Закон і Бізнес


Нездоланні несумірності

Ухвали про забезпечення позову — прямий шлях до дисциплінарного стягнення


Члени ДП не погодилися з тим, що суддя має якусь особливу прихильність до виправдовування порушників ПДР.

№7 (1513) 13.02—19.02.2021
Ганна ГРУШКА
6340

Суддя вважав, що забезпечувати позов можна на будь-якій стадії розгляду справи, і захищав передусім інтереси позивача. Проте, як установила апеляційна інстанція, законник порушував майнові права іншого суб’єкта.


Безпідставне забезпечення

Перша дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула справу, відкриту за скаргою на дії Віталія Колядова зі Старобільського районного суду Луганської області. Серед іншого заявник звинувачував суддю в тому, що той фактично позбавив підприємство прав на подання доказів. Водночас у трьох ухвалах не було зазначено мотивів забезпечення позову.

Пізніше, у квітні минулого року, громадянин звернувся до дисциплінарного органу з проханням залишити скаргу без розгляду, а вже в цьому році надіслав нотаріально завірену заяву про відкликання скарги. Проте, оскільки за регламентом ВРП відмова від скарги не є підставою для закриття провадження, дисциплінарний орган усе ж занурився в аналіз обставин справи.

Було легко спрогнозувати, що на засідання ДП скаржник не з’явиться. Тим часом адвокат служителя Феміди вказав на незаконність скарги, що, як він стверджував, і стало підставою для прохання повернути її. Також представник судді клопотав про надання часу на підготовку заперечень, але члени ВРП, напевне, квапились із закриттям справи, бо вирішили, що 3 місяців після відкриття провадження має бути достатньо для ознайомлення.

Щоправда, члени палати знову вдалися до аналізу змісту ухвал. І не побачили обґрунтування, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання майбутнього рішення. Мовляв, з ухвал незрозуміло, із чого саме виходив суд, задовольняючи клопотання. Крім того, як з’ясувалося, служитель Феміди виніс ухвалу у справі про стягнення боргу, яка не перебувала в його провадженні.

Відзначили члени ДП і той факт, що суддя протягом 4,5 місяця не вирішив питання про об’єднання цивільних справ у одне провадження.

Усе це дало підстави для висновку (№152/1дп/15-21), що законник порушив вимогу щодо загальної справедливості судового процесу.

Спір, який нікого не цікавив

У письмових поясненнях суддя зазначав, що скаржник дійсно неодноразово вказував на відсутність у матеріалах доказів, які б підтверджували наявність реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду.

Проте, на думку В.Колядова, скаржник не врахував положень ч.2 ст.149 Цивільного процесуального кодексу про те, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суддя керувався виключно положеннями стст.149, 150 ЦПК. Тому іншою ухвалою відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позовних вимог.

Щодо об’єднання справ В.Колядов пояснював: не допустив порушення закону, бо вирішив в одній зі справ тільки процедурні питання.

Також законник наголошував, що прийняті ним рішення дублювали ухвалу слідчого судді від 14.05.2019 у межах кримінального провадження, якою накладено арешт на рухоме та нерухоме майно товариства, та ухвалу Господарського суду Луганської області, яка забороняє загальним зборам ТОВ приймати рішення про зміну складу учасників, державним реєстраторам — здійснювати реєстрацію змін до установчих документів.

Натомість нова ухвала вже скасувала заходи забезпечення позову. А згодом позов до товариства про стягнення боргу залишено без розгляду у зв’язку з неодноразовими неявками сторін на засідання. Свої пояснення суддя підкріпив постановою Луганського апеляційного суду, яка залишала без змін його ухвалу. Тож з огляду на викладене законник уважав, що скарга є безпідставною та необґрунтованою.

Порушені майнові права

Проте, як також установив дисциплінарний орган, у перебігу подій мали місце й інші висновки апеляційної інстанції. Зокрема, Луганський АС раніше констатував, що ухвалами Старобільського райсуду про забезпечення позову порушуються права особи як власника корпоративних прав ТОВ.

В іншій постанові апеляційна інстанція зазначала, що були порушені права особи як власника ділянки. Зокрема, суддя наклав арешт на землі, які перебувають у суборенді відповідача, тобто на майно, яке не належить товариству.

Крім того, В.Колядов наклав арешт і на врожай з орендованих ділянок і кошти на банківських рахунках та в касі — у межах сум можливих стягнень. Також заборонив використовувати майно, чим унеможливив господарську діяльність товариства, а ще зобов’язав передати врожай з орендованих ділянок на зберігання позивачу, хоча такий вид забезпечення позову ст.150 ЦПК не передбачає. Далі володар мантії зобов’язав позивача зберегти врожай шляхом зібрання, хоча той у заяві й не зазначав такого способу.

Усе це, на думку ДП, доводило, що В.Колядов порушив право відповідачів на мирне володіння майном, а також права людини. Він брав до уваги лише інтереси позивача й забезпечив позов несумірно з позовними вимогами, наголосили в апеляційній інстанції.

Не вбачаючи умисності в діях судді та беручи до уваги його характеристику, ДП все ж вирішила покарати винуватця суворою доганою з позбавленням права на отримання доплат протягом 3 місяців.

Тобто дисциплінарний орган продовжує дотримуватися практики накладання стягнень фактично з підстав скасування судового рішення. Хоча можна припустити, що в цьому випадку скарга подавалася з метою спонукати суддю до рішення про відмову в задоволенні позову. Коли ж бажаного було досягнуто (хоч і не без допомоги позивача, який не з’являвся в суд), у скаржника, напевне, зникла необхідність підтримувати свої звинувачення.

А загалом ухвали про забезпечення позову — прямий шлях до дисциплінарного стягнення. Адже судова практика така, що завжди вища інстанція може обґрунтувати як сумірність, так і несумірність ужитого заходу.