Закон і Бізнес


Мін’юст усіх дойняв

Приватних виконавців карають за те, що вони виконують рішення судів


№6 (1512) 06.02—12.02.2021
Олексій СОЛОМКО, член Дисциплінарної комісії приватних виконавців, радник ADER HABER
6153
6153

Приватні виконавці звернулися до високопосадовців держави та міжнародних організацій з проханням терміново втрутитись у діяльність Міністерства юстиції, яке почало карати їхніх колег за те, що вони виконують рішення судів.


Провалені реформи

Як приватних виконавців зокрема, так і правову спільноту в цілому дуже турбують дії Мін’юсту щодо згортання реформи у сфері примусового виконання рішень. Адже, попри розмови про честолюбні прагнення, реальний стан речей дійсно невтішний.

Як визнає сам міністр Денис Малюська, протягом 2020 року рішень судів було виконано лише на 15 млрд грн. Якщо врахувати, що за цей період стягненню підлягало не менше ніж 1 трлн грн., то фактичне виконання становило всього 1,5%.

До речі, побудована в Мін’юсті система моніторингу стану виконання рішень може вразити навіть учнів початкових класів. Попри те що вся інформація фіксується в Автоматизованій системі виконавчого провадження, виконавці дотепер здають звіти на спеціальних бланках із підписами й печатками.

Задекларований міністерством автоматичний арешт коштів також є профанацією. В АСВП виконавець тільки друкує текст постанови про арешт, а далі надрукований лист направляє до банківських установ. Із 74 діючих в Україні банків лише 7 задекларували можливість прийняття відсканованих копій постанов про арешт засобами електронної пошти. Проте перед цим виконавцю все одно постанову треба роздрукувати, підписати та скріпити печаткою.

Одне слово, коли Президент говорив про диджиталізацію, це точно не стосувалося Мін’юсту.

Практика вседозволеності

Однак найбільше юридичну спільноту хвилюють кроки міністерства щодо знищення незалежного приватного виконавця як професії. Наведемо тільки деякі цифри. Протягом 2020 року приватними виконавцями стали аж 24 особи. За той самий час Мін’юст зупинив діяльність 27 приватних виконавців. При цьому за каденції попередньої команди Мін’юсту було зупинено діяльність лише трьох осіб.

Дисциплінарні переслідування організовані відомством у кращих традиціях НКВС: таємність, цинізм і терор. Дотепер чиновники Мін’юсту бояться опублікувати інформацію про роботу комісії. При цьому  з арбітражними керуючими, нотаріусами та реєстраторами Мін’юст не втомлюється проводити публічні діалоги, демонструвати відкритість щодо прийнятих рішень.

Натомість інформацію про дисциплінарну практику відносно приватних виконавців можна отримати лише з тексту судових рішень, якими рішення міністерства про притягнення виконавців до дисциплінарної відповідальності визнаються незаконними. До речі, майже всі такі рішення суди скасовують. І на те є об’єктивні причини.

По-перше, масштаб незаконних рішень Мін’юсту за 2020 рік уже сформував узгоджену судову практику. За весь час каденції попереднього керівництва відомства ДКПВ розглянула тільки 55 подань стосовно приватних виконавців, з яких задоволено — 23. За нетривалої роботи Д.Малюськи через комісію пройшло вже 274 подання, за якими притягнули до відповідальності 66 виконавців.

По-друге, суддів просто вражає нехтування міністерством Конституції та законів. Відповідно до Конституції контроль за виконанням рішення здійснюється виключно судом. Це ж саме підтверджує закон, підкреслюючи, що скарги боржника розглядає тільки суд. Натомість із 274 матеріалів, які надійшли до ДКПВ, лише 16 підготовлені за скаргами стягувачів.

По-третє, суди не можуть не брати до уваги невмотивованості прийнятих ДКПВ рішень. Останні досі оформлюються протоколом у вигляді набору тез виступів окремих членів комісії. Проте самих обґрунтувань, сукупного аналізу обставин справ, доводів, спростування або підтвердження окремих тверджень чи заперечень рішення не містять.

Навіть якщо суд уже визнавав незаконними дії Мін’юсту, чиновники все одно продовжують притягувати виконавців до відповідальності в аналогічних справах. Така зухвала поведінка може кваліфікуватись як зневага до правосуддя. Однак усвідомлення власної безкарності штовхає на вседозволеність.

Наприклад, виконавцю навіть не можуть пояснити, за що його притягли до відповідальності. Останній випадок був уражаючий: громадянин особисто підтвердив, що скарги не писав, що вона сфальсифікована. Проте для міністерства це вже не мало значення: діяльність виконавця було зупинено.

Тих «приватників», які оскаржують рішення в суді, буквально переслідують новими стягненнями. Наприклад, повноваження одного з них Мін’юст зупиняв 5 разів. Уникнути переслідувань можна, тільки публічно визнавши перед чиновниками  свої «помилки» та пообіцявши більше не оскаржувати дій відомства до суду.

За ширмою «вдосконалення»

Вінцем прояву безкарності стали коментарі посадових осіб Мін’юсту: «Обсяги хабарів і відкатів у структурі Державної виконавчої служби щомісячно складають понад $1 млн. У ДВС сформувалася розгалужена корупційна схема — від начальників районних та міських відділів до обласних керівників. Розмір щомісячної «виручки» однієї області таким чином може становити від $40000 до 90000. Грошові потоки проходять під контролем так званих смотрящих».

Чи не це мав на увазі міністр, коли в новорічному привітанні говорив про необхідність установлення контролю за приватними виконавцями? Цікаво, яка квота «виручки» за такими планами мала б припадати на приватних виконавців? І чи не для цієї мети Мін’юст розробив відповідні законопроекти (№№3609, 4330, 4331)?

Окрім ширми у вигляді точкових процесуальних удосконалень, суть цих проектів зводиться до уможливлення оперативного блокування процесу виконання рішень та надання права скасування будь-яких прийнятих приватними виконавцями рішень. А щоб суди не заважали, пропонується заборонити оскаржувати рішення Мін’юсту до суду.

Тим часом правова спільнота й міжнародні експерти очікували зовсім іншого. Так, відповідно до умов меморандуму про надання макрофінансової допомоги у розмірі 1,2 млрд євро Україна зобов’язалася:

• збільшити кількість приватних виконавців (для порівняння: штат державних виконавців становить 5,5 тис. осіб, а приватних — 255);

• розробити дорожню карту зрівняння повноважень державних і приватних виконавців;

• упровадити систему електронного арешту.

Як відомо, коштів за меморандумом Україна не отримала, що й не дивно. Про те, як Мін’юст «збільшує» кількість приватних виконавців і «впроваджує» електронний арешт, уже говорилося. А дорожня карта щодо зрівняння повноважень передбачає підготовку відповідного законопроекту у 2024 році.

Одне слово, дії міністерства викликають реальну стурбованість не тільки в правової спільноти України, а й в європейських партнерів. Адже захист бізнесу полягає у спроможності держави виконувати рішення судів. А без цього правосуддя позбавлене будь-якого сенсу.