Закон і Бізнес


Ганна Боряк

Високі стосунки сови і глобусу в українському кримінальному провадженні


Ганна Боряк – голова Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ

2079

У багатьох корупційних справах, які розглядаються у ВАКС з приводу наслідків заподіяння збитків державі працівником державного підприємства є, на мою думку, не до кінця дослідженим правовим казусом. Що таке збитки державі, і з якого моменту настає кримінальна відповідальність за корупційний злочин, пов'язаний із завданням збитків саме державі?


В любому випадку, збитки мають не лише юридичну, але й економічну категорію. Юридична може розглядатись у контексті цивільно-та кримінально правової концепції.

Отже, у ряді справ за моєї участі, збитки пов’язані із діяльністю працівників комерційних підприємств, де доля держави складає 100 відсотків, які винні, на думку сторони обвинувачення, у тому, що склали, підписали, а то й поряд стояли не у той час і не у тому місці при підписанні господарсько-правових угод про поставку палива та комплектуючих. Вина , як переконують ВАКС детективи НАБУ та прокурори САП, не вигідні державному підприємству, оскільки, власне, укладені працівниками угоди, могли, на думку сторони обвинувачення, бути менш затратними.  Детективи НАБУ у нас, бачте, великі економісти…

Звичайно, комерційна діяльність підприємств, у яких є відсоток державної власності, перебуває під ретельним контролем держави, тоді як контроль за діяльністю звичайного комерційного підприємства, яке створено громадянами або юридичними особами знаходиться у зоні відповідальності його власників.

При цьому, діяльність будь-якого підприємства у контексті відповідальності його працівників чітко розділена на дисциплінарну, цивільно-правову та кримінально-правову.

Закладаємо у основу аналізу здоровий глузд та національне законодавство.

Отже, юридична відповідальність працівника підприємства залежить від об’єкту її застосування та форми вини. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків  працівником лежить у площині трудового та цивільного права, оскільки працівник несе відповідальність за результати своєї праці або ухилення від виконання трудових обов’язків лише перед керівником підприємства. Трудова діяльність працівника не має жодного виключення у підприємствах, у яких держава є, або не є засновником, за виключенням порядку призначення та звільнення з роботи.

У трудовій діяльності на любому підприємстві важливе значення має принцип індивідуальності. Це означає, що матеріальна відповідальність працівника за трудовими правовідносинами має особистий характер. За змістом трудового законодавства виконувати свої обов’язки він має особисто (cт. 30 КЗпП України). Трудове законодавство не передбачає ні загальної, ні субсидіарної, ні солідарної відповідальності працівника, а лише особисту персональну за виконання взятих ним на себе трудових обов’язків. Не змінює цього принципу й участь у прийнятті рішень відповідальними особами з приводу укладення ними  господарсько-правових договорів, за які вони несуть персональну відповідальність.

Друге питання, яке постає, це: перед ким працівник несе відповідальність у своїй трудовій діяльності, та хто вправі ставити питання, у тому числі, і перед правоохоронними органами про притягнення його до відповідальності.

Для цього правники розрізняють відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, та відповідальність за шкоду, заподіяну державі підприємством або фізичною особою з перевищенням своїх службових/посадових повноважень. Цей різновид якраз і є критерієм для застосування норм цивільного чи кримінального закону.

Розподіл між дисциплінарною, цивільно-правовою та кримінально-правовою відповідальністю проходить по межі обсягу посадових/службових повноважень, та допустимому виходу за його межі з урахуванням умислу особи, яка перебуває на посаді.

Тут слід врахувати, що у своїй основі детективи НАБУ та прокурори САП, обґрунтовуючи підозру та обвинувачення працівнику державного підприємства, який, на їх суверенне переконання, заподіяв збитки державі упродовж свої трудової діяльності, забувають наступні правові банальності. Міра відповідальності перед державою покладена саме на підприємство.  Зокрема, державне комерційне підприємство у розумінні ст. 74 ГК України є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном; майно закріплене за ним на праві господарського відання; статутний капітал утворений уповноваженим органом, до сфери управління якого  належать структурні підрозділи підприємства, та ін.

Відповідно до ст. 42 ГК України господарська комерційна діяльність (підприємництво) - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

З логіки законодавця слідує, що усі господарські підприємства рівні у реалізації своєї діяльності. А з логіки антикорупціонерів, які, втручаються у комерційну діяльність господарського товариства, натягаючи сову на глобус , відшукання винних, відбувається за дискримінаційною складовою. Бо виходить так, що за одні і ті ж  дії у господарському підприємстві, яке створили фізичні та юридичні особи, та у господарському підприємстві, яке створила держава, настають різні види відповідальності. А як ж тоді моя улюблена, та задекларована у діяльності антикорупційних органів рівність усіх перед законом?

Таким чином, залишаючи поза увагою беззаперечний факт дискримінації працівників державних господарських підприємств по відношенню до працівників усіх інших господарських підприємств, з аналізу чинного законодавства, можна зробити логічний висновок, що перед державою за укладення господарських договорів несе відповідальність саме підприємство у особі його керівника, а не його працівник. Тоді як працівник несе відповідальність перед підприємством і вид дисциплінарної чи матеріальної відповідальності залежить, не тільки від виду порушення трудового законодавства, а і від вини працівника. У любому випадку, факт порушення саме трудового законодавства повинен бути встановленим.

Відповідальність перед державою (кримінальна відповідальність) настає за умисні дії працівника, який вийшов за межі своїх повноважень, використавши своє посадове становище із корисливою метою. Тобто, цей вид відповідальності не пов'язаний із виконанням працівником своїх повноважень, тобто, трудової діяльності, бо є виходом за її межі.

Вкраду трохи цитат із робіт наших науковців. Доречи, чудовий аналіз аспіранта Національної академії державного управління при Президентові України Краснікова Д.А.

Шкода підприємству – це негативні наслідки у формі зменшення матеріальних благ

Відповідно до п. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною .. Також згідно з п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати (штрафні санкції, вартість додаткових робіт та матеріалів), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Цивільний кодекс України у п. 2 ст. 22 збитки трактує як втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) .

Усі інші нормативні документи, що визначають термін «збитки» та регулюють їх розрахунок, є підзаконними нормативно-правовими актами.

 Тобто, мова йде про взаємовідносини у сфері господарської діяльності між підприємствами, а не між підприємством і його працівником

Збитки, заподіяні підприємству, відшкодовуються у спосіб, та у порядку, визначеному главою ІХ Кодексу закону про працю. При цьому, обов’язок створення умов для праці та збереження майна лежить на власнику підприємства (ст. 131 КзпП).

При цьому, трудовим законодавством розмежовані види матеріальної відповідальності працівників у залежності від посадового становища (ст.132 КзпП). У справі, де я надаю правову допомогу, ДП Укрзалізниця звернулась із цивільним позовом у кримінальному провадження до своїх працівників, яким висунуто недолуге обвинувачення, очевидно, забувши про елементарні норми, які регулюють порядок такого відшкодування. Видно, відносини сови і глобусу у нашій державі, з легкої руки антикорупціонерів, піднялись на творчий щабель.

Бо коли читаєш формулювання обвинувального акту, складеного НАБУ та затвердженого САП, намагаєшся відшукати логіку, як чорну кішку у темній кімнаті. Тоді розумієш суддів загальної юрисдикції, які усіма можливими способами самоусувались від розгляду цих обвинувальних актів, і тоді полегшено видихнули, коли їх передали до ВАКСу. Ну що ж, побачимо, чи високі взаємовідносини сови і глобусу у національній юриспруденції  впливають на цей суд.

Закон і Бізнес