Закон і Бізнес


Семен Ханін

Очікування фінансової сфери у 2021 році


Семен Ханін - керуючий партнер ЮК «Амбер»

1168

У Трішки на ліктях каптан порвався.
Що довго думати? Він за голку взявся,
На чверть обрізав рукави і лікті заплатив.
Каптан знов майже як новий...
І. А. Крилов


Щоб простіше було розібратися у дні завтрашньому, спробуємо для початку поглянути на день поточний. На грудень 2020 року видатки бюджету були виконані на 90 млрд грн ($3,2 млрд). Тобто Міністерство фінансів частково не профінансувало ряд статей бюджету, а Казначейство частково не дало власникам розпоряджатися їх коштами.

9 грудня 2020 року Європейська комісія видала Україні кредит 600 млн євро (21 млрд грн) в рамках мікрофінансової допомоги у боротьбі з Covid-19, чим врятувала країну від бюджетного колапсу. З МВФ відносини України поки зайшли в глухий кут. Мінфін, щоб вирівняти ситуацію, став помітно підвищувати ставки на аукціонах облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), і в кінцевому підсумку банківська система України володіє більш як 52% ОВДП. Українські банки у 2020 році купили ОВДП на 174,3 млрд грн. Це, до речі, означає, що п’ята частина доходів бюджету сформована взятими в борг у банківської системи грошима.

Ми почали жити виключно в борг, насилу перепозичаючи під практично будь-який відсоток в одному місці, щоб повернути в іншому. Критична концентрація ОВДП в руках української банківської системи може призвести до краху банків, хоча надію на диво ніхто не відміняв. У разі труднощів з бюджетом уряд буде змушувати банки переводити кошти з одних ОВДП в інші, так що при проблемах ліквідності грошики взяти буде нізвідки.

Щоправда, ось дивний, незрозумілий момент. Ліквідність всієї банківської системи увесь 2020 рік була на досить високому рівні 150–170 млрд грн. І вона не змінювалася, незважаючи на масовий викуп ОВДП. Парадокс! А скринька відкривається дуже просто: якщо подивитися на обсяги рефінансування банківської системи з боку НБУ, стане зрозуміло, звідки у банків гроші на ОВДП. У 2020 році НБУ профінансував банки на 168 млрд грн. Для довідки, прихована емісія — це коли НБУ в обхід чинного законодавства фінансує уряд, що призводить до зростання грошової маси.

Варто також зауважити, що поточний обсяг залучених через ОВДП коштів приблизно дорівнює доходам бюджету України за рік, а сукупний державний борг перевищує $85 млрд (80% ВВП). Якщо до державного боргу додати інші, валовий зовнішній борг України на 2020 рік становив $123 млрд (116% ВВП), а ще у 2006 році він складав $54 млрд.

Бюджет 2021 року також у основному сформований на запозиченнях. $46 млрд планується витратити, $38 млрд отримати доходів. Відповідно, $8 млрд дефіцит — його б позичити. Та ще й доходи бюджету, як зазвичай, будуть частково сформовані з позик.

Якщо ми з вами розширимо горизонти до загальносвітового масштабу, то побачимо найбільш широкомасштабну за останні 50 років хвилю нарощування боргів у країнах з ринком, що формується, і країнах, що розвиваються. Ще однією складовою гнітючих темпів зростання світової економіки є уповільнення темпів зростання продуктивності, що спостерігається протягом останніх 10 років. І хоча інфляцію поки вдається тримати під контролем, не варто радіти цій новині всерйоз. Швидше за все, ми споглядаємо греблю, навантаження води на яку зростає рік від року. І якщо ця гребля раптом рвоне, мало не здасться.

На мить повернемося у 1929 рік, до початку Великої депресії в США. Вчені досі сперечаються про її причини, але без сумніву можна сказати, що капіталізм на той час перестав бути саморегулюючою системою. Фінансові спекуляції, що стали причиною так званих бульбашок на ринку акцій, і низька купівельна спроможність населення були наслідком змін, що відбуваються. Що було потім, знає кожен — голод, розруха, громадські роботи за юшку.

Яка ж купівельна спроможність населення України на день сьогоднішній? Що може витратити громадянин після сплати обов’язкових платежів — податків, комунальних, страховок, лікування, навчання? Ну, щодо витратити — це, звичайно, дуже персонально, враховуючи майже 70 млрд грн ($2,5 млрд) заборгованості населення за комунальні послуги. Ці гроші, до речі, люди не по кишенях розкладають, а купують на них товари першої необхідності. Так що ми маємо, крім вузького кола забезпечених осіб, практично нульову купівельну спроможність, за рахунок чого і знижується інфляція. В кінцевому підсумку, як і в США у 1929 році, це веде до перевиробництва товарів і послуг. І тут бізнесу або виходити на зовнішні ринки, що малореально для більшості, або банкрутство.

Зауважимо, що багато провідних адвокатів не раз говорили про те, що 2021 рік стане роком розквіту практики банкрутства. Ще не закритий магазин, ще працююча фабрика, ще ... — це не ті, хто вижили, ні. Багато з них, як і наша держава, являють собою латані свити — латають дірки, зрізуючи латки в інших місцях. І крах неминучий, на жаль.

Що ж у таких умовах залишається банкам? Нагадаю, портфель NPL (необслуговуваних кредитів) на поточний момент становить близько 50%. Працювати, працювати і ще раз працювати. Частину прибутку, зрозуміло, пускати на погашення зобов’язань і резерви під NPL, частину на цифровізацію — скорочення відділень, відхід від роботи з кешем, перехід в онлайн. Але за рахунок кого? Хто той клієнт, який приносить прибуток? Зрозуміло, бізнес. Той самий бізнес, котрий має, як і наша країна, далеко не найкращу кредитну історію. Той бізнес, основна застава якого — товари в обороті. І змушені банки кредитувати саме їх, адже інших немає і не буде.

А такий клієнт вкрай чутливий до правоохоронних чудес. Скажімо, до арешту активів — складів, рахунків тощо. Місяць-другий потримай такий арешт — і немає працюючого клієнта плюс нова діра в банку. Таким же нехитрим чином з бізнесу годується держава. Блокування ПДВ-накладних, перевід компаній у ризики — це приховане запозичення у бізнесу, коли кошти у компанії є, але вони заблоковані на казначейському рахунку, і скористатися ними неможливо. Такі блокування на суму касового розриву стали плановим заняттям ДПС.

По суті, відсутні на казначейському рахунку гроші утворюються так: загальна сума недостачі ділиться по областях і офісах великих платників, і ті зобов’язані заблокувати планові суми. Тобто чим гірше справи у держави, тим більше план блокувань і тим важче залишилися на плаву. І цих клієнтів активно кредитують банки, щосили переманюючи один у одного. Тому коли НБУ рапортує про зростання прибутковості банківської системи, мимоволі хочеться плакати. Адже банк показує прибуток на момент видачі кредиту, а не на момент його повернення. У разі ж неповернення коштів банк відображає збиток. Який прихований збиток набрала банківська система знову? Адже прибутковість по кредитах — це лише різниця ставок залучення і видачі, а неповернення — втрата основної суми плюс відсотків.

Варто також згадати витрати банківської системи на комплаєнс, що останнім часом непомірно виросли. І це, на жаль, глобальні зміни. Незабаром банки на 50% будуть складатися з офіцерів комплаєнсу, що виконують політику «знай свого клієнта» або «знай клієнта свого клієнта», і цю ораву потрібно якось прогодувати. Причому завдання комплаєнсу прямо протилежні завданням бізнесу в банку: банківський бізнес клієнта залучає, а комплаєнс — виганяє. А банк має працювати і заробляти, радуючи клієнтів надійністю.

Чимало проблем міжнародникам додало згортання банками по всьому світу широкої мережі кореспондентських рахунків. Тепер зробити платіж в іноземній валюті або отримати його — ціла проблема для більшості банків України, а відповідно, і для їх клієнтів. До загальної картини апокаліпсису слід додати зростання споживчих кредитів, викликане падінням реальних доходів населення. І як ми розуміємо, ці кредити погано забезпечені.

Податки, пандемія, комплаєнс — усе це стимулює бізнес іти в повну чорнуху і готівкові розрахунки або мігрувати в інші країни. КІКи, майбутній обмін інформацією тощо стимулюють цю тенденцію. Вельми згубна річ, до речі, коли зростання депозитної бази відбувається не за рахунок зростання реальних доходів населення, а за рахунок закриття бізнесу і розміщення депозитів як єдиного джерела доходів.

Погано, коли, як у нас, більше 55% банківського сектора перебуває в руках держави. І питання не тільки в неринкових перевагах таких банків, що вбиває конкуренцію і нормальний розвиток. Погано, що ці банки стають постійним вантажем на плечах платників податків, котрі раз від разу фінансують діри в таких банках. Всього з 2009 року на рекапіталізацію, націоналізацію і порятунок держбанків витрачено понад $15 млрд! Варто згадати і про значну частину активів банків, що знаходяться в окупованому Криму або на тимчасово неконтрольованих територіях. В цілому список проблем банків, які є невід’ємною частиною держави, його економіки, можна продовжувати без кінця.

Ситуація, що склалася, згубна також тим, що підбурює бізнес і банки України боротися, як павуки у банці. Щоб вижити, і ті, й інші часто ведуть нечесну гру один з одним. Усі розуміють, що так недобре, просто не бачать іншого шляху. Реальним виходом з глухого кута були б економічні перетворення, що дозволили б бізнесу піднятися. Тоді наповниться грошима і банківська система. А без таких змін цю доповідь з дрібними правками можна буде читати на форумі через рік, два, п'ять... рівно до моменту повного фіаско.