Закон і Бізнес


Вигнав, але не позбувся


№50 (1504) 12.12—18.12.2020
5267

Законодавством не передбачена можливість визнання власника чи співвласника такими, що втратили право користування житлом. Такий висновок зробив ВС в постанові №214/368/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

23 листопада 2020 року                               м.Київ                               №214/368/19

Верховний Суд у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: КАЛАРАША А.А. (суддя-доповідач), ПЕТРОВА Є.В., ШТЕЛИК С.П. —

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5.09.2019 та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 3.12.2019.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2, Особи 3, третя особа — Виконавчий комітет Саксаганської районної у м.Кривому Розі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

На обґрунтування позовних вимог Особа 1 зазначив, що він є власником квартири за Адресою 1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 23.12.94 №*, виданим управлінням житлово-комунального господарства у м.Кривому Розі.

У цій квартирі відповідно до довідки, виданої Криворізькою об’єднаною міською довідково-інформаційною службою «Новаком» 22.11.2018 №43, зареєстровано четверо мешканців: Особа 1 (позивач), донька Особа 5 та відповідачі — колишня дружина Особа 2 та донька Особа 3.

Рішенням Саксаганського райсуду м.Кривого Рогу від 10.09.2010 шлюб між Особою 1 та Особою 2 розірвано.

Зазначав, що відповідачі не проживають у вказаній квартирі більш як рік без поважних причин та не беруть участь у витратах з її утримання, проведення ремонту.

Посилаючись на те, що реєстрація відповідачів обмежує його права як власника, просив суд задовольнити позовні вимоги та усунути перешкоди у користуванні Особою 1 квартирою за Адресою 1 шляхом визнання Особи 2 та Особи 3 такими, що втратили право користування зазначеною квартирою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Саксаганського райсуду м.Кривого Рогу від 5.09.2019, залишеним без змін постановою Дніпровського АС від 3.12.2019, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що відповідачі є співвласниками спірної квартири, що не спростовано позивачем, проте не користуються житлом із поважних причин, а саме — через заміну замків позивачем, який їх вигнав із квартири.

Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності виключних обставин для втручання в права відповідачів, необхідних у демократичному суспільстві, та позбавлення їх житла, яке перебуває у спільному сумісному володінні.

На думку судів, втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.

Крім того, позивачем не зазначено, яким чином відповідачі, не проживаючи у квартирі, чинять йому перешкоди у користуванні власністю.

З огляду на зазначене суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Особи 1 в аспекті застосування обраного ним способу захисту прав, який є неналежним та суперечить ст.16 ЦК, що не позбавляє його права на звернення до суду по захист його прав як співвласника житла у випадку дійсності порушення іншими співвласниками Особою 2, Особою 3 його прав у спосіб, передбачений законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року Особа 1 подав до ВС касаційну скаргу на рішення Саксаганського райсуду м.Кривого Рогу від 5.09.2019 та на постанову Дніпровського АС від 3.12.2019, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити <…>.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, повно та всебічно не дослідили обставин, що мають значення для справи, та не звернули уваги на те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання.

Суди не надали належної оцінки тому факту, що відповідачі не є членами його сім’ї, оскільки Особа 1 та Особа 2 не є подружжям та спільно не проживають із 2013—2014 років.

Крім того, апеляційний суд у своїй постанові послався на постанову Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі №6-709цс16, проте не застосував висновку, викладеного у ній.

Відзив на касаційну скаргу Особи 1 до ВС не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що Особа 1 та Особа 2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.03.93, який рішенням Саксаганського райсуду м.Кривого Рогу від 10.09.2010 у справі №2-3323/10 розірвано.

Особа 1, Особа 2, Особа 3 та Особа 5 є співвласниками житлового приміщення, розташованого за Адресою 1, приватизованого в порядку закону «Про приватизацію державного житлового фонду», що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 23.12.94 №*, виданого на підставі розпорядження управління ЖКГ від 27.05.94 №2742.

Право спільної сумісної власності на квартиру зареєстроване КП «Криворізьке БТІ» ДОР в реєстровій книзі 79П-590-590.

Згідно із відповіддю відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Саксаганської районної у місті ради з 29.10.93 Особа 2 та з 3.09.2009 Особа 3 зареєстровані за Адресою 1.

Обставини непроживання Особи 2, Особи 3 у спірній квартирі з 2014 року підтверджено актом з місця проживання.

Судами також встановлено, що відповідачі не проживають у спірній квартирі за адресою, оскільки Особа 1 вигнав їх у травні 2014 року та змінив замки, що не було спростовано позивачем.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Мотиви, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Конституцією передбачено захист права власності та захист права на житло.

Відповідно до ст.41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вказані положення кореспондуються у ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.97, в якій закріплено право кожної фізичної або юридичної особи на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Реалізація встановлених конституційних гарантій поряд з іншими відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень.

Відповідно до ст.47 Конституції кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Звертаючись до суду із позовом про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, Особа 1 посилався на те, що його колишня дружина Особа 2 та донька Особа 3, які зареєстровані в спірній квартирі, понад рік не проживають у ній, що відповідно до положень ст.405 Цивільного кодексу є підставою для втрати права їх користування цим житлом.

Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз ст.405 ЦК дає підстави для висновку, що саме власник має право вимагати від осіб, які є членами його сім’ї та не є власниками цього житла, усунення порушення його прав шляхом визнання їх такими, що втратили право користування. Можливість визнання такими, що втратили право користування житлом власника/співвласника, законодавством не передбачена та є виключною в силу наявних конституційних гарантій захисту права власності, його непорушності та збереження за власником.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що житлове приміщення за Адресою 1 належить на праві спільної сумісної власності Особі 1, Особі 2, Особі 3 та Особі 5.

Отже, встановлено, що відповідачі Особа 2 та Особа 3 є співвласником вказаної квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 23.12.94.

Частинами 1, 2 ст.319 ЦК (тут і далі — в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до ст.321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч.2 ст.353 цього кодексу.

Статтею 346 ЦК врегульовані підстави припинення права власності, а саме:

— відчуження власником свого майна;

— відмови власника від права власності;

— припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

— знищення майна;

— викуп пам’яток культурної спадщини;

— примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

— звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

— реквізиція;

— конфіскація;

— припинення юридичної особи чи смерті власника.

Вирішуючи вимоги щодо наявності підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив із того, що відповідачі не втратили права власності на вказану квартиру в силу вимог стст.319, 321 ЦК.

Доказів, які б свідчили про припинення права власності Особи 2, Особи 3 на належну їм частку в спірній квартирі в розумінні стст.346, 365 ЦК, не надано, а тому суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог Особи 1, оскільки положення ч.2 ст.405 ЦК не поширюється на спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах ВС від 28.02.2018 у справі №647/1683/15-ц, від 11.09.2020 у справі №511/1902/18, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає.

Крім того, суд першої інстанції роз’яснив позивачу, що зазначене не позбавляє його права на звернення до суду по захист його прав як співвласника житла у випадку дійсності порушення іншими співвласниками Особою 2, Особою 3 у спосіб, передбачений законом.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачі не є членами його сім’ї, оскільки Особа 1 та Особа 2 не є подружжям та спільно не проживають із 2013—2014 років, не ґрунтуються на законі та є безпідставними, оскільки, як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, спірна квартира є спільною сумісною власністю.

Таким чином, зазначені позивачем обставини про те, що відповідачі були відсутні в квартирі за місцем реєстрації понад один рік, не свідчать про відмову Особи 2, Особи 3 від права власності на нерухоме майно та не є підставами для припинення права власності на нього.

Посилання касаційної скарги на правовий висновок, викладений у постанові ВСУ від 16.11.2016 у справі №6-709цс16, не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у зазначеній справі та у справі, що переглядається, не є аналогічними і тотожними <…>.

Керуючись стст.400, 401, 409, 410, 416 Цивільного процесуального кодексу, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського райсуду м.Кривого Рогу від 5.09.2019 та постанову Дніпровського АС від 3.12.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.