Коли дата значить багато

В яких випадках адвокатська монополія застосовуватися не повинна

В азах господарського судочинства та пов’язаного з ним представництва інтересів сторін у судовому процесі намагалися розібратися слухачі чергового вебінару за участю судді Верховного Суду. Крапки над «і» розставили й у питанні підтвердження адвокатських повноважень.

Плоди реформ

Асоціація правників України продовжує традиційну серію вебінарів за участю суддів ВС для обговорення актуальної практики. Чергова онлайн-зустріч була присвячена питанню представництва інтересів сторін адвокатами в господарському процесі. Спікером заходу виступив суддя Касаційного господарського суду Іван Міщенко.

Законник нагадав, що у 2016 році були внесені зміни до Конституції (ст.131²), відповідно до яких представництво іншої особи в суді та захист від кримінального обвинувачення здійснює виключно адвокат. Стаття містить винятки щодо певних категорій справ: трудових, щодо захисту соціальних прав, виборів і референдумів, малозначних і щодо представництва малолітніх/неповнолітніх і визнаних недієздатними осіб. При цьому поняття «самопредставницво» Конституція не містить. Воно з’являється вже в процесуальних актах, зокрема в ст.56 Господарського процесуального кодексу.

На думку спікера, річ у тім, що загальна реформа, що стартувала у 2015 році, передбачала введення адвокатської монополії в першу чергу через відповідні зміни в Основному Законі. Процес розпочався, та до кінця доведений не був.

«На сьогодні ж питання адвокатської монополії вже не на часі. Оскільки були внесені відповідні зміни до процесуальних кодексів щодо представництва державних органів, які скаржилися на неготовність до таких змін», — зазначив І.Міщенко. А от невнесення відповідних змін до Конституції, за словами судді, створює правову невизначеність. З одного боку, є пряма норма акта найвищої юридичної сили, яка вимагає представництва виключно адвокатами, з другого — є процесуальні кодекси, які все ж дають змогу брати участь у судовому процесі й без професійного захисту.

Спікер нагадав, що фактично представництво в суді є правовідносинами, де представник виступає від імені довірителя та набуває для нього права/обов’язки в суді. Суддя порадив звернутися до рішення Конституційного Суду від 8.04.99 №3-рп/99 щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу.

Щодо запровадження інституту виключного представництва в судах адвокатами І.Міщенко нагадав: уведення адвокатської монополії було розділено на 3 роки. Першим нововведення торкнулося ВС — із 1.01.2017, далі були апеляційні суди — з 1.01.2018, суди першої інстанції — з 1.01.2019. На цю модель представництва органів державної влади та місцевого самоврядування мали перейти з 1 січня цього року.

Представництво в провадженнях, розпочатих до 30.09.2016 (набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»), здійснюється за старими правилами — до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню (пп.1.1 п.16¹ розд.XV «Перехідні положення» Конституції). Тут І.Міщенко звернув увагу на постанову КГС від 23.04.2018 у справі №906/460/16.

Спікер зауважив, що ГПК не оперує поняттям «розпочате провадження». Але саме від дати старту провадження залежить, чи повинен представником у справі бути лише адвокат. Її ВС ототожнює з датою відкриття провадження судом першої інстанції.

І.Міщенко уточнив, що у справі, відкритій до 30.09.2016, представництво може здійснюватися не тільки адвокатом, а й іншим законним представником з наданням суду доказів про уповноваження.

Проте ВС у своєму рішенні (ухвала КГС від 6.03.2019 у справі №925/39/14) звертає увагу на те, що представництво особи, яка не брала участі у справі, провадження в якій розпочато до 30.09.2016, у випадку звернення такої особи до суду після ухвалення остаточного судового рішення має здійснювати адвокат.

Підтвердження повноважень

Суддя нагадав, що серед документів, які посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу, уповноваженого законом на надання БПД.

При цьому допустимим доказом повноважень адвоката як особи, котра підписала касаційну скаргу, є лише довіреність чи ордер.

Нормами закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не встановлено, що в довіреності, виданій на ім’я  адвоката, обов’язково зазначається, що такий представник є саме адвокатом. Не передбачено таких вимог ні в ГПК, ні в Цивільному кодексі, яким урегульовано питання представництва за довіреністю.

У розглядуваному аспекті важливо, щоб особа, яка здійснює представництво за довіреністю, отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність визначає тільки повноваження адвоката, межі наданих представникові прав і перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення (постанова об’єднаної палати КГС від 12.10.2018 у справі №908/1101/17).

Якщо ж ордер на надання правової допомоги не має обов’язкових реквізитів, він не може вважатися належним документом для здійснення представництва. Тому адвокат, який його надав, не має права підписувати касаційну скаргу.

І.Міщенко розповів, що законодавець комплексно підійшов до врегулювання питання повноважень адвоката в суді. З одного боку, спрощено порядок їх підтвердження. А з другого — передбачена відповідальність за подання недостовірних відомостей про обсяг наданих повноважень у такому ордері (ст.400¹ Кримінального кодексу).

Не менш важлива тема, якої торкнувся спікер, — це відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. І.Міщенко розповів про визначення судових витрат, що підлягають розподілу між сторонами, та про підстави зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу.