Закон і Бізнес


Доказова цінність

Відмова в перехресному допиті свідків порушує право на справедливий суд


№6 (1512) 06.02—12.02.2021
Олександр ДРОЗДОВ, президент Спілки адвокатів України; Олена ДРОЗДОВА, доцент кафедри кримінального права та правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім. академіка С.Дем’янчука
2708

Державу покарали за те, що суд знав про зниження доказової цінності неперевірених показань свідків, але не дав адвокатові можливості провести перехресний допит. У Страсбурзі відразу вказали на несправедливість процесу.


Семеро проти одного

«Справа Вахапа Кескіна» стосувалася скарги на неможливість провести перехресний допит 7 свідків, чиї показання стали доказами в кримінальному процесі проти нього. На думку чоловіка, держава порушила ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До того ж існувала ймовірність ухвалення необґрунтованого вироку.

Розпочалося все з того, що В.Кескіна обвинуватили в шахрайстві, учиненому відносно двох юридичних осіб. Як докази використали показання 7 свідків. Суд першої інстанції визнав чоловіка винним у шахрайстві, до того ж він сам не заперечував своєї вини. Утім, апеляційну скаргу разом із клопотанням усе ж подав.

У суду другої інстанції адвокат просив провести перехресний допит деяких свідків, адже зробити це в місцевому суді та перевірити правдивість показань він не зміг. Попри те що сторона обвинувачення підтримувала клопотання захисника, у його задоволені було відмовлено, бо судді вирішили, що воно недостатньо обґрунтоване.

В.Кескін та його адвокат звернулися до Верховного суду. У касаційній скарзі вони стверджували, що апеляційний суд допустив помилку в питанні права. Крім того, відмова та наведені аргументи не були зрозумілими. Отже, апеляційна інстанція не змогла забезпечити справедливий судовий розгляд відповідно до ст.6 конвенції. Одначе ВС відмовив у відкритті провадження, оголосивши скаргу неприйнятною.

Несправність відносно шахрая

У заяві, відправленій у Страсбург, чоловік стверджував, що використання проти нього не перевірених ним особисто показань свідків є порушення його права на захист.

Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, на які спирався апеляційний суд при винесенні обвинувального вироку, не обмежувалися тільки показаннями свідків. До того ж ЄСПЛ дійшов думки, що жоден із доказів сам по собі не міг довести, що В.Кескін контролював шахрайську схему, на чому наголошувала сторона обвинувачення.

Суд нагадав: щоб належним чином оцінити надійність неперевірених показань свідків, потрібно зважувати всі фактори. У Страсбурзі звернули увагу на те, що показання тих свідків, чию правдивість і достовірність хотів перевірити захисник, були зараховані до інших. Тобто апеляційний суд знав про зниження доказової цінності неперевірених свідчень, але залишив питання без процесуального реагування. У справі також не було ніяких додаткових доказів, які могли б підтвердити правдивість тих свідчень, які ставилися під сумнів стороною захисту.

На аргумент В.Кескіна, що він не міг оскаржити показання, Суд відповів, що таке право було під час розгляду справи. До того ж у суді першої інстанції заявник оскаржував той факт, що один зі свідків міг знати його лише з фотографії та що він нібито контактував з іншими свідками.

Утім, Євросуд наголосив, що можливість оскаржити та спростувати показання свідків, яких не було на судовому засіданні, має обмежувальне застосування в ситуації, коли обвинувачуваному було відмовлено в перехресному допиті. Щоправда, і надання такого права не може розглядатися як достатньо збалансований чинник компенсації за перешкоди для захисту, створені відсутністю можливості допитати свідків.

Тобто з огляду на контекст справи ЄСПЛ вирішив: не можна сказати, що змагальність процесу була достатньою, аби усунути недоліки, з якими зіткнувся захист. Тож неможливість заявника допитати свідків обвинувачення є несправедливим у цілому.

Відповідно, у рішенні від 19.01.2021 у справі «Keskin v. The Netherlands» Євросуд установив порушення ст.6 конвенції та зобов’язав державу компенсувати чоловікові €692 судових витрат. Водночас у Страсбурзі зауважили, що сама по собі констатація порушення конвенційних гарантій буде достатньої компенсацією за моральну шкоду, завдану заявникові.