Закон і Бізнес


Запасний аеродром

«Правників у погонах» більше не готуватимуть, бо в МВС учать лише коритися


Андрій Бойко переконаний, що скоро концепцію реформування юридичної освіти, яку він відстоює, почнуть втілювати в життя.

№7 (1513) 13.02—19.02.2021
Вікторія ЯКУША
108837

Лише один з десяти випускників-правників влаштовується на роботу за фахом. Про реформування юридичної освіти говорять все частіше. Однак проект концепції розвитку такої освіти до вподоби не всім.


Без права на помилку

Окремі положення проекту Концепції розвитку юридичної освіти викликають жваві дискусії, тому Асоціація правників України ініціювала проведення дебатів щодо суперечливих положень. Так, сьогодні спеціальність «право» здобувають близько 93 тис. студентів. Ще 4 тис. — спеціальність «міжнародне право». Отже, йдеться про перспективи майже 100 тис. осіб.

Позицію «Pro» на дебатах представив д.ю.н., професор Андрій Бойко, який назвав концепцію багатостраждальною, однак сподівається, що її прихильники — вже на фінішній прямій. Позицію «Contra» зайняв к.ю.н., заслужений юрист України Володимир Сущенко, який одразу попередив, що висловлюватиме особисту точку зору, а не думку тієї частини правничої спільноти, яка критично сприймає концепцію.

В.Сущенко нагадав, що дискусії щодо подібних документів з реформування точаться в Україні найменше 10 років. Так, правнича спільнота вже готувала концепцію у 2009 та 2017 роках, а нова концепція 2020-го освіжила протистояння думок щодо майбутнього правничої освіти. І жодна не отримала прихильності більшості юристів. На думку В.Сущенка, концепція суперечить законодавству України, принципам автономності та академічної мобільності, а також звужує освіту.

Мабуть, одним із найбільш обговорюваних принципів, відтворених у концепції, є принцип наскрізної магістратури. Так, пропонується відмовитися від рівня «бакалавр» для юридичної освіти і впровадити наскрізну магістратуру. А.Бойко як один з ідеологів цієї концепції зазначив, що наявність наскрізної магістратури не виключає спеціалізації та індивідуальної траєкторії. Він вважає, що розподіл дисциплін на обов’язкові та «вільні» дозволить зберегти право вибору, а отже, і звуження правничого напряму, за яким готують студентів.

Водночас В.Сущенко не розглядає університетську освіту як професійну. Університетська освіта, на його думку, — це модель розвитку особистості. Він зауважив: якщо єдиний державний кваліфікаційний іспит буде введений, то вся наскрізна магістерська програма буде працювати лише на цей іспит. Тому В.Сущенко не бачить жодних плюсів у такій програмі.

Однак А.Бойко наголосив, що принцип наскрізної магістратури не суперечить Болонській декларації, оскільки є винятки, що успішно функціонують у системі вищої освіти. Наприклад, сьогодні існує наскрізна магістратура для лікарських та фармацевтичних спеціалізацій. Та чи до вподоби буде така «юридична інтернатура» самим здобувачам? А.Бойко аргументує свою думку тим, що для працевлаштування за переважною більшістю посад вимагається рівень юридичної освіти не нижчий, ніж магістерський.

На запитання, чи зможе наскрізна магістратура зробити освіту більш доступною для контрактників і здешевити її для держави, А.Бойко відповів: «Така зміна істотно здешевить вартість освіти. Однак у нас дещо занижена ціна підготовки правників». На його думку, сьогоднішня вартість освітніх послуг за контрактними умовами навчання в Україні є найнижчою в Європі.

В.Сущенко же особливих перспектив здешевлення освіти не бачить. Він переконаний, що бакалаврат та магістратура — це два етапи особистісного розвитку та навіть дорослішання людини, це її шанс на помилку та виправлення цієї помилки. «Рівень бакалаврату — це і є та сама базова вища освіта, яка дозволяє потім людині подумати про те, чи хоче вона далі реалізовувати себе у цій професії» — зауважив В.Сущенко. Та, очевидно, прихильники означеної концепції право на помилку вважають великою розкішшю для тих, хто вступає на юридичний факультет.

Поліцейський не юрист

36% усіх студентів, тобто 38 тис. правників, навчаються на заочній формі. Прихильники відмови від цієї форми аргументують її виключення із системи тим, що заочна освіта має низьку якість. А от ті, хто проти такого скасування, вважають, що вона потрібна для тих, хто суміщає роботу і навчання. Нинішня ж концепція пропонує скасувати заочну форму підготовки майбутніх юристів.

А.Бойко зауважив, що не вважає себе противником заочної освіти, однак є противником української системи. Він повідомив: єдиний фаховий іспит показав, що багато заочників не змогли його скласти. Однак про те, як бути працюючим студентам, а також тим, хто хоче здобути другу освіту (а без юридичної освіти в наших реаліях важко бути, наприклад, бізнесменом), та особам, які не вписуються у вікові обмеження, встановлені для здобуття вищої освіти за денною формою навчання, у таборі реформаторів не подумали.

Наступним обговорюваним питанням стала підготовка правників у закладах освіти зі специфічними умовами навчання. Це, як правило, заклади системи Міністерства внутрішніх справ.

Концепцією пропонується зупинити підготовку правників у таких закладах. А.Бойко займає у цьому питанні принципову позицію: «Ні в кого не виникає питання, чому правників не готують у подібних специфічних закладах у Німеччині, Англії, США, Канаді, Литві, Чехії. Чому там категорично від цього відмовились?». На його думку, фах правника, що наділений професійною незалежністю та відповідальністю, не може здобуватись у закладах, де все будується на покорі перед вищим за званням та субординації. «Правник є носієм верховенства права. Він служить суспільству, у нього інша місія. Він повинен навчатись там, де гарантуються академічні права та свободи. Цього не може бути у подібних закладах», — наголосив правник.

В.Сущенко погодився із такою позицією опонента. Проте, на його погляд, рубати шашками не можна. Адже історично так склалося, що навіть у таких вишах створювалися потужні правничі школи. Окрім того, деякі дисципліни, що викладаються у таких закладах, вважаються правничими помилково. В.Сущенко переконаний, що навіть прекрасна за своєю суттю криміналістика не може вважатися правничою наукою. «В освітньому стандарті для правоохоронців є дуже багато важливих навичок, але вони не є правничими», — сказав він.

Обидва спікери порушили питання дискримінації в отриманні державного замовлення такими закладами вищої освіти. Адже склалася така тенденція, що більшість місць для майбутніх правників за державним замовленням надається саме закладам зі специфічними умовами навчання. Тут також правники нагадали, що поліцейський не має права на самостійне професійне рішення, тоді як серед компетенцій правника здатність приймати такі рішення є однією з найголовніших.

В.Сущенко припускає, що правоохоронні органи мають своє лобі в Міністерстві освіти та парламенті, і тому здавати позиції та «ділитись» державним замовленням вони не будуть. А контрактні умови навчання у подібних закладах вищої освіти А.Бойко узагалі назвав нонсенсом.

Міністерство юстиції, у свою чергу, вважає, що правничі професії у таких закладах потрібні для того, щоб після відставки зі служби люди могли працевлаштуватись. Водночас А.Бойко зауважив: «Я не знаю європейської держави, яка може дозволити потім поліцейському працювати адвокатом, суддею чи прокурором». Він переконаний, що у позбавленні відставників запасного аеродрому нічого ганебного немає.