Закон і Бізнес


Маніпулятивна науковість чи академічна свобода?

Ані положення Конституції, ані закону про КС не передбачають єдиного статусу судді КС


27.01.2021 12:37
СЕРГІЙ САБЛУК, суддя Вінницького міського суду Вінницької області, д.ю.н.
4198
4198

Видання Президентом 29 грудня 2020 року Указу «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» № 607/2020 без сумніву стало знаковою на завершення доволі непростого року подією та приводом для науковців «зламати свої списи». Тож не дивно, що перші дописи з’явилися доволі швидко.


5.01.2021 на офіційному сайті Конституційного Суду відділом комунікацій КС та правового моніторингу оприлюднено заяву зборів суддів КС щодо ситуації, яка склалася у зв’язку з виданням Президентом указу від 29.12.2020 №607/2020.

Як зазначається в оприлюдненій заяві, «збори суддів КС  звертають увага на неприпустимість недодержання органами державної влади та посадовими особами приписів Конституції, що може призвести до блокування роботи КС, яке унеможливить здійснення конституційного контролю з метою забезпечення верховенства Конституції, утвердження прав і свобод людини».

Такими заявами збори суддів КС  черговий раз підтверджують нехтування ними норм Основного Закону, який у ст.106 передбачає, що Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України, а також ст.19, яка визначає, що органи державної влади та їх посадові особи у своїй діяльності зобов’язані неухильно дотримуватися не лише вимог Конституції, у тому числі й тих, що гарантують незалежність та недоторканність суддів КС (стст.147, 149), а й відповідних законів України, у тому числі й тих, що передбачають гарантії незалежності суддів КС під час здійснення відносно них кримінального провадження (ч.3 ст.154, ч.1 ст.155, ст.481 Кримінального процесуального кодекс), що є свідченням комплексності й єдності застосування норм законодавства України в правовій та демократичній державі. Недопустимо, щоб КС  як орган конституційної юрисдикції дотримувався вибіркового підходу при застосування та тлумаченні норм законодавства України.

Неабияке здивування стало оприлюднення на сайті КС  «наукового висновку щодо відсторонення від посади судді КС  у кримінальному провадженні», підготовленого членами Науково-консультативної ради КС.

Виникає питання щодо механізму формування висновку та його предметна сфера.

Відповідно до Положення про Науково-консультативну раду КС, затвердженого постановою КС  від 3.12.2018 №38-п/2018, ця рада утворюється як консультативно-дорадчий орган при КС  для підготовки наукових висновків з питань його діяльності, що потребують наукового забезпечення (п.2).

Пункт 9 положення передбачає, що до повноважень науково-консультативної ради КС  належить: надання за зверненнями суддів КС  наукових висновків з питань, порушених у конституційних поданнях, конституційних зверненнях та конституційних скаргах; сприяння КС  в організації та проведенні наукових та науково-практичних заходів (конференцій, круглих столів, симпозіумів тощо).

За клопотанням судді Суду або голови НКР КС  член науково-консультативної ради КС  готує науковий висновок (п.12 Положення).

Член НКР КС, відповідно до п. 14 положення, має право надавати науковий висновок щодо питань, порушених у клопотанні судді Суду або голови НКР КС. Згідно з п.16 положення науковий висновок долучається до матеріалів конституційного провадження і має рекомендаційний характер.

Зі змісту викладених норм вбачається, що члени НКР не мають повноважень за власною ініціативою чи за зверненнями суддів або Голови КС надавати висновки з питань, які не стосуються порушених у конституційних поданнях, конституційних зверненнях та конституційних скаргах у КС. Положення надає можливість членам НКР готувати висновок за клопотанням судді Суду або голови НКР, водночас в межах розгляду питань, порушених у конституційних поданнях, конституційних зверненнях та конституційних скаргах, але надання висновку не є обов’язком члена НКР КС , а – його правом, реалізація якого повинна здійснювати виключно з дотриманням принципів верховенства права та законності.

Зі сайту КС убачається, що жодних конституційних подань, конституційних звернень чи конституційних скарг не надходило до КС  щодо указу Президента №607/2020. У зв’язку з цим члени НКР КС не мали  законних підстав готувати й надавати відповідний висновок, а КС  використовувати його для обґрунтування власної позиції, яка була оприлюднена на сайті КС. Як вказувалося у ЗМІ, науковий висновок готувався членами НКР на підставі звернення голови НКР КС, до якого звернувся із запитом голова секретаріату КС. Проте голова секретаріату КС не наділений відповідними повноваженнями. Такі дії явно виходять за допустимі та розумні межі як членів і голови НКР КС, так і голови секретаріату КС.

Потребує також уваги й змістовна складова наданого висновку та коментар одного із членів НКР КС. Текст зазначеного висновку був винесений на широкий загал, що спонукало професійну спільноту замислитися над рядом вельми важливих не лише для процесів державотворення питань. Але все по-порядку.

Член НКР КС , висловлюючи власну думку про належну правову процедуру тимчасового відсторонення судді КС від посади, зазначає, що відповідна норма КПК «не враховує спеціального статусу суддів КС. Адже Конституцією та відповідними міжнародними документами закріплено однаковий юридичний статус усіх суддів КС, незалежно від суб’єкта їх призначення..». Ця думка дослівно відтворює відповідні положення висновку, в якому, продовжуючи її, зазначено: «Застосування диспозиції ст.154 КПК ставить обґрунтоване питання щодо порушення принципу однакового юридичного статусу суддів КС, призначених Президентом, та тих, які призначені Верховною Радою та з'їздом суддів України».

Такий висновок виглядає дуже дивним, оскільки ані положення Основного Закону, ані профільного закону «Про Конституційний Суд України» не передбачають єдиного статусу судді КС. Очевидно, відбулася підміна понять – ототожнення статусу судді КС зі статусом судді, який здійснює правосуддя відповідно до ст.127 Конституції та закону «Про судоустрій і статус суддів». Останній справді у ст.52 закріплює, що судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Про те, що норми закону «Про судоустрій і статус суддів» не розповсюджуються на суддів КС, мабуть, нагадувати нема потреби? Хоча ні, з огляду на зміст висновку членів НКР КС таки є.

Левова частка висновку приділена верховенству права, принципу правової визначеності, принципу розподілу влад, міжнародним стандартам у контексті забезпечення незалежності та недоторканості суддів. Фактично весь його зміст зводиться до оперування закріпленими та розвинутими на міжнародному та національному рівні гарантіями суддівської незалежності як іманентної складової незалежності судової влади та сфери правосуддя. Підкреслимо – судової! Автори висновку без жодних застережень, як і без тіні сумніву, апелюють до документів міжнародних інституцій (КРЄС, Венеційська комісія), в яких йдеться про судову владу та здійснення суддями правосуддя. Більше того, вони посилаються та тлумачать норми розділу VIII Конституції «Правосуддя»:

«Отже, положення ч.1 ст.126 Конституції «незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України» у взаємозв’язку з іншими положеннями розділу VIII Основного Закону треба розуміти так.

1.1. Незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

1.2. Недоторканність суддів – один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення – забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення частини першої ст.126 Конституції зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов’язків не обмежується визначеною у частині третій цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

1.3. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією, можуть встановлюватися також законами. Такі гарантії визначені, зокрема, ст.13 закону «Про статус суддів»…

Посилання на ст.13 закону «Про статус суддів» є особливо цікавим…(хоча ми розуміємо, що це витяг із рішення КС 2004 року, на який автори посилаються в наступному абзаці).

Однак, повернемося до застосованого науковцями дуже цікавого підходу тлумачення статусу судді КС  та відповідних гарантій, як його складової, крізь призму змісту положень розділу VIII Конституції, який іменується «Правосуддя», хоча статус КС, його суддів і їх гарантій, зокрема й щодо незалежності і недоторканності, унормовано у розд. ХІІ Основного Закону держави.

За логікою авторів висновку виходить, що судді КС  не лише у своєму статусі єдині один з одним (що, нагадаємо, не передбачено жодною нормою законодавства), а й єдині з усіма суддями, що здійснюють правосуддя. Крім того, за такого підходу КС «подається» як суд, що діє в «лоні» судової влади, єдиній системі судоустрою.

Нагадаємо, що до червня 2016 року юридична доктрина сповідувала підхід, відповідно до якого КС уважався органом, що здійснює конституційне судочинство та належить до єдиної системи судів у державі. Проте, із внесенням у 2016 році змін до Конституції (щодо правосуддя) відбулася сепарація та автономізація органу конституційної юрисдикції. Статус КС зазнав змін, він більше не належить до органів, які наділені виключними повноваженнями здійснювати правосуддя в державі, – судів.

З моменту проведення конституційної реформи щодо правосуддя КС є органом, що вирішує питання про відповідність Конституції законів України та у передбачених Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції, а також інші повноваження відповідно до Конституції (ст.147 Конституції). Тобто, КС  є органом конституційного контролю, посадові особи якого – судді, наділені окремим конституційно-правовим статусом, спрямованим на реалізацію їх виключних повноважень. Розмежування органів судової влади і конституційного контролю закріплено у рішенні самого КС  за допомогою таких формулювань: «Діяльність органів судової влади полягає в контролі за дотриманням законності, а конституційного контролю – в конституційності діяльності органів законодавчої та виконавчої влади» (абз.3 п.3 рішення КС від 27.10.2020 №13-р/2020).

Тому ототожнення, порівняння різних за змістом, хоч і схожих за формою явищ – статусів (зокрема, їх окремих елементів – гарантій незалежності та недоторканності) посадових осіб судової влади, уповноважених здійснювати правосуддя в державі, та посадових осіб органу конституційного контролю – недопустиме.

Варто також зауважити, що процесуальною формою, в якій суди, що утворюють єдину систему судоустрою, здійснюють свою діяльність є судочинство, що вирізняється з поміж інших юридичних процедур не лише суб’єктом, а й багатьма іншими параметрами, з поміж них – відповідні процесуальні гарантії його учасників. Натомість норми, що регулюють функціонування КС, як і сам орган конституційної юрисдикції, сповідують підхід про здійснення ним конституційного провадження, що має свої певні особливості.

Обмежившись наведеним, вбачається, що у фокусі питань, на вирішення яких спрямований висновок, апелювати до міжнародних стандартів, норм, які регулюють питання організації та функціонування судової влади, гарантій діяльності суддів у сфері здійснення правосуддя, вельми недоречно та примітивно. Від так постає запитання наукової цінності оприлюдненого матеріалу та його значення щодо можливості застосування Президентом положень ч.3 ст.154 КПК для прийняття указу про тимчасове відсторонення від посади судді КС ? Обґрунтованої відповіді на це питання автори висновку не дали.

Даючи оцінку указу №607/2020, варто зазначити, що  гарантії незалежності та недоторканності суддів КС  закріплені в Конституції, КПК, законі «Про Конституційний Суд України», що обумовлює необхідність їх системного тлумачення та застосування. Такий висновок випливає з положень ст.149 Конституції, яка визначає, що незалежність і недоторканність судді КС  гарантуються Конституцією і законами України, а також ст.106 Конституції, якою передбачено, що Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Якщо проаналізувати положення закону «Про Конституційний Суд України», то можна зробити цілком логічний висновок, що ст.24 цього закону, яка має назву «Незалежність і недоторканність судді Конституційного Суду», закріплює лише окремі гарантії суддів КС  у випадку притягнення їх до кримінальної відповідальності, й які пов’язані із застосуванням до судді КС таких заходів забезпечення кримінального провадження як привід, домашній арешт, тримання під вартою, затримання, а також здійснення повідомлення про підозру. При цьому закон «Про Конституційний Суд України» не передбачає гарантій суддів КС під час застосування до них такого заходу забезпечення кримінального провадження як відсторонення від посади, що є предметом правового регулювання виключно КПК.

Загальні положення відсторонення від посади регламентовані ст.154 КПК. Зокрема, ч.1 цієї статті передбачає, що відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину. У ч.2 вказується, що відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог ст.158 КПК.

Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом, відповідно до ч.3 ст.154 КПК, вирішується Президентом на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. Відсторонення від посади директора Національного антикорупційного бюро України здійснюється слідчим суддею на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора в порядку, встановленому законом.

Звертаємо увагу, що ч.3 ст.154 КПК якраз і визначає одну з гарантій, що може застосовуватися, у тому числі щодо суддів КС у зв’язку з притягненням їх до кримінальної відповідальності, адже 6 суддів КС , згідно зі ч.2 ст.9 закону «Про Конституційний Суд України», призначаються за квотою Президента. А ч.3 ст.154 КПК безпосередньо закріплює за Президентом повноваження відсторонювати від посади осіб, які призначаються ним. Єдиним виключення з цього загального правила є, передбачений у ч.3 ст.154 КПК порядок відсторонення від посади директора НАБУ, який призначався до 16.09.2020, відповідно до ч.1 ст.6 закону «Про Національне антикорупційне бюро України», Президентом.

Саме тому Президент, як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, цілком законно видав указ №607/2020, керуючись положеннями ч.3 ст.154 КПК та ст.106 Конституції.

Закон і Бізнес