Закон і Бізнес


Суддя КГС Володимир Погребняк:

«Уведені законодавцем процесуальні фільтри не зробили самі справи легшими»


Володимир Погребняк: «Уведені законодавцем процесуальні фільтри не зробили самі справи легшими»

№6 (1512) 06.02—12.02.2021
Вікторія ЯКУША
3891

Чому явищу банкрутства не личить процесуальна форма та чому складно вдягати мантію у 27 років? Що є лакмусовим папірцем для всіх суддів господарської юрисдикції? Яким якостям джентльменів мають відповідати судді? Про це та інші аспекти у діяльності суддів у інтерв’ю для «ЗіБ» розповів секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Володимир ПОГРЕБНЯК.


«Економічну активність важко оцінювати безпосередньо за кількістю звернень до суду»

— Володимире Яковичу, на початку року традиційно підбиваються підсумки роботи року попереднього. Якими були загальні тенденції у господарському судочинстві в 2020-му взагалі і палати, яку ви очолюєте, зокрема? Яка категорія спорів найчастіше доходить до касаційної інстанції?

— 2020 рік став дуже плідним роком на процесуальні зміни. Так, 15.01.2020 Верховною Радою було прийнято закон «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Він набрав чинності 8.02.2020 та запровадив значні зміни, зокрема систему «допуску та фільтрів» для касаційного оскарження, передбачивши, що таке оскарження може мати місце у виключних випадках, коли потребує вирішення саме питання застосування норми матеріального та/або процесуального права, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Також свої корективи в діяльність не тільки КГС, але й інших судів вніс COVID-19. Як відомо, Верховною Радою було прийнято закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Його завданням та ціллю було удосконалення норм ГПК, ЦПК та КАС у частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину.

Якщо ж говорити безпосередньо про судову палату для розгляду справ про банкрутство, то в її діяльність у 2020 році також були внесені деякі зміни. Зокрема, зборами суддів КГС прийнято рішення, що починаючи з 1.07.2020 судді цієї палати, поряд зі справами про банкрутство, розглядатимуть справи у спорах щодо недоговірних зобов’язань, справи щодо оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів, заяви про відвід судді (суддів).

— 2020-й став випробуванням для багатьох, а для бізнесу — лакмусовим папірцем у битві за виживання. Чи можна за статистикою розглянутих справ стверджувати, що економічна активність у 2020-му році значно зменшилася, бо підприємства стали рідше звертатися до судів за захистом своїх прав та інтересів?

— Щодо оцінки економічної активності, то її важко оцінювати безпосередньо за кількістю звернень до суду. Якщо дивитись на статистику, то дійсно до КГС стало надходити дещо менша кількість справ порівняно із 2019 роком. Також цю кількість справ важко порівнювати з тим навантаженням, яке було у Верховного Суду у 2018 році. Разом з тим уведені законодавцем процесуальні фільтри не зробили самі справи легшими, а ситуація з COVID-19 лише відтермінувала звернення осіб. Однак це не свідчить про те, що в подальшому ці особи не будуть звертатись до суду за захистом своїх порушених прав.

— Нещодавно виповнився рік закону про банкрутство. Якими є перші підсумки цього закону? Скільки справ дійшло до КГС із цього приводу?

— Так, 21.10.2019 було введено в дію Кодекс з процедур банкрутства. За наявною статистикою, у 2019 році КГС розглянуто 1716 справ про банкрутство без урахування інших спеціалізацій. Згідно з даними авторозподілу торік до судової палати для розгляду справ про банкрутство надійшло 1869 справ (з урахуванням справ у спорах щодо недоговірних зобов’язань, справ щодо оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів). З них 1179 прийнято до розгляду, по суті розглянуто — 1152.

Якщо говорити про 2020 рік, то на розгляді нашої судової палати перебувало всього 1560 справ, 10 справ було передано на розгляд Великої палати ВС, 1273 розглянуто, 277 станом на 31.12.2020 перебуває на розгляді. Серед зазначених справ найбільшу кількість становлять майнові спори з вимогами до боржника (137); грошові вимоги кредитора боржника (116); інші питання, що стосуються провадження у справі про банкрутство (256).

«Вимоги щодо авансування фактично позбавляють фізособу-боржника доступу до процедур банкрутства»

— Які складнощі виникали у судів із тлумаченням положень даного закону?

— Однією із важливих новел КзПБ є ст.7, яка визначає юрисдикційність усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Ця норма має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.

Водночас під час практичного застосування цієї норми у суддів, у тому числі загальної та адміністративної юрисдикцій, виникають низка питань щодо критеріїв, за якими можна визначити підвідомчість спору, стороною в якій є боржник, господарському суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. На деякі з цих питань ВП ВС уже надала відповідь у постановах від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі №50/311-б, від 18.02.2020 у справі №918/335/17, від 23.09.2020 у справі №826/16976/16 висновок про те, що зазначені спори мають розглядатися із врахуванням суб’єктного складу сторін, предмета спору та характеру правовідносин. При цьому предмет спору повинен мати вартісну оцінку. Винятком є спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

— В українській судовій практиці вже є справи про визнання банкрутом фізичної особи. Чи розглядала такі справи касаційна інстанція?

— Так, неплатоспроможність фізичних осіб дійсно є новелою законодавства у сфері банкрутства. На даний час законодавцем приділено значну увагу фізичним особам та відновленню їх платоспроможності. КзПБ містить кн.4 «Відновлення платоспроможності фізичної особи». Разом з тим у даному випадку не обійшлося без складнощів.

Наприклад, під час розгляду цієї категорії справ виникли питання, пов’язані з положеннями п.12 ч.3 ст.116 КзПБ, яким прямо передбачено, що фізособа, яка звертається до суду із заявою про неплатоспроможність, повинна додати до заяви докази авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень. У 2020 році така сума для авансування становила понад 30000 грн. Наслідком невиконання цієї вимоги закону є повернення заяви без розгляду.

При цьому кодекс не містить умов та не передбачає права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому на етапі подання заяви та вирішення судом питання про її прийняття до розгляду. Не містить КзПБ і повноважень суду звільнити або відстрочити авансування зазначеної винагороди за аналогією із судовим збором. Для боржника, навіть за наявності нерухомого майна (на яке на момент звернення вже може бути накладений арешт або воно перебуває в іпотеці), доволі часто така сума є непомірним тягарем.

Однак у таких випадках суди з огляду на пряму норму закону вимушені повертати заяви про неплатоспроможність. Адже законодавцем не передбачено жодних альтернативних можливостей авансуванню оплати послуг керуючого реструктуризацією за 3 місяці виконання ним повноважень. Бо це є гарантією з боку держави оплати праці цією особи на час формування реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та відповідає гарантіям на оплату праці відповідно до чч.2, 6 ст.43 Конституції.

Наразі це питання вимагає пошуку вирішення. Адже вимоги щодо авансування послуг керуючого реструктуризацією фактично позбавляють фізособу-боржника доступу до процедур банкрутства.

Зокрема, у своїй постанові від 19.11.2020 у справі №910/726/20 ВС зазначив, що боржник (фізична особа) не позбавлена можливості укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про неплатоспроможність цієї особи, та подати до суду разом із заявою відповідне звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) про призначення цього арбітражного керуючого керуючим реструктуризацією у справі про банкрутство фізичної особи. Місцевий суд може розглянути подані документи як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.

— Які ще є цікави справи, про які можна сказати, що вони формують нові підходи та практику застосування КзПБ?

— З метою формування єдиної правозастосовної практики при розгляді справ про банкрутство судовою палатою для розгляду справ про банкрутство активно застосовується передбачений стст.302, 303 ГПК механізм щодо передачі справи на розгляд палати. Так, протягом трьох років ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС розглянув 39 справ, з них у 2020-му — 12. Наразі на розгляді палати перебуває 6 справ.

Одним з проблемних питань, розглянутих ВС у складі судової палати торік, було застосування положень КзПБ у поєднанні з приписами ГПК щодо визначення моменту набуття особою статусу учасника провадження у справі. Підставою передачі справи №910/4475/19 з цього питання на розгляд палати стала відсутність правової позиції стосовно осіб, яким надано право, зокрема, апеляційного оскарження судових рішень у справі про банкрутство.

За результатами розгляду у постанові від 16.07.2020 сформульовано висновок про те, що особа набуває статусу конкурсного кредитора (сторони, учасника провадження у справі про банкрутство) з повним обсягом процесуальної дієздатності (в тому числі правом оскарження судових рішень) за сукупності таких умов: подання до господарського суду письмових заяв з вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство; розгляд господарським судом заяв конкурсних кредиторів у попередньому засіданні суду; визнання вимог таких кредиторів, що формалізується у судовому рішенні господарського суду — ухвалі.

Вважливою в контексті виконання судових рішень є постанова від 29.10.2020 у справі №916/922/16. У ній з метою усунення прогалини в правовому регулюванні судовою палатою сформульовано правову позицію щодо визначення початку перебігу строку пред’явлення виконавчого документа до виконання після закінчення виконавчого провадження у зв’язку з визнанням боржника банкрутом та подальшим закриттям провадження у справі про банкрутство.

Зокрема, судді дійшли висновку про те, що початок відліку строку пред’явлення виконавчого документа до виконання у разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку з визнанням боржника банкрутом та подальшим припиненням (закриттям) провадження у справі про банкрутство цього боржника пов’язаний з юридичним фактом — датою закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство. У разі закриття провадження за відсутності факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення) відповідно до закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013 виконавче провадження, яке було закінчено у зв’язку з визнанням боржника банкрутом і відкриттям ліквідаційної процедури, може бути розпочате знову.

Цікавою, на мій погляд, є справа №904/1360/19, яка наразі перебуває на розгляді. У ній порушено питання щодо формування правової позиції щодо застосування положень ч.2 ст.45 КзПБ у частині визначення розміру вимог заставного кредитора. Зокрема, що погоджений сторонами в забезпечувальному договорі розмір вартості предмета застави (іпотеки) не завжди відповідає дійсній вартості цього предмету як на час визначення розміру вимог, так і на момент реалізації майна задля задоволення вимог заставного кредитора (може бути значно вищою чи нижчою).

У цілому проблемних питань вистачає. Однак по мірі їх виникнення ВС намагається знаходити такі вирішення, які так чи інакше сприяють дотриманню балансу інтересів як кредиторів, так і боржника.

«Зміни законодавства є очевидним фактором, який впливає на зміну судової практики»

— Верховний Суд у нинішньому вигляді створювався, зокрема, задля забезпечення єдності судової практики. На вашу думку, чи вдалося за ці 3 роки досягти цієї мети? Взагалі, чи можливо в українських реаліях безкінечного реформування законодавства досягти цієї «єдності» чи це занадто ідеалістичне словосполучення? Що заважає сформувати цю єдність? Чи навпаки вона існує, а спекулюють її відсутністю лише адвокати?

— Щодо єдності судової практики, то відповідно до ч.3 ст.3 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Отже, зміни законодавства є очевидним фактором, який впливає на зміну судової практики.

Якщо говорити про провадження у справах про банкрутство, то з введенням в дію КзПБ, відповідно до абз.4 п.2 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» були визнані такими, що втратили чинність закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та постанова ВР «Про введення в дію Закону України «Про банкрутство». Крім того, втрачає чинність через 18 місяців з дня введення в дію цього кодексу закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

При цьому перехід від регулювання, передбаченого законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», до регулювання, передбаченого кодексом, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) — шляхом здійснення подальшого розгляду справи про банкрутство відповідно до положень КзПБ, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього кодексу перебувають на стадії санації.

Таким чином, законодавцем фактично було усунуто ситуацію, коли до процедур банкрутства застосовувалися положення двох різних редакцій закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відтак на даний момент створено умови для узгодження та єдності судової практики ВС щодо проваджень у справах про банкрутство відповідно до одної редакції нормативного акта.

— Раніше Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди видавали постанови пленумів. Зараз у касаційної інстанції немає таких повноважень. Як ви до цього ставитесь?

— Насправді таке повноваження є. Відповідно до положень пп.11—12 ч.1 ст.1 регламенту Пленуму Верховного Суду, затвердженого постановою Пленуму ВС від 30.11.2017 №1, до повноважень Пленуму входить узагальнення практики застосування матеріального і процесуального законів, систематизація та забезпечення оприлюднення правових позицій ВС із посиланням на судові рішення, в яких вони були сформульовані, з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні окремих категорій справ, а також надання роз’яснень за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ. Водночас такі роз’яснення мають рекомендаційний характер, тобто не є обов’язковими до застосування судами нижчих інстанцій.

Разом з тим відповідно до положень ч.2 ст.287 ГПК застосування норми права без урахування висновку щодо її застосування в подібних правовідносинах, викладеного в постанові ВС (крім випадку наявності постанови ВС про відступлення від такого висновку), а також відсутність такого висновку є підставами для оскарження в касаційному порядку за умови неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Тобто у визначених законом випадках висновки ВС при вирішенні окремих категорій справ мають не рекомендаційний, а фактично обов’язковий характер.

Крім того, задля забезпечення визначених ч.2 ст.36 закону «Про судоустрій і статус суддів» повноважень ВС систематично здійснює узагальнення судової практики щодо застосування норм права, у тому числі у сфері банкрутства. Відповідні матеріали (огляди, дайджести тощо) надсилаються апеляційним та місцевим судам і оприлюднюються на офіційних інтернет-ресурсах.

Також систематично проводяться різного роду заходи, спрямовані на висвітлення правових позицій та напрацювань щодо застосування норм права. Наприклад, 6.11.2020 було проведено розширену нараду суддів КГС, апеляційних та місцевих господарських судів, присвячену річниці введення в дію КзПБ, під час якої було приділено увагу як загальним питанням, новелам Кодексу з процедур банкрутства, так і окремим питанням щодо застосування його положень.

Тож немає підстав стверджувати, що відсутність постанов Пленуму якимось чином негативно вплинуло на розуміння тих чи інших норм права. Адже така постанова, за своєю суттю, — це форма вираження кінцевого результату діяльності колегіального органу та його висновків.

Наразі формування ВС єдиної правозастосовної практики та забезпечення однакового застосування норм права судами різної спеціалізації здійснюється в порядку та в спосіб, які визначені процесуальним законом, а саме — шляхом викладення правових позицій в судових рішеннях КГС, ухвалених як колегією суддів, так і судовими палатами, об’єднаною палатою або ВП ВС.

— Але ж для суддів нижчих інстанцій такі постанови були орієнтиром правозастосування.

— Так, були і є. Це наш, судової влади, інтелектуальний здобуток. Але застосовувати його слід виважено й мудро з огляду на зміни, що відбуваються в суспільній та юридичній площині. Я вже понад 20 років працюю суддею. Коли почав працювати на посаді судді, на моєму робочому столі поряд з кодексами лежав збірник постанов Пленуму ВСУ. До нього — ще й правові позиції ВСУ. І цю практику з постановами пленумів касаційних судів судова система розвинула майже до досконалості, а потім від неї відійшли.

Чому? По-перше, можу з упевненістю стверджувати, що обсяг інформаційних потоків зріс навіть не на порядок, а на два. Сьогодні суддя має доступ до таких інформаційних і юридичних джерел, про які 20 років тому було годі й мріяти.

По-друге, практика узагальнення через постанови Пленуму ВСУ всього, що тільки можливо, мала як доволі сильні очевидні плюси, так і деякі мінуси. У деяких випадках судові рішення були обґрунтовані виключно посиланням на постанови пленумів (попри їх рекомендаційну природу), були і спроби «вгадати» правову позицію суду апеляційної чи касаційної інстанції, аби уникнути скасування прийнятого рішення.

Насправді ж пріоритетом у діяльності суддів має бути захист прав і законних інтересів осіб, які звертаються до суду. Навіть у разі незгоди судді з висновками про застосування норми права, вкладеними в постановах суду апеляційної чи касаційної інстанції, суд може прийняти відповідне рішення, застосувавши норму права по-іншому. Але тільки за умови належного, повного обґрунтування своєї позиції. Адже змінюються і економічна ситуація, і норми законів.

Водночас саме суддя захищає право й має обґрунтовувати, чому саме таке рішення він прийняв. Але потрібно, щоб, по суті, це був захист права, а не формалізм.

— Зараз активно розробляється проект рекодифікації цивільного законодавства, яким хочуть прибрати Господарський кодекс із правового поля України. Паралельно проробляється проект модернізації ГК із численними змінами. Що доцільніше та як такі проекти можуть вплинути на здійснення правосуддя в господарській юрисдикції?

— Як уже зазначав раніше, відповідно до ч.3 ст.3 ГПК судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час учинення окремої процесуальної дії, розгляду й вирішення справи. До наміру повного усунення ГК з правового поля в запропонований спосіб слід підходити дуже й дуже обережно, з повним розумінням як необхідності, так і наслідків. Це якраз той випадок, коли необхідно відміряти щонайменше 10 разів.

Утім, упевнений: незалежно від того, буде ГК усунутий з правового поля чи рекодифікований, це не змінить системи судоустрою України. Тож господарські суди продовжуватимуть здійснювати правосуддя відповідно до положень законодавства та до покладених на них обов’язків як Конституцією, так і законом «Про судоустрій і статус суддів».