменту ухвалення й дотепер до цього акта внесено лише 8 змін. Причому вони не стільки пов’язані з регулюванням адвокатської діяльності, скільки викликані потребою уточнення окремих норм через унесення змін до інших законодавчих актів. І це доволі яскраво характеризує якість профільного закону.

Для порівняння, закон про прокуратуру 2015 року зазнав 24 модифікації через зміни і рішення Конституційного Суду. До закону «Про судоустрій і статус суддів» зразка 2010 року внесено 39 змін, а також ухвалено 14 рішень і тлумачень від КС. А чинний закон 2016 року вже зазнав 8 змін. Також КС тричі ухвалював рішення щодо визнання неконституційними його окремих положень. Навіть до закону «Про нотаріат», який є «ровесником» нашого профільного законодавчого акта, зміни вносилися 35 разів. А кількість змін до процесуальних кодексів взагалі не піддається оцінці.

Наведене свідчить, що ВК все ж помилилася у частині своїх прогнозів. Бо Україна отримала юридично виважений нормативний акт, що закріпив правові засади організації і діяльності адвокатури та провадження адвокатської діяльності в Україні.

Незалежність через самодостатність

Не можна заперечувати того факту, що з прийняттям у 2012 році закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Україна забезпечила практичну реалізацію конституційної гарантії права кожного на професійну правничу допомогу (ст.59 Основного Закону). А з метою дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів було створене професійне самоврядування. Аби реалізувати ці завдання, всіх адвокатів об’єднали у Національну асоціацію адвокатів України.

Сьогодні адвокатура є маленькою країною професіоналів із 47000 громадян, власними парламентом, судами і бюджетом. У чинному законі закладена модель саморегулівного інституту, що не потребує допомоги від держави.

Умовно можна сказати, що НААУ, до якої входять усі без винятку адвокати України, має:

• законодавчу, виконавчу владу та місцеве самоврядування — з’їзд адвокатів, Раду адвокатів України, ради адвокатів у всіх регіонах;

• квазісудові органи — дисциплінарні палати КДКА регіонів та Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури;

• «податкову» систему — щорічні внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування.

Набувши доступ до професії через систему іспитів та стажування, адвокати отримують не лише певні гарантії (адвокатська таємниця, адвокатський запит, особливий порядок обшуків тощо), але й додаткові зобов’язання та обмеження (Правила адвокатської етики, обов’язок підвищувати кваліфікацію).

Тож органи адвокатського самоврядування сьогодні фактично є суб’єктами владних повноважень стосовно членів спільноти (спори, які виникають, розглядаються в адміністративних судах так само, як і з державними органами). Завдяки цьому забезпечується незалежність інституту адвокатури від держави, зокрема органів, які виступають у суді процесуальними опонентами (прокуратура, слідчі органи).

Провалене одержавлення

З приходом до влади Петра Порошенка розпочалися реформи судової системи та суміжних інститутів. Напрям перетворень визначався бажанням Президента замкнути на собі державні структури, зробити їх ручними.

Після Феміди (коли Верховний Суд з кадрових міркувань утратив у своїй назві Україну) та обвинувачів у післямайданного гаранта взялися за адвокатуру. Президент вніс до Верховної Ради сумнозвісний проект №9055. Його почали розхвалювати на різноманітних заходах через підконтрольні Адміністрації Президента громадські організації. Напевне, їх провідники розраховували на посади в оновленій адвокатурі після ухвалення закону.

Але не все сталося, як гадалося. Бо професійна спільнота, з якою навіть не вважали за доцільне порадитися, повстала проти нав’язаної моделі реформування.

І опір цій ініціативі розпочався саме на Закарпатті. Майже відразу ми оприлюднили розлогий аналіз законопроекту, провели термінове засідання РАЗО, а також круглий стіл у столиці, де дали оцінку світовим стандартам незалежної адвокатури. Крім того, засідання РАУ, присвячене цій проблемі, відбулося також на Закарпатті, у с.Поляна. Тоді ми закликали керівництво НААУ висловити парламентарям категоричну позицію щодо неприпустимості прийняття законопроекту №9055.

Більшість адвокатів уважала, що документ є загрозою незалежності інституту. Адже суть цього закону — підпорядкувати П.Порошенку адвокатуру, переділити її та взяти під контроль її органи, сформувати адвокатську квоту у Вищій раді правосуддя і цим посилити його вплив на судову систему.

Апофеозом реформаторських кроків можна вважати статті, якими законодавчо врегульовувалися питання проведення різних заходів: з’їздів, зборів, конференцій, кворуму, вибори керівних органів, розмежування компетенції структурних підрозділів органів самоврядування, бюджету адвокатури тощо. Було запропоноване таке регулювання, яким створювалася ще одна державна структура — адвокатура.

Це — вітчизняне ноу-хау, яке не мало аналогів у цивілізованих країнах. Зараз з упевненістю можна стверджувати: якби ця модель була реалізована, української адвокатури не було б узагалі.

Зрештою, після програшу П.Порошенка на президентських виборах проект отримав статус відкликаного.

Доводити діями

Але і сьогодні адвокатам доводиться буквально щодня стикатися із втручанням у професійну діяльність і відстоювати на практиці свою незалежність. Адже представники держави, які є процесуальними опонентами, намагаються ігнорувати встановлені професійні гарантії. Тож до боротьби за права активно долучаються органи адвокатського самоврядування.

За статистичними даними, торік правоохоронні органи надіслали 170 повідомлень про обшуки та затримання адвокатів. При цьому місцеві ради адвокатів здійснили 229 виїздів на обшуки і затримання колег. 53 (!) слідчі дії сталися без повідомлення органів самоврядування, що є порушенням закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Також у 2020 році регіональні ради отримали 1532 звернення адвокатів про відмову в наданні інформації на адвокатський запит. Хоча законом прямо встановлена відповідальність як за відмову, так і за несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності. За цими фактами ради адвокатів склали 360 адміністративних протоколів. Крім цього, РАУ та регіональні РА отримали 233 звернення колег стосовно порушень інших прав.

***

Як сказав Нікколо Макіавеллі: «Немає справи, влаштування якої було б складнішим, здійснення небезпечнішим, а успіх сумнівнішим, аніж заміна старих порядків новими». Але будь-який закон, навіть той, що запроваджує порядки, близькі до ідеальних, не вартий нічого в тому випадку, коли відсутні політична воля або бажання та здатність учасників відносин забезпечувати його виконання.

Попри наявність політичної волі попередньої влади подрібнити адвокатуру на феодальні князівства, спростити доступ для професії державним службовцям й представникам репресивного апарату, НААУ все ж вдалося довести цілісність та зрілість інституту адвокатури в Україні.

Бо незалежність адвокатури від держави, яка унеможливить будь-який вплив на неї з метою використання у політичних цілях, маніпулювання в кримінальному судочинстві, рейдерстві та інших подібних намірах — це не лише питання професійного інтересу, але й гарантія розбудови України як правової держави.