Закон і Бізнес


Розплата за «недоліки»

Реалізація права на оскарження не виключає можливості відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю


Якщо громадянин витрачає час і гроші, аби змусити правоохоронців виконати закон, то вочевидь держава має це якось компенсувати.

№7 (1513) 13.02—19.02.2021
Василь ФАРИННИК, керуючий партнер АО «CREDENCE», д.ю.н., доцент, заслужений юрист України
7720
7720

Відмова у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань — не таке вже і рідкісне явище. Чи може громадянин розраховувати на відшкодування шкоди, завданої такою бездіяльністю органів і посадових осіб, що здійснюють кримінальне провадження?


Обов’язкові ознаки

Колегія суддів Касаційного цивільного суду у справі №686/24223/17 залишила в силі рішення суду апеляційної інстанції, який відмовив позивачеві у відшкодуванні шкоди. Адже він не довів належними і допустимими доказами факту заподіяння йому шкоди працівниками прокуратури, причинного зв’язку між їхніми діями та настанням тих негативних наслідків, про які вказував позивач. Утім, така позиція Суду викликає певні зауваження.

Відповідно до закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1.12.94 №266/94-ВР (зі змінами) підставами відшкодування шкоди є, зокрема, інші процесуальні дії, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконне проведення оперативно-розшукових заходів (п.11 ч.1 ст.2).

Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури чи суду виникає і при вчиненні «інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян». Тобто перелік таких підстав законодавець залишив відкритим, зауваживши, що обов’язковою умовою відшкодування шкоди є «обмеження чи порушення прав та свобод громадян».

Тому при з’ясуванні підстав для відшкодування шкоди варто виходити з того, чи були порушені діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури чи суду права особи як учасника кримінального провадження.

Процесуальні гарантії

У справі, що аналізується, суд звертає увагу, що права позивача, на порушення яких останній посилався, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності працівників прокуратури в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом. Хоча при цьому наголошується, що «наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їхньої діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди».

Втім, така позиція видається хибною. Адже право на оскарження дій, рішень і бездіяльності органів і посадових осіб є однією з гарантій кримінального провадження. Це право є засобом забезпечення ефективного кримінального провадження, виконання його завдань. Реалізація цього права здійснюється в комплексі з іншими гарантіями, до яких належать: засади кримінального провадження; процесуальний статус учасників; заходи забезпечення; судовий контроль; юридична відповідальність учасників кримінального провадження.

Таким чином, реалізація права на оскарження дій, рішень і бездіяльності органів і посадових осіб, що здійснюють кримінальне провадження, не виключає необхідності застосування інших кримінальних процесуальних інститутів, зокрема і щодо відшкодування шкоди.

Вирішальним у цьому випадку має бути наявність чи відсутність порушених прав чи свобод учасників кримінального провадження та наявність шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів і посадових осіб, що здійснюють кримінальне провадження.

«Розумні строки»

У цьому випадку слід звернути увагу на порушення права особи на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки (ст.21 КПК). А відповідно до положень ст.28 цього кодексу під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

Саме на недотриманні вимоги щодо розумності строків, задекларованої у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, доволі часто наголошується у рішеннях ЄСПЛ щодо України. Причиною недотримання цієї вимоги визнаються і дії органів та посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження.

Зокрема, у рішенні від 15.09.2011 у справі «Паскал проти України» вказано, що протягом провадження були затримки, які уряд не пояснив. Наприклад, дев’ятимісячна затримка після закінчення досудового слідства до розпорядчого засідання суду, п’ятимісячна — в організації фіксації судового процесу технічними засобами та шестимісячна — від останнього засідання суду першої інстанції до проголошення вироку. На підставі цього ЄСПЛ визнав, що тривалість кримінального провадження щодо заявника була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку» (пп.60—61).

Уряд України тривалі строки розгляду справ пояснює такими обставинами: значне навантаження, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, недоліки в роботі органів Національної поліції, несвоєчасне виконання ухвал про привід, неможливість забезпечення участі адвокатів у судових процесах, тривалість часу, необхідного для доставки судових повісток, тощо. Зокрема, це згадується у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» від 17.10.2014 №11.

Втім, Європейський суд із цього приводу в рішенні від 6.09.2005 у справі «Павлюлінець проти України» зазначив, що конвенція покладає на держави-учасниці обов’язок організувати свою судову систему таким чином, щоб дозволяти судам діяти відповідно до вимог §1 ст.6 конвенції, включаючи розгляд впродовж «розумного строку» (п.50). Аналогічний підхід варто застосовувати і до діяльності органів досудового розслідування та прокуратури.

Таким чином, виявлення бездіяльності органів досудового розслідування чи прокуратури та необхідність її оскарження до суду вже є порушенням права особи на вирішення справи в розумні строки, гарантованого ст.21 КПК. А тому шкода, завдана порушенням цього права, підлягає відшкодуванню в порядку, визначеному законом.