Закон і Бізнес


Позов без строку давності

Відмова у відкритті провадження у справі щодо відповідальності держави за зниклих безвісти осіб позбавляє права на доказування


№5 (1511) 30.01—05.02.2021
Єва ЗОРІНА
4187

Попри закінчення війни, влада Хорватії не поспішає брати на себе відповідальність за жертви серед цивільного населення. Тож державу покарали у Страсбурзі, бо вона не тільки відмовилася компенсувати матері моральну шкоду, спричинену загибеллю синів, а й позбавила її права на суд.


Відповідальні — «Вовки»

В Європейському суді з прав людини вкотре розглянули справу з присмаком війни. У 1991 році, під час югославських конфліктів, кілька членів загону «Вовки» забрали з будинку Стої Тривканович її синів і чоловіка. Тоді жінка бачила їх востаннє. Згодом її рідних визнали зниклими безвісти, а у 2005-му — померлими.

Лише у 2006 році С.Тривканович подала позов проти держави. У ньому мати стверджувала, що її синів убила хорватська поліція. Жінка посилалася на закон, що передбачав відповідальність держави за шкоду, спричинену її збройними силами та поліцією під час війни. Утім, місцевий та вищі суди відхилили вимоги з тієї причини, що був пропущений 5-річний строк позовної давності. Така ж доля спіткала й конституційну скаргу.

У той час як жінка вела судовий спір, на державному рівні було розпочато широке розслідування вбивств сербів у ході війни. Щодо ймовірного вбивства чоловіка та синів С.Тривканович також велося розслідування. Результатом стало засудження колишнього керівника поліцейського загону «Вовки». Родичам загиблих було рекомендовано ініціювати окреме кримінальне провадження.

Одначе, на подив С.Тривканович, їй відмовили в задоволенні позову. У рішенні Сисакського місцевого суду було сказано, що керівника загону покарано за воєнні злочини, а не смерть синів скаржниці. Тож жінці нічого не залишалось, як звернутися до Євросуду.

Не дочекалася...

У Страсбург вона скаржилася на те, що відмова хорватських судів відновити цивільний спір в її випадку рівносильна відмові в доступі до правосуддя. Це, відповідно, є порушенням права на справедливий суд. С.Тривканович прагнула віднайти правду в ЄСПЛ, але не встигла, бо померла. Адвокат небіжчиці заявила, що внуки Роберт та Олександр Тривкановичі виявили бажання вступити у справу та продовжити розгляд.

В уряді відразу заявили, що внуки не можуть бути правонаступниками, позаяк прецедентна практика Суду вказує на те, що у справах про порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод родичі померлого не можуть уважатися потерпілими від оскаржуваного порушення, тобто не мають статусу locus standi.

Натомість у Страсбурзі наголосили, що відповідно до усталеної практики перевіряють можливість родичів брати участь у справі як потерпілих від порушення лише в тому випадку, якщо заявник помер на стадії внутрішньодержавного процесу. У справі ж С.Тривканович ситуація інша, адже жінка померла вже тоді, коли скарга до Євросуду була подана.

До того ж інтереси родичів у таких справах можуть мати моральний вимір. Тож доводи уряду відхилили.

Внуки заявниці стверджували, що спочатку суди відхилили її позов помилково. Адже порахували строк давності не з моменту оголошення синів померлими, а з моменту їх зникнення. Другу відмову жінка оцінювала як свавільну, бо встановлення особи, винної в убивстві її синів стало новим доказом та новою обставиною. Таким чином, якби суд узяв до уваги цю нововиявлену обставину та преюдиціальний факт, то результат справи міг би бути іншим. На думку скаржниці, позиція суду, що між смертю її синів та діями засудженого за воєнні злочини не було ніякого причинного зв’язку, порушувала норми закону та конвенційні гарантії.

Представники уряду наполягали, що протиправне діяння, яке стало приводом для заяви про відшкодування, сталось у 1991-му, а позов С.Тривканович подала тільки у 2006-му, тобто через 15 років.

Щодо відмови у відкритті провадження вдруге, то чиновники заявили, що в рішенні суду було чітко сказано: керівника загону було визнано винним у скоєнні воєнних злочинів, але не конкретно в убивстві синів і чоловіка жінка. Саме тому, на думку урядовців, причинно-наслідковий зв’язок був відсутній.

Нерозумна держава

ЄСПЛ зазначив, що, за хорватським законодавством, строк давності дійсно збіг. Адже відраховувати його потрібно було від 1991, а не 2005 року, коли сини були визнані померлими. Утім, Суд указав на норми законодавства, в яких ідеться: якщо шкода спричинена діями, які визнані злочином, то строки для подання цивільного позову можуть бути продовженими. До того ж країна несе відповідальність за шкоду, заподіяну військовослужбовцями.

Для того щоб чітко аргументувати свою позицію, Євросуд згадав про низку справ, які розглядали з погляду порушення ст.2 конвенції. У них зазначалося, що особи, які зникли безвісти під час воєнних дій після затримання їх поліцією, повинні вважатися померлими, отже, держава несе відповідальність за їх смерть. Такі висновки були відповіддю на аргумент держави, що ті особи можуть бути ще живими.

Важливість прецедентної практики ЄСПЛ у контексті ст.6 конвенції полягає в тому, що відповідальність держави в таких випадках основана не тільки на обов’язку ефективного захисту права на життя, як передбачено в ст.2 конвенції. Практика ґрунтується ще й на презумпції причинно-наслідкового зв’язку між затриманням і смертю.

Тож у таких випадках тягар доказування лежить виключно на державі. Досліджуючи матеріали справи, Суд установив, що керівник загону був засуджений за нездатність відвернути ряд злочинів проти цивільного населення та покарати підлеглих. Тому заперечувати відсутність причинно-наслідкового зв’язку між його діями та смертю синів заявниці як мінімум нерозумно.

До того ж держава сама мала б доказувати свою невинуватість у справі. Натомість С.Тривканович не тільки не дозволили доводити ці факти самостійно, а й позбавили такого права. Бо ж у розгляді скарги їй відмовили. Відповідно, мало місце порушення ст.6 конвенції.

Тож у рішенні від 21.01.2021 у справі «Trivkanović v. Croatia» державу було визнано винною. Внукам заявниці Хорватія повинна загалом виплатити €14500.