Закон і Бізнес


Під себе правила

Аби ВККС не стала залежним від ВРП органом, її формування знову можуть відстрочити


№6 (1512) 06.02—12.02.2021
Оксана ДОБРОБУТ
3239

У законопроекті №3711-д нардепи побачили корупційні ризики. Мовляв, Вища рада правосуддя візьме контроль над судовою владою. Краще, якщо такі важелі впливу будуть у когось стороннього.


Суверенітет як корупційний ризик

У рамках чергового засідання члени Комітету ВР з питань антикорупційної політики позбиралися із доопрацьованим проектом щодо виправлення помилок судової реформи-2019.

Тож Анастасія Радіна розпочала антикорупційну експертизу з наступу. «Проект №3711-д значно розширює повноваження ВРП, зокрема, в частинах визначення кількості суддів в апеляційній палаті спеціалізованого суду, призначення на посади членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та затвердження положення щодо проведення конкурсу на зайняття посади члена ВККС», — зазначила вона.

Окреслюючи межі нових повноважень ВРП, очільниця комітету висловила думку, що запропонований підхід геть не відповідає рекомендаціям Венеціанської комісії щодо проекту №3711, де, навпаки, вказувалось на недоцільність розширення повноважень ВРП без реформування цього органу.

«Цей перелік додаткових повноважень ВРП не суперечить висновкам ВК, а фактично створює можливість узурпації в судовій владі всіх функцій добору і дисциплінарної відповідальності», — долучився до дискусії перший заступник голови комітету Ярослав Юрчишин, який є автором альтернативного проекту №3711-1, що передбачає суттєвий вплив на формування складу і ВККС, і ВРП з боку іноземних експертів. Тому зрозуміло, що він проти розширення повноважень Ради та «наділення органу непритаманними йому функціями». Бо, мовляв, це може нести великі корупційні ризики.

Із ним не погодився Анатолій Бурміч, який намагався довести, що проект, навпаки, пропонує обмежити участь міжнародної сторони у процедурі формування конкурсних комісій. Адже ця справа має перебувати в руках українських суб’єктів — представників Ради суддів, Ради прокурорів, Ради адвокатів та Національної академії правових наук.

«Що поганого в тому, що ми самі формуємо свої структури? Не роздаємо повноваження іноземцям, хтозна яким експертним організаціям і хтозна яким експертам, які будуть відстоювати свої інтереси, а не наші. Я вважаю слушним, що ми повертаємся до того, щоб формувати комісії самостійно, за допомогою українських організацій і установ. Це і є суверенітет. Я не бачу в цьому ніяких корупційних ризиків», — обурився А.Бурміч.

Методологія непідкупності

З ним погодилася нардеп Антоніна Славицька, яка наголосила, що комітет може не погоджуватися із висновками ВК. Проте така позиція не тотожна наявності антикорупційних ризиків, що можуть міститися у проекті.

Незважаючи на розуміння виникнення «певних підтекстів», вона запропонувала вказати, що розширення переліку повноважень ВРП не суперечить Основному Закону. Адже відповідно до ряду положень, закріплених Конституцією, Рада може здійснювати також й «інші» повноваження.

Та члени комітету вже почали називати інші вади документа. Наприклад, словосполучення «які найбільше відповідають критеріям доброчесності». Олексій Красов стверджував, що судження є оціночним, тож незрозуміло, як визначатимуть, хто більше доброчесний, а хто менше. Аналогічне зауваження стосувалося й формулювання стосовно кандидатів, які найбільше «відповідають критеріям доброчесності, моралі, чесності та непідкупності».

«Як конкурсна комісія визначатиме непідкупність або критерії моралі, що також є суб’єктивними?» — занепокоївся депутат. І додав, що пропозиція розробляти методологію оцінювання кандидатів комісією з питань доброчесності та затверджувати ВРП тотожна ситуації, коли комісія сама розробляє правила, за якими має діяти.

«У вас не виникає питання, у чому сенс створення двох органів у процедурі добору суддів — ВРП і ВККС, якщо правила формування ВККС фактично затверджує ВРП?» — підклала дров до багаття головуюча. Тоді або йдеться про те, що ВККС певною мірою підконтрольна ВРП і остання фактично перебирає на себе ці функції, або не зрозуміло, навіщо існує ВККС, розмірковувала А.Радіна.

«В мене є дилема стосовно цього проекту. Якщо ми говоримо, що нам потрібна ВККС, то, очевидно, це мав би бути незалежний орган у системі добору. Тоді над ним логічно виглядала б ВРП як наступна ланка в системі. Якщо ж першу ланку формує друга ланка, то виникає велике питання до логічності системи», — повідомила голова комітету.

«Ваше зауваження стосується суті проекту, — заперечила їй А.Славицька. — Але якщо члени Комітету ВР з питань правової політики, які є авторами проекту, обговорюючи його концепцію, дійшли таких висновків, стверджувати, що це суперечить антикорупційному законодавству, якось…»

«Дивно», мабуть, хотіла сказати член комітету, яку знову увірвала головуюча: «У нас фактично відбувається акумуляція великої кількості повноважень у ВРП, яка, на жаль, стає центром корупційних та «іже з ними» скандалів раз на два місяці». «ВР також є центром періодичних скандалів, проте ми ухвалюємо закони. Все це оціночні судження», — відповіла А.Славицька.

У потрібне більшості русло дискусію скерувала Вікторія Сюмар, яка сказала, що у когось, «очевидно, є бажання взяти в такий спосіб контроль над судовою владою». Хоча не уточнила, кого має на увазі — міжнародних партнерів, які вимагають своєї «вагомої» участі у формуванні ВРП та ВККС, Офіс Президента чи колег із правового комітету.

Тож врешті секретар комітету Володимир Кабаченко проголосив дещо змінену тезу О.Красова про те, що «оцінювання та розгляд документів, поданих кандидатом на посаду члена ВККС, здійснюється в порядку, який встановлено самою конкурсною комісією з питань доброчесності, що порушує принцип правової визначеності». Як наслідок, проект визнали таким, що містить корупційну складову для ВРП.

Що ж, принаймні одну із рекомендацій послів G7 члени комітету виконали самотужки. Адже тепер очевидно, що певна частина монобільшості, що орієнтується на міжнародних партнерів, не підтримає проекту. І для його прийняття голосів може не вистачити.