Приборкання фронди
Президент ставить на ВС, іноземців та дисциплінарних інспекторів
Зазнавши поразки в бою за Конституційний Суд, глава держави вирішив здобути звитягу на фронтах боротьби за Окружний адміністративний суд м.Києва та Вищу раду правосуддя. Перший нейтралізують, обрізавши повноваження, другу — поставлять під іноземний контроль.
Надто впливовий ОАСК
Було давно зрозуміло, що ситуація з ОАСК не залишиться на довгий час у підвішеному стані. Оскільки кримінальні справи, ініційовані Національним антикорупційним бюро, наразі пробуксовують, у будівлі на вул. Банковій вирішили зайти з іншого флангу.
Згідно з проектом (№5067), який вніс Президент, з юрисдикції ОАСК заберуть усі спори щодо нормативно-правових актів центральних органів влади, починаючи від різноманітних державних комісій та закінчуючи Кабінетом Міністрів. До таких актів спеціально віднесені й «рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб’єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення».
Що стало останньою краплею, яка переповнила чашу президентського терпіння, можна тільки гадати. Але, напевне, до такого кроку підштовхнуло рішення суду щодо скасування нового українського правопису. Правий електорат метав громи та блискавки в бік «скандального» суду: посягнули на святе! Адже на розроблення «адаптованого» правопису та його просування витрачена не одна гривня, а ще більше доларів.
Та й взагалі, як виявляється, надто багато можливостей в ОАСК, аби впливати на нинішню політику влади: то проспекту поверне попередню назву, то візьметься переглядати результати конкурсу на якусь «прибуткову» посаду. До речі, за проектом, нормативні акти органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій також отримають особливий статус, зокрема в частині суб’єкта оскарження.
Щоправда, у проміжку між «скандальними» рішеннями влада чомусь не поаплодувала тому, що ОАСК фактично відмовив Голові КС Олександру Тупицькому в доступі до робочого місця. Бо не знайшлося підстав для вжиття заходів забезпечення його позову. Але то таке…
Якщо парламент підтримає Президента, то всі ключові спори з органами влади вирішуватиме Верховний Суд. Хоча не так давно Володимир Зеленський домагався скорочення його чисельності вдвічі. То що ж змінилося за рік? Хто зародив у глави держави впевненість, що на вул. Московській (sic!) та в Кловському палаці сидять більш лояльні до влади судді?
Прикметно, що в самому ОАСК доволі спокійно відреагували на цю ініціативу. Як прокоментував ЗМІ ситуацію голова суду Павло Вовк, «це абсолютно нормальний законотворчий процес. Інша річ, що така ініціатива з’явилася під певним тиском. Чиїм саме — МВФ чи підприємців, які називають себе «представниками громадянського суспільства», — точно сказати складно».
Залишимо конспірологам — конспірологічне, проте сама тенденція насторожує. Так можемо дійти й до ідеї про «маленький суд» від ще одного знаного реформатора. Бо навіщо тримати навіть ці 5000 суддів, якщо всі більш-менш чутливі спори можна передати до ВС, який вирішить їх в інтересах держави?!
Претензії на врядування
Натомість питання, кому дошкуляє ВРП, не потребує тривалого пошуку відповідей. Усе — на поверхні. Грантові організації — чи то з власного розуму, чи з підказки когось із іноземних дипломатів — таки просунули до чергового меморандуму про кредит ідею-фікс — «переформатувати» орган суддівського врядування. Мовляв, він надто вільно себе почуває, спираючись на суддівський корпус, який формує половину його складу. А хіба можна довіряти право вибору нашим людям, хай і з юридичною освітою та досвідом здійснення судочинства?!
І чомусь уже ніхто не нагадує нашим міжнародним партнерам, що саме така формула («більшість суддів, яких обирають самі судді») є постійною рекомендацією Венеціанської комісії та взагалі одним із принципів розбудови незалежного правосуддя в будь-якій країні. Проте Україну чомусь усіляко хочуть унести до переліку винятків.
Тож знову на обрії з’явилася примара комісії з доброчесності, хоч і під іншою назвою — етична рада. Їй глава держави, на виконання меморандуму з МВФ та заяви місії, що недавно перевіряла «домашнє завдання» нашої влади, пропонує доручити контроль за доброчесністю нинішнього та майбутнього складу ВРП (проект №5068).
Крім назви, змінився і строк, на який обиратимуть членів ЕР, — 6 років. Причому окремо передбачено, що й фінансувати діяльність ради, з її секретаріатом (!) включно, можна за грантові кошти. І хоч у складі ЕР будуть 3 представники, яких обере Рада суддів, як і раніше, їхні голоси майже нічого не важитимуть: доки 3 міжнародні експерти одностайно не підтримають кандидата в члени ВРП, він не пройде далі.
«Якщо «експерти» будуть нав’язувати своє бачення формування ВРП, ми не зможемо говорити про конституційні основи правосуддя», — ще півроку тому наголосив у інтерв’ю «ЗіБ» член ВРП Павло Гречківський. Але вони не тільки нав’язуватимуть думку щодо майбутнього складу ВРП, а й упродовж 3 місяців мають перевірити доброчесність теперішніх членів та, за потреби, унести подання про відсторонення від посади та наступне звільнення суб’єктом призначення.
Було б не так сумно, якби рік тому цю ж ідею В.Зеленського в реформі-2019 усі міжнародні організації не закидали камінням. Мовляв, ганьба, посягання на незалежність конституційного органу! І знову риторичне запитання: а що змінилося? Чому одні міжнародні організації не узгоджують свої поради з іншими? Чи, може, всі партнери для нас рівні, але є «рівніші»?
І якщо претензії грантових активістів ще можна пояснити боротьбою за вплив на Феміду, то важко зрозуміти, чому влада з такою легкістю готова піддатися ультиматумам. Адже ніхто цим впливом в її інтересах ділитися не стане. Натомість усі негативні наслідки доведеться долати самотужки. Ті, хто радить, ніколи не понесуть відповідальності за свої рекомендації. Хоча б тому, що вони не тактики, а стратеги.
«Слідчі» для суддів
Третя складова реформи — створення служби дисциплінарних інспекторів — не така вже й нова ідея. У 2016 році відповідну норму прописали в законі «Про Вищу раду правосуддя». Тепер служба набуде більш автономного статусу й більше повноважень, які фактично дублюватимуть функцію нинішнього члена Ради на етапі відкриття дисциплінарних справ.
Якщо сьогодні інспектор має діяти виключно в межах доручення члена ВРП, який визначений доповідачем у дисциплінарній справі, то, за президентським проектом, він стане самостійною фігурою. Скарги розподілятиме автоматизована система, а потім дисциплінарний інспектор сам проводитиме попереднє розслідування та готуватиме проекти рішень та ухвал ВРП.
Такі собі незалежні слідчі, котрих, як, напевне, сподіваються адепти такої служби, можна буде нацьковувати на неугодних суддів. І хай копають якомога глибше. До того ж дисциплінарний інспектор зможе оскаржити відмову дисциплінарної палати у відкритті провадження.
У цієї ідеї, як і в айсберга, може бути дві мети. Перша — «піарна»: розвантажити членів ВРП від рутинної перевірки навали дисциплінарних скарг, аби дати змогу зосередитися на інших повноваженнях, а в майбутньому й поглинути функції Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Друга — закамуфльована: отримати «своїх» людей в цій службі, через яких можна здобути додаткові інструменти збору компромату на суддів, а при нагоді через активістів здійняти ґвалт у пресі, що, мовляв, ВРП покриває такого-то порушника.
Яка з них виявиться більш затребуваною — покаже практика діяльності таких інспекторів. Але, вочевидь, це тільки створить напруження всередині самого конституційного органу через спори про повноваження.
Радники та їхні бенефіціари
Утім, не факт, що намагання в такий спосіб приборкати суддівську фронду матимуть успіх. Адже не секрет, що в коаліційній більшості ніколи не знайдеться 226 голосів за те, аби обміняти незалежність на пару-трійку мільярдів доларів, та ще й у кредит. Тому знадобиться підтримка інших фракцій.
Якщо обома руками й голосами за нього солідарно зі «слугами народу» виступлять так звані проєвропейці, то буде зрозуміло, хто головний бенефіціар такої реформи. Причому наші міжнародні радники навіть не намагалися впарити такі настанови п’ятому Президентові, бо він ніколи не погодився б на очевидне обмеження своєї влади. Проте тепер радо підтримає підрізання крил своєму наступнику.
Коли ж судова система потрапить у лещата між дисциплінарним органом і громадськими активістами, ніхто із суддів не наважиться наодинці проти гурту захищати закон і Конституцію. Тож єдиним реальним результатом чергової реформи стане ще більша кількість вільних кабінетів у судах.
Як зауважив голова Західного апеляційного господарського суду Борис Плотніцький, «при кожному сплеску реформаторської активності судді просять підготувати документи на відставку». Чи не це і є прихованою метою реформаторів — відбити в правників будь-яке бажання присвячувати себе служінню Феміді?